Зоозахисний законопроект 7220: за і проти

Важко сперечатися, що звірі в Україні живуть ще тим собачим життям. Хтось може зауважити, що в нас і людям не дуже. Але якщо ми прагнемо гордого звання цивілізованого народу — маємо піклуватися і про тих, кого приручили, і про тих, хто не може сам захистити себе. Зрештою, це і в наших інтересах. Досі взаємовідносини держава-людина-тварина неврегульовані і є причиною виникнення проблеми, яка турбує все суспільство — безпритульні тварини, жорстокість та злочинність до тварин.

Законопроект 7220 є однією з нечисленних спроб змінити ситуацію. Зміни, прописані на 49 сторінок «Порівняльної таблиці», що розміщена на сайті Верховної Ради України, — спроба розпочати те, що можна назвати зоозахисною реформою. Треба зауважити, що така реформа має стосуватися всіх тварин, які підпадають під визначення відносин між людиною та твариною — і хатніх, і безпритульних, і диких.

Головними пропозиціями цього законопроекту передусім є облік та ідентифікація домашніх тварин. І саме вони збурюють найбільше обговорення. Насправді, ці дві процедури є необхідним кроком до вирішення головних проблем — збільшення кількості безпритульних тварин, жорстокості до тварин та відповідальності за неї.

Разом з тим, за визначенням Цивільного кодексу України домашня тварина є приватною власністю (добре це чи погано, етично чи не дуже — окрема довга дискусія, але наразі так). Тому цілком логічним виглядає і впорядкування володінням цією власністю та відповідальність за неї. Ви не можете володіти нерухомістю, не зареєструвавши її, ви не можете мати у власності авто без проходження певних процедур. За свою власність ви несете відповідальність — за несправне авто, за нерухомість, продану без сплати податку, чи за рушницю, яку придбали без ліцензії.

Реєстрація та чіпування домашніх тварин — норми тієї цивілізації, на яку ми орієнтуємося. Там ці речі вважаються елементарним порядком, повагою до державного управління та прав тварин. І це має конкретні наочні переваги:

• впорядкування чисельності домашніх та безпритульних тварин,
• пошук тварини у разі її зникнення,
• притягнення до відповідальності власників, які порушують законодавство або проявляють жорстокість до тварин.

У нас же у 99% випадків жорстокого поводження з власними тваринами фактично неможливо розпочати розслідування. Просто немає механізмів, які б давали чітку відповідь, чи є підозрювана людина власником цієї тварини і чи має відповідати за її благополуччя. Внесення даних до єдиної електронної бази і є встановленням права власності — юридична прив’язка власника до тварини. Ветеринарний паспорт, всупереч поширеній думці, не є підтвердженням права власності, а лише папірцем, де відмічають щорічну вакцинацію тварин.

Згідно із законопроектом, плата за реєстрацію тварини є одноразовою та відносно невеликою (із прив’язкою до прожиткового мінімуму, станом на зараз — трохи менше 180 грн). Прописані й пільги для певних категорій громадян. Наприклад, безкоштовно реєструють тварин власники, які взяли тварину з притулку. Це позитивний стимул «всиновлювати» таких тварин та сприяти вирішенню проблеми з тваринами на вулицях. Окрім того, притулки для тварин (всіх форм власності) також можуть зареєструвати своїх тварин безоплатно.

Певні недоліки законопроекту можна здолати. Наприклад, у ньому не прописано перехідний період — коли реєстрація та ідентифікація стартує не з каральних методів, а спочатку з просвітництва, періоду добровільної безоплатної реєстрації, щоб уже згодом ввести плату та контроль за невиконання.

Окремо дуже спірною є пропозиція щодо обов’язкової стерилізації домашніх тварин, які не мають породної цінності. Це може трактуватися як зазіхання на приватну власність, і навряд чи ця поправка пройде. Насправді ідея дуже добра, якщо бачити картину, яку бачать зооволонтери щодня — викинуті новонароджені кошенята на смітниках, підкинуті коробками цуцики під притулками, зграї безпритульних собак, народжених на вулиці вже у третьому-четвертому поколінні.

Але, на жаль, впровадження жорсткого пункту щодо обов’язкової стерилізації може спровокувати прямо протилежний ефект.

Впровадження масової стерилізації домашніх тварин, що не становлять племінної цінності — потрібне, питань немає. Але воно потребує різних підходів. Від інформування населення, передусім роз’яснювальної роботи, до певних обмежень чи впровадження тих чи інших пільгових програм.

Саме з обліку домашньої тварин від початку, коли тварину беруть з притулку, купують у клубі, підбирають на вулиці, передають як подарунок, має починатися врегулювання відносин між державою, людиною та твариною. Всі дії власника тварини щодо самої тварини мають бути прозорими і фіксованими.

