Українці плутають «права людини» з можливістю жити забезпечено

Правозахисників непокоїть, що громадяни з легкістю готові обміняти свої права та свободи на блага. Понад рік соціологи та українські правозахисники працювали над дослідженням, як же українці розуміють права людини.

Голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик каже, що в українців високий рівень підтримки цінностей прав людини, але значна частина респондентів плутається в поняттях.

«Українці виступають за права людини, гідність, справедливість, цінують свободу, кажуть, що є проблема дискримінації. Утім, якщо запитати детальніше, що ж таке права людини, звідки вони з’явилися, чи є порушенням прав людини ті чи інші конкретні ситуації, то значна частина респондентів не розуміє, що це таке. Для них це — за все хороше та проти всього поганого...» — каже правозахисниця.

Найбільше готових терпіти труднощі заради свободи на Донбасі

Серед спільних цінностей в усіх регіонах — свобода, безпека та справедливість.

Заявлена цінність свободи, яку показало опитування, спантеличила авторів дослідження. Коли опитаним запропонували обрати пріоритетність достатку чи свободи, то думки людей розділилися порівну.

Близько третини опитаних готові поступитися частиною прав та свобод заради добробуту. Ще близько третини терпітимуть матеріальні труднощі, але не поступатимуться своїми правами. Інша третина не визначилась із відповіддю.

Найбільше готове обміняти права та свободи населення Західного регіону (48,5%). Найменше — в Центральному (15,6%). Частіше за інших готові терпіти матеріальні труднощі заради збереження громадянських прав мешканці Донбасу (54,8%) та Східного регіону (42,4%).

Донбас дуже сильно змінився, а українське суспільство досі не може це прийняти

Такі цифри спровокували жваву дискусію, згадує Тетяна Печончик.

«Був шквал звинувачень. Казали, що соціологи не так порахували, бо такого не може бути, що люди на Донбасі не зрозуміли питання, яке їм ставили. Але, як на мене, — це ключовий факт, який говорить, що Донбас дуже сильно змінився, а українське суспільство досі не може це прийняти», — каже правозахисниця.

Вона наголошує, це видно й по багатьох інших питаннях. Якщо для Донбасу ефективними способами захисту прав людини є Європейський суд з прав людини, Омбудсман (уповноважений з прав людини — ред.), то на Заході та в Центрі люди йдуть до родичів та ЗМІ. (Про це читайте детальніше нижче у розділі «Як українці захищають свої права?»)

«Дуже малий відсоток людей на Донбасі скаже, що можна катувати ворогів (20%). Тоді як на Заході та в Центрі таких людей більше. Те ж саме із самосудом і толерантністю. Такі цифри говорять, що люди на Донбасі на власному досвіді відчули порушення прав людини. Коли вони переживають жахи війни, то усвідомлюють цінність прав людини та свобод», — додає правозахисниця.

«Цифри демонструють, що жителі Донеччини та Луганщини на практиці пізнали правдивість вислову, що той, хто обирає замість свободи безпеку (добробут, велич країни або будь-що інше), у підсумку не отримає ні безпеки, ні свободи», — вважає правозахисник Харківської правозахисної групи Олександр Павліченко.

Багато українців розглядають права людини не як цінність, а як інструмент досягнення цілей

У голови громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук складається враження, що багато українців розглядають права людини не як цінність, а як інструмент досягнення цілей.

«Складається парадоксальна ситуація: українці готові віддати владі, яка послуговується риторикою боротьби з російською збройною агресією, ті права й свободи, за які ми проливали кров під час Євромайдану. Це дуже тривожна тенденція», — говорить Олександра Матвійчук.

Право на життя, це не право на умови життя

Дослідження показало пріоритетність прав, які пов’язані з життєвими потребами людини.

Найменше ж українців турбують право на перебування у країні (до питання виселення за межі країни) та право на створення профспілок.

Голова правління Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна не бачить нічого дивного в таких результатах. Українці — матеріалісти, каже вона.

