Список «перемог» від Chatham House

Публікуємо підсумок багатосторінкового звіту одного з провідних аналітичних центрів Британії Chatham House про реформи української економіки. Текст надано агенцією republic.in.ua. Банківський сектор балансував на межі колапсу; щоб урятувати ситуацію, було закрито майже 90 банків, частина з яких відмивала гроші або надавала кредити «пов’язаним особам». Уряд зменшив й спростив податки. «Нафтогаз» перестав бути хронічним боржником і тягарем бюджету. Та подальший успіх залежить від поліпшення бізнес-середовища і приборкання корупції.

Повний текст звіту Chatham House «The Struggle for Ukraine», який включає й інші аспекти, крім економіки, читайте тут.

З моменту зміни уряду у 2014 році Україні все ж удалося досягти певних помітних результатів у сфері економічних реформ і стабілізації. Попри це, ще багато чого залишається на порядку денному. Не завадить спростувати поширене помилкове уявлення і про те, що українська економіка ліпше розвивалася до подій на Євромайдані та для неї було б краще дотримуватися моделі «мосту між Сходом і Заходом».

Хибність цього погляду можна побачити, порівнюючи відповідні зміни у ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності (ПКС) для Росії, Польщі й України з 1990-х років і до сьогодні). За даними МВФ, у 1992 році як у Польщі, так і в Україні, ВВП на душу населення за ПКС становив трохи більш як 6000 доларів США, тоді як аналогічний показник для Росії був приблизно 11500 доларів США.

Польща з 1992 року обрала західну модель розвитку з відкритим ринком. На противагу цьому, РФ обрала більш статичну модель управління державою (побудова «вертикалі влади»), до якої доклався висхідний тренд сировинного циклу.

Незважаючи на ці різні моделі управління, за останні два десятиліття доходи в цих країнах зросли суттєво: в Польщі ВВП на душу населення збільшився в 4 рази, в РФ — більш ніж у 2.

На противагу цьому Україна, яка стартувала приблизно з однакових із Польщею показників ВВП на душу населення, досягла лише 8676 доларів США.

Залежність від дешевої нафти й газу з Росії сприяла поглибленню корупції та неефективності, а також призводила до розвитку диспропорцій в економіці, які впливали не лише на енергетичний сектор, а й на фінансову систему, бюджет і платіжний баланс. На подібних дисбалансах наживалася й українська олігархічна еліта.

Макроекономічна політика та стабілізація

Найгірший етап економічної кризи 2014–2015 років залишився позаду. Поєднання гнучкої валютної політики, жорсткої фіскальної й монетарної політик та реформування/адаптації енергетичного сектору (поряд з іншими заходами, підкріпленими двома програмами підтримки МВФ) сприяли стабілізації макроекономіки.

Це передусім може свідчити про успішність та правильність обраної політики. Відновлення економічного зростання вже почалося (хоча і з низької бази порівняння, 2016 року), і при цьому, за попередніми прогнозами, до кінця року економіка зросте на 2,3% (зростання ВВП).

Грошова й валютна політика

2015 року Національний банк України (НБУ) перейшов до політики гнучкого курсу. Це дало змогу значно послабити курс гривні в номінальному й реальному вираженнях. Цей крок був частково спричинений незначними обсягами валютних резервів НБУ, рівень яких у першому кварталі 2015 року знизився до позначки менш як 5 млрд доларів США.

Прихильність центробанку до політики гнучкого курсу стала базисом для запровадження інфляційного таргетування (контроль за рівнем інфляції. — Ред.) на початку 2016 року. Готуючись до цієї реформи, НБУ суттєво реформував свої внутрішні структури, оптимізувавши другорядні функції.

Він зосередився на традиційних, зорієнтованих на контроль інфляції, функціях центрального банку, водночас не забуваючи й про нагляд за банківським сектором. Унаслідок внутрішньої реформи штат центробанку скоротився з майже 12 тисяч до приблизно 5 тисяч працівників, і при цьому департаменти, відповідальні за нагляд та контроль, були посилені. Сьогодні зміни в НБУ розглядаються як модель для широких змін в управлінні державним сектором.

Реформа банківського сектору

Упродовж останніх трьох років НБУ відігравав важливу роль у процесі реформування українського банківського сектору. 2014 року в країні була надмірна кількість банків (понад 180), багато з яких були проблемними та наближались до банкрутства, страждаючи від низки проблем: високої частки проблемних кредитів (NPL), недостатнього рівня капіталу, занадто довгих відкритих валютних позицій, відтоку вкладів населення, а також розповсюдженості кредитування пов’язаних осіб (коли банк видає кредити компаніям, які пов’язані із засновниками банку. — Ред.) і відмивання грошей.

Не буде перебільшенням сказати, що сектор тоді балансував на межі колапсу, становив реальну загрозу макроекономічній і фінансовій стабільності. Усе це змусило державу взяти на себе неабияку відповідальність та потенційні зобов’язання.

