Загроза катастрофи чи шанс на розвиток?

Примітка редакції. Ми маємо певні сумніви щодо наявності самостійної економічної платформи у проекту «Національних дружин». Втім, наш автор вирішив проаналізувати економічну частину їхньої програми серйозно — власне, чом би й ні?

Декілька сотень хлопців в однострої дали на Майдані Незалежності присягу охороняти суспільний порядок у країні. Всі вони не мають ніякого державного статусу, виконувати функції держави збирається мілітаризована громадська організація. Реакція преси і громадськості на цю подію була бурна і одностайна: мілітаризовані організації у слабкій прогнилій державі всі сприймають як аналогію з Італією та Німеччиною після Першої світової війни, тобто як загрозу виникнення нової версії фашизму. Ця акція в першу чергу вдарила по авторитету МВС, тому вряд чи вона могла бути інспірована Аваковим, якого преса часто пов’язує з «Азовом» і Національним корпусом. Гостра негативна реакція МВС не забарилася.

Зрозуміло, що самі «Національні дружини» навряд чи становлять загрозу приходу до влади мілітаристських політичних сил, але ця перша пташка може бути провісником політичних амбіцій серед Національної гвардії та ЗСУ. Така перспектива мілітаризації влади завжди виникає, коли цивільна влада демонструє свою повну безпорадність та корумпованість. Але ж зовсім не завжди мілітаризація влади призводить до національних катастроф на кшталт Німеччини. Я наражаюсь на шалену критику, але маю навести приклади зовсім протилежні, коли мілітарна влада приводила до економічного і соціального розвитку. Найбільш яскравими прикладами можу назвати Тайвань, Південну Корею, Таїланд, які завдяки військовій владі вирвались із злиднів третього світу.

Тому ми не знаємо, вийде з Білецького новий Муссоліні або ж новий Пак Чон Хі. Я не виключаю жодного з цих варіантів, бо майбутнє непередбачуване. Єдине, що ми можемо зараз бачити, — це наміри цієї політичної сили та зростаючої кількості їх симпатиків. Вони викладені у програмі Національного корпусу, яку зараз прийнято зневажливо оцінювати як папірець, що не моє ніякого значення. Виходячи з того, що найбільша загроза для безпеки та самого існування України створюється економічним занепадом, для мене найбільш цікавим є саме економічний розділ програми Національного корпусу.

Загальний напрямок економічної політики, задекларований у програмі НК, є поєднанням сильного державного контролю зі свободою підприємництва. Це саме той мікст, який створив економічне диво в Китаї та інших «азійських тиграх». Це загальне враження, але диявол ховається в деталях, тому треба розглянути ймовірну економічну політику НК у подробицях.

Економічна політика НК має назву «економічного націоналізму», що означає «всебічну підтримку українського виробника, прискорену модернізацію національного господарства, державну підтримку українського експорту та впровадження політики економічного протекціонізму». Але про те, яким чином досягається підтримка національного виробника, програма не розповідає. Наприклад, ми бачили активну державну підтримку автопрому в Україні і в Південній Кореї. Результати прямо протилежні : Україна виробляє менше 10 тисяч автомобілів на рік, падіння в 2016 році від рівня 2008 року було приблизно у 100 разів, у той час корейський Hyundai входить до четвірки найбільших світових автовиробників, а Південна Корея щорічно продукує більше 4 мільйонів автомобілів. Тому справа не просто в державній підтримці національного виробника, а в її методах, про що програма НК нічого не каже.