«Є таке поняття як «матеріалісти» та «постматеріалісти». Чим бідніша країна, тим вона матеріалістичніша. Однак звернімо увагу, до сфери основних цінностей для українців входить право на справедливий суд (56%), право на свободу та особисту недоторканність (52%), свобода думки, совісті та релігії (близько 45%) та право самому розпоряджатись власною долею (понад 44%). Тобто, в першу чергу, ми матеріалісти, але ми все ж таки й постматеріалісти. Для українців це теж важливо», — розповідає соціолог.

Водночас експерти вказують, що українці неправильно розуміють право на життя. Вони розглядають його як право на соціальні умови, а не у значенні позбавлення життя з боку представників держави.

«Право на життя не стосується ніяк життєвих потреб — це право не бути вбитим усупереч закону, право на захист від вбивства та на розслідування позбавлення життя… Це помилкове сприйняття права на життя дуже характерне для пересічних людей, що чудово показало дослідження», — каже експерт Центру інформації про права людини Володимир Яворський.

Соціальний психолог Віктор Пушкар із дослідження робить висновок, що панівна правосвідомість громадян — не ринкова. Право на працю (55%) і житло (58%) для українців важливіші за право власності (40%).

А що з правами людини після Євромайдану?

Українці негативно оцінюють стан з правами людини після Революції Гідності. Лише 4% респондентів відповіли, що ситуація покращилась. 35% відзначили, що становище однозначно погіршилось.

Українцям притаманна емоційна оцінка загального стану прав людини у країні

Близько 23% вважають, що щось змінювалося на краще, але водночас щось і погіршилось. Близько 28% не бачать жодних змін.

Однак соціологи припускають, що українцям притаманна емоційна оцінка загального стану прав людини у країні. Такий висновок вони роблять з відповідей респондентів. 42% відзначають, що найбільше порушилось право на достатній рівень життя. На другому та третьому місці — право на соціальне забезпечення (майже 29%) та право на працю (близько 27%). Соціологи розглядають це як незадоволення погіршенням економічної ситуації.

У нас дискримінують людей у віці та з інвалідністю

37% українців відповідали соціологам, що в Україні найбільше дискримінують за ознаками віку (37%) та інвалідності (33%).

Принцип рівності не у пріоритеті в картині цінностей українців

Принцип рівності не у пріоритеті в картині цінностей українців. Найбільше українці готові обмежувати права наркозалежних (26%), олігархів (20%), людей із непопулярними політичними поглядами (19%). Найменше — безробітних (3%).

На думку Володимира Яворського, високі цифри проти олігархів говорять радше про ненависть українців до багатих.

«В Україні гігантський розрив між бідними та заможними людьми. Велика частина бідних щиро ненавидить маленьку частинку багатих. Бідні упевнені, що багаті стали заможними не тому, що розумні, а тому що, швидше за все, вкрали, мали доступ до ресурсів і за рахунок бідних людей стали заможними», — коментує Володимир Яворський.

Експерт також вказує на зв’язок між розвитком економіки, прав людини та розвитком демократії у країні.

«Ці три розвитки дають у сукупності заможність нації. Людина заробляє гроші і їй не потрібні подачки від держави, на які розраховують 40% населення України», — каже він. (Зауважимо, що дебати над питанням про те, чи залежить економічне процвітання від демократії і прав людини, чи, навпаки, економічний добробут дає можливість насолоджуватися демократією і правами людини, тривають не один десяток років і до консенсусу далеко — ТЕКСТИ)

Як українці захищають свої права?

Близько 58% громадян ніколи не намагались захистити свої права. Соціологи зауважують, що до активного захисту прав схильні молодші, освічені та заможніші, та все одно навіть серед них готовність захищати — на середньому рівні.

Світлана Щербань, наукова співробітниця Харківського інституту соціальних досліджень, називає причини, чому українці не бажають захищати права.

Намагання захистити права частіше зустрічається у людей з високим рівнем освіти

«Залежність активності у захисті прав від добробуту респондентів пов’язана, передусім, зі страхом, що відстоювання власних інтересів — дорога справа. Дешевше не порушувати це питання. Про безоплатну правову допомогу не знає більшість українців. Інший поширений бар’єр — це правова необізнаність громадян і незнання можливих шляхів відновлення справедливості. Саме тому намагання захистити права частіше зустрічається у людей з високим рівнем освіти», — каже експерт.