Відповіддю НБУ стала програма реструктуризації банківського сектору. Був розгорнутий більш детальний та прискіпливий нагляд за банківською діяльністю. НБУ розпочав масштабне стрес-тестування й перевірку якості балансів банків, результатом чого стало виявлення дефіциту якісних активів і капіталу.

Унаслідок цього і невиконання програм оздоровлення банків було закрито майже 90 банків. Серед них була певна кількість (близько 20) тих, що вважалися залученими до відмивання грошей, а також тих, чиї бізнес-моделі призвели до банкрутства. Вдалося приборкати кредитування пов’язаних осіб. Також траплялися резонансні й політично забарвлені випадки, найпомітнішим серед яких стала націоналізація «ПриватБанку» — найбільшого банку країни.

Два основних державних банки («Укрексімбанк» та «Ощадбанк») зазнали серйозної внутрішньої трансформації з повною або частковою зміною керівництва й рад директорів. Істотна рекапіталізація державою також пішла їм на користь. Дії уряду та банківського регулятора знаходили широку підтримку серед клієнтів системи. Наприклад, протягом націоналізації «ПриватБанку» не спостерігалося відпливу депозитів із системи. Схоже, що масштабна підготовка була головним чинником успіху такого кроку: підготовка була розпочата за два роки за підтримкою міжнародних фінансових установ, включно з МВФ.

Реформа державних фінансів

Уряди після 2014 року здійснювали фіскальну консолідацію, зменшуючи витрати й збільшуючи доходи бюджету, впроваджуючи й перші елементи середньострокового планування.

Завдяки, зокрема, й ефекту інфляції на дохідну частину бюджету, дефіцит бюджету 2014 року зменшився з 10% ВВП до лише 2,2% ВВП у 2015 році (і також незначне зростання ВВП на 2,3% у 2016 році). До першої половини 2017 року бюджет уже мав профіцит. Знаковою для цього подією стало подолання хронічного дефіциту НАК «Нафтогаз України» (державної газодобувної й газотранспортної компанії) через зростання тарифів.

Бюджет на 2016 рік започатковував реформи для спрощення податкової системи й зниження неформального сектору економіки. Він означав розширення податкової бази, поліпшення механізму дотримання податкового законодавства й підвищення доходів.

Основні елементи програми податкової реформи:
• 67 різних ставок соціального страхування зі ставкою 41% було замінено на єдину ставку в розмірі 22%, яку сплачує роботодавець;
• дворівневу систему оподаткування доходів фізичних осіб у розмірі 15% і 20% було замінено єдиною ставкою 18%;
• граничні податкові ставки для малих і середніх підприємств (МСП) було спрощено й скориговано;
• було здійснено перехід від прямого до опосередкованого оподаткування, що спрямований на посилення підприємницької діяльності. У межах цього процесу для сільськогосподарського сектору, що тривалий час залишався «чорною дірою» для всієї системи оподаткування й відшкодування ПДВ, установили єдину ставку податку на додану вартість (ПДВ) у розмірі 20%;
• податки на майно й акцизи було підвищено, тоді як роялті за видобування енергоносіїв, навпаки, скоротилося.

Ключовою реформою, яку було розпочато 2016 року, стало запровадження системи державних закупівель ProZorro. Очікується, що ця система значно підвищить прозорість та ефективність державних закупівель, одночасно зменшивши можливості для корупції, а щорічна економія коштів державного бюджету становитиме майже 2 млрд доларів США, що дорівнює приблизно 2,5% ВВП.

Подальші заощадження стали результатом реструктуризації боргу Міністерством фінансів (МФ) у розмірі 15 млрд доларів США за суверенними й гарантованими єврооблігаціями, що відбулося 2015 року. Епохальна угода реструктуризації боргу, що передбачала зменшення на 20% суми боргу і трирічне продовження строку погашення єврооблігацій, зменшила зобов’язання України на 12,5 млрд доларів США за трирічною Програмою розширеного фінансування МВФ (EFF).

Реформа енергетичного сектору

Реформи енергетичного сектору трансформували хронічні дефіцитні позиції України і дали поштовх енергетичному сектору, аби він став суттєвим компонентом економічного зростання та інвестицій. Як уже зазначалося, внесок «Нафтогазу» до квазіфіскального (тобто до прихованого дефіциту бюджету, коли винен не бюджет, а «Нафтогаз», а розраховується бюджет. — Ред.) дефіциту бюджету було скорочено, і наразі компанія стала прибутковою та не потребує компенсацій на покриття дефіциту з бюджету.

Внутрішні ціни на газ було підвищено до рівня відшкодування витрат, що в деяких випадках передбачало зростання цін на 200–300%, а саме збільшення ціни супроводжувалося впровадженням субсидій для майже 5,5 млн домогосподарств, яким було складно оплачувати рахунки за енергоносії. Вартість субсидій зросла з 1% ВВП у 2015 році до 1,75% ВВП у 2016 році. Це послабило удар від такої зміни для малозабезпечених груп населення, одночасно сприяючи впровадженню енергоефективних технологій.