Поправка щодо контролю над розведенням тварин та продажу тварин — позитивна. Сьогодні ця діяльність є поза межами будь-якого законодавства. Тому обмеження, які запроваджені у законопроекті, є цілком слушними — заборона на продаж тварин у громадських місцях та не відведених для цього місцях, ліцензування господарської діяльності у сфері розведення тварин. Я би ще додала — продаж лише зареєстрованих та чіпованих тварин. Щойно ця сфера буде чітко контрольована, більшість недобросовісних заводчиків та «собачих ферм», життя тварин у яких є суцільним знущанням, припинять свою діяльність. Тому що головним інструментом боротьби проти нелегальних розведенців та продавців тварин є створення умов, коли цей підпільний бізнес стане невигідним. Єдиним моментом, який може стримати впровадження цих заходів, є урядова політика дерегуляції підприємницької діяльності. За всіх її позитивних якостях, у певних чутливих сферах вона розв’язує руки недобросовісним ділкам, і сфера прав тварин — на жаль, той самий випадок.

У законопроекті забороняється масова евтаназія як метод регулювання чисельності домашніх і безпритульних тварин. Це означає, що лише біостерилізація може вважатися єдиною дозволеною процедурою зменшення кількості безпритульних тварин. Зоозахисники вітають такий крок. Фактично виділення мільйонів гривень на евтаназію тварин, яку здійснюють у кількох містах України, є тим самим дерибаном державних коштів, що супроводжується водночас жахливою жорстокістю та економічною неефективністю.

Але лише одна біостерилізація не дасть бажаного результату щодо зменшення тварин на вулицях. Це яскраво демонструє досвід Львова, де діє найкраще комунальне підприємство поводження з тваринами, яке було суттєво реформоване. Адопція тварин, інформаційні кампанії, уроки гуманності у львівських школах, реєстрація домашніх тварин, стартове безкоштовне чіпування, введення інституту «опікун тварини», професійний щорічний підрахунок вуличних тварин — це все призвело до позитивної динаміки щодо суттєвого зменшення безпритульних тварин на вулицях Львова та збільшення всиновлених тварин, які покидають ЛКП «Лев» зареєстрованими, вакцинованими, чіпованими.

Важливими є зміни, що стосуються Адміністративного кодексу України (КУпАП), а саме статті 154, де й прописано, як практично реалізовувати ті зміни, про які йшлося вище. Фактично це готовий алгоритм дій для поліції — дороговказ, коли застосовувати адміністративну відповідальність за порушення норм та правил поводження з домашніми тваринами. Нарешті з’являється чітко прописана відповідальність за жебракування з тваринами, збільшуються штрафи за порушення. Питання лише у координації та готовності Національної поліції України до залучення патрульної поліції, слідчо-оперативних груп, дільничних до практичної реалізації закону. Тому важливо розпочати тісну співпрацю з правоохоронними органами на рівні дискусій щодо ефективного впровадження цих статей.

На жаль, ще досі триває обговорення — до чиїх повноваження має входити перевірка реєстрації та чіпування тварин, накладання штрафів за неприбирання екскрементів, вигул у невідведених місцях, складення протоколів на жебраків з тваринами та конфіскація тварин тощо.

Поки що законопроект має ряд недоліків та протиріч. Незрозуміло:

• чому пропонується припинити впровадження локальних законопроектів про визнання котів частиною екосистеми міста?
• чому відлову мають підлягати всі безпритульні тварини, які йдуть по програмам Відлов-Стерилізація-Повернення?
• чому в повноваження місцевих органів самоврядування не входить розробка місцевих «Правил поводження з домашніми тваринами», натомість їх має затверджувати Кабінет міністрів України?

До того ж, знову у правове поле повертають пересувні звіринці/цирки з тваринами та дельфінарії.

Поводження з дикими тваринами, яких утримують у неволі — це окремий важливий блок, який у цьому законопроекті представлений доволі хаотично.

Не всі пункти, які регулюють діяльність притулків для тварин та комунальних підприємств, є доречними.

Дискусії, які точаться вже не перший день у соціальних мережах, обурення чи навпаки схвалення 7220 свідчить лише про те, що ця тема актуальна для нашого суспільства. Нам важливо сформулювати правила поводження з тваринами — і з домашніми, і з дикими, і з сільськогосподарськими, і з тими, хто сидить у клітках на хутряних фермах, і з дослідницькими, і з мисливськими.

Тому ми нікуди не подінемося: для реалізації та підтримки головних цілей цього проекту потрібен фаховий діалог між авторами законопроекту та експертами у дотичних галузях. Втім, незалежно від балансу позитиву та негативу, законопроект 7220 все ж є необхідним для власників тварин, захисників прав тварин та цивілізаційного розвитку країни.