Представник Омбудсмана Михайло Чаплига робить висновок, що коли українці звертаються за захистом прав до знайомих чи ЗМІ, то це свідчить, що вони не довіряють державним органам. Він вбачає небезпеку, «коли держава існує окремо, а суспільство живе за своїми законами».

На нетиповість для правової держави уявлень про ефективні способи захисту своїх прав вказує й соціальний психолог Віктор Пушкар.

«Звернення до суду (16%) та поліції (14%) посідає четверте і п’яте місце, після звернення в ЗМІ, до Європейського суду з прав людини та пошуку способів вирішити питання через родичів і друзів. Давання хабаря (9%), сумніви в наявності ефективного способу захисту прав (19%) та відсутність відповіді (15%) — важливі індикатори поширеності правового нігілізму.

Питання, хто і в який спосіб може змінити правосвідомість цих людей, лишається відкритим...

Навіть коли в Україні буде зовсім інша судова влада та правоохоронні органи, до цієї частини людей має в певний спосіб дійти, що зміни відбулися. Питання, хто і в який спосіб може змінити правосвідомість цих людей, лишається відкритим...» — каже соціальний психолог.

Тетяна Печончик переконана, що дослідження показало необхідність посилити правозахисну освіту, сформувати в суспільстві розуміння концепції прав людини та навичок захисту своїх прав.

«Це потрібно робити, починаючи з дитячого садка та школи. Саме школа — можливість посилити розуміння та сформувати сприйняття прав людини у довгостроковій перспективі. Разом з тим, держава має проводити реальні, а не косметичні реформи», — каже вона.

Третина українців не знають, звідки беруться права людей

Права людини існують тому, що ми — люди, і вони нам дані з народження

Права людини — правила, яких державні органи зобов’язані дотримуватись у відносинах з людиною. Держава не може скасувати чи обмежити їх на власний розсуд. Права людини існують тому, що ми — люди, і вони нам дані з народження.

Мінімальний обсяг прав людини часто визначається у міжнародних угодах, а держави мають підтримувати їх, якщо вже на це раніше погодились.

Дослідження показує, що третина українців не орієнтуються в походженні прав людини.

Тільки менше половини респондентів (46%) вважають, що права людині належать від народження. Ще 5% кажуть, що вони визначаються міжнародними угодами. Інша ж половина опитаних вважає джерелом прав державу, релігію, або переконані, що кожна людина сама визначає, які в неї права.

Чому несвіжа ковбаса не є порушенням прав людини

Права людини на основоположні свободи поділяються на громадянські, політичні, соціально-економічні та культурні права. Вони не охоплюють цивільні права та інтереси, зокрема, права споживача.

Люди скоріше сприймають ситуацію порушення прав людини категоріями «потерпілих» або «обманутих споживачів»

Соціологи та правозахисники вирішили перевірити, як українці розуміють зміст прав людини. Вони запитали, чи розглядають респонденти порушенням прав людини, коли їм продали несвіжі продукти і при цьому продавець відмовляється прийняти такий товар назад.

86% однозначно відповіли «так».

Координатор всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» Сергій Буров робить висновок, що люди скоріше сприймають ситуацію порушення прав людини категоріями «потерпілих» або «обманутих споживачів». При цьому вони менше звертають увагу, хто має обов’язки щодо гарантій прав людини».

ДОВІДКА. Загальнонаціональне соціологічне дослідження «Права людини в Україні» здійснене Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс». Дослідження провели на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці із ГО «Центр інформації про права людини» і Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Усього було опитано 2 002 респондентів за квотною загальнонаціональною вибіркою, яка репрезентує доросле населення України (18 років і старше). Опитування проводилось у всіх областях України, м. Києві та контрольованих районах Донецької і Луганської областей. Опитування не проводилось в анексованому Росією Криму, м. Севастополі та на окупованих територіях Донбасу. Максимальна випадкова похибка не перевищує 2,2%.