Нові пріоритети реформування

Зазначені успішні реформи передусім є макроекономічними, тобто такими, що забезпечують стабільну основу для бізнесу. Хоча стабільність, що випливає з цього, створює умови для економічного зростання в ширшому плані, якість зростання та його точні темпи будуть, вочевидь, визначатися подальшими реформами на мікрорівні. До них належать, зокрема, дерегуляція, боротьба з корупцією й поліпшення бізнес-середовища. Щодо останнього пункту прогрес був не таким очевидним.

Пріоритетні завдання реформ такі:
– пенсійна реформа;
– боротьба з корупцією;
– реформа управління державними підприємствами;
– земельна реформа.

Економічний блок. Короткі підсумки

Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, відкривши для себе нові економічні можливості й підкреслюючи таким чином, що в майбутньому бачить себе принципово європейською державою.

Упродовж останніх чотирьох років було проведене значно глибше реформування, ніж за попередні 22 роки незалежності. Україна досягла макроекономічної стабілізації, 2016 року економіка почала зростати, рівень інфляції знизився, гривня зміцнилася, валютні резерви збільшилися втричі порівняно з 2015 роком. Поточні рахунки і дефіцит бюджету вдалося привести до прийнятного рівня. Було розроблено план проведення податкової реформи і реструктуризації державних боргів.

Реформа енергетичного сектору також була однією з пріоритетних. Уряд підвищив тарифи на енергоресурси, завдяки чому дефіцит «Нафтогазу» було зменшено до нуля. Була запущена система публічних закупівель ProZorro та введене електронне декларування статків високопосадовців.

Банківський сектор також зазнав масштабних змін: майже половину банків було виведено з ринку, інші суттєво «очистили» задля уникнення потенційних державних фінансових зобов’язань. У Національному банку України (НБУ) також було проведено внутрішню реформу, завдяки якій НБУ відтепер зможе впроваджувати адекватну кредитно-грошову і валютну політики, а також здійснювати нагляд у банківському секторі.

На черзі після очевидного поліпшення макроекономічної та фінансової ситуації в Україні стоїть покращення середовища для ведення бізнесу, розкриття потенціалу ринку землі та підтримка інвестицій, що сприятиме необхідному економічному зростанню.

Експерти аналітичного центру вважають, що необхідно провести земельну реформу зі створенням ринку земель сільгосппризначення. Реформування величезного, але непродуктивного сільськогосподарського сектору може допомогти йому стати генератором довготривалого економічного зростання України.

Реформа також має охоплювати продаж понад 10 млн гектарів державних земель сільськогосподарського призначення. Більше ніж 3000 державних підприємств потребують реформування: підприємства та активи, на які є попит з боку ринку, мають бути продані, незначні активи — реалізовані; критично важливим лишається вдосконалення корпоративного управління стратегічними об'єктами, що залишатимуться у державній власності.

При цьому експерти Chatham House вбачають, що Заходу слід мати реалістичні очікування стосовно того, скільки часу знадобиться для ґрунтовних перетворень в Україні. ЄС повинен висувати жорсткі довгострокові вимоги щодо фінансування, для проведення справжніх, а не часткових або косметичних реформ. Крім того, Євросоюз повинен відмовитися від класичних детально прописаних — і неефективних — програм технічної допомоги на користь адаптованих, гнучких довгострокових проектів із тривалістю щонайменше п’ять років.

Підтримка українського бізнесу (особливо малого і середнього) потрібна, щоб він витримав конкурентний тиск після закінчення перехідного періоду поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС. Адже відсутність такої підтримки — найслабша частина стратегії ЄС щодо України (особливо на регіональному рівні) та сильно відрізняється від того обсягу підтримки, яка надається країнам-кандидатам на вступ до ЄС.

Прогрес в Україні помітний на багатьох фронтах, однак ситуація доволі загрозлива. Незавершені реформи можуть підірвати довіру до «реформаторських сил» і призвести до розчарування серед мільйонів українців. Це стане «зеленим світлом» для реваншистів і популістів, які прагнуть зірвати процеси перетворення в Україні.

Орися Луцевич, експерт, менеджер Українського форуму Chatham House (Лондон):

«Головними досягненнями стали нові стандарти прозорості та підзвітності державного управління, нова антикорупційна інфраструктура, що забезпечує розслідування та протидію корупції, децентралізація та повна зміна відносин з Росією у сфері енергетики.

Майбутнє України в цілому залежить від подальшої трансформації відносин між громадянами, економікою та державою. Для такої трансформації Україна повинна викорінити “тіньові схеми” у прийнятті рішень у політиці та економіці й зробити політичну систему відкритою для конкуренції ідей, а не фінансово-політичних кланів. На кону — і національна безпека, і політична легітимність».