Наступна базова теза програми НК — націоналізація. Якщо згадаємо історію економічного дива Південної Кореї, то на її початку теж була націоналізація: Пак Чон Хі одразу після захоплення влади націоналізував банківську систему, що дало можливість державі впливати на розвиток приватної промисловості. У програмі НК записана націоналізація не просто конкретних галузей промисловості, наприклад, машинобудування, а саме тих підприємств, що функціонували у 1991 році. Якщо хтось мав змогу пройтись по території київського заводу верстатів-автоматів, то міг би побачити, що там з 1991 року ніякого верстатобудування не залишилось. Таких заводів по Україні — тисячі, їхня націоналізація — повний абсурд. Програма НК передбачає державну власність на стратегічні галузі, що цілком раціонально, але трактовка того, що є стратегічними галузями, така широка, що ніякою логікою пояснити не можна. Наприклад, за концепцією НК виробництво лічильників води або електроенергії потрапляє до стратегічних галузей. Результат такої політики цілком передбачуваний — держава не впорається з управлінням шаленою кількістю товарів, що призведе не до розвитку, а до стагнації економіки.

Задекларована у програмі дерегуляція економіки — загальновизнане гасло, яке є у будь-якої партії в Україні. Проблема з конкретним наповнення цього гасла. У програмі НК конкретно вказано тільки спрощення реєстрації бізнесу, що й так в Україні вже більш-менш зроблено: в рейтингу Doing Business 2018 за простотою реєстрації бізнесу Україна посідає 52 місце зі 190, водночас, за складністю зовнішньої торгівлі — 119 місце, за складністю підключення до електромереж — 128-ме. Тобто проблема дерегуляціє існує, але зовсім не там, де вважає програма НК.

Політика щодо державних банків у програмі НК подібна до корейської, але пропонована галузева спеціалізація недоречна. Більш раціональним була б функціональна спеціалізація: банк розвитку, ощадний банк, експортно-імпортний банк тощо. Але корінна проблема економічного розвитку все ж таки не сама банківська система, а фінансові ресурси для інвестування у розвиток економіки. Про фінансову систему програма НК зовсім лаконічна, вона вкладена в декілька слів: «держава створює сучасну фінансову систему». Як саме вона виглядає, звідки вона візьме необхідні для розвитку додаткові інвестиційні ресурси (мінімум 15-20 мільярдів доларів на рік), як вона підніме рівень інвестування хоча б до 25% ВВП? Не тільки відповідей на ці питання немає — самі питання не існують.

Програма цілком справедливо констатує: «Економіка, побудована на експорті сировини та експлуатації радянського індустріального спадку, призводить до деградації країни та втрати нею свого наукового та інноваційного потенціалу, що є загрозою для національної безпеки. Ми змагаємо до нової індустріалізації країни». Але ж який метод та механізм цієї індустріалізації? Як від гасла перейти до діла? Знову не бачимо жодної конкретики.

Перелік таких місць, де вірна загальна ідея або не має конкретизації, або дає хибну конкретизацію, можна продовжити. Водночас в неекономічних розділах програми можемо побачити просто руйнівні для економіки пропозиції. Наприклад, у військовій доктрині запропонована мета військової автаркії, тобто самозабезпечення збройних сил власною військовою промисловістю, включно з усіма видами літаків, засобів ППО, протиракет тощо. Навіть Росія з річними військовими витратами 70 мільярдів доларів вже не спроможна на повне забезпечення сучасною технікою. Що казати про Україну з ВВП на рівні 100 мільярдів на рік? Навіть якщо ми, як Ізраїль, будемо витрачати на армію 6% ВВП, то й тоді будемо мати на порядок менше необхідних коштів. Прагнення до військової автаркії зруйнує економіку України, бо за сучасного рівня військової технікі таку політику жодна країна, крім США, не подужає.

Навіть цих деталей економічної програми НК достатньо, щоб зрозуміти її наслідки: величезний дефіцит держбюджету, грошова емісія, державне регулювання цін, товарний дефіцит, чорний ринок всього, економічний, а потім політичний крах. Тобто загальна ідея поєднання державного регулювання з ринковою економікою, яка мала величезний успіх у Південній Кореї і в решти азійських тигрів, в наведеному конкретному варіанті приречена на провал, як це ми бачили в десятках країн третього світу. За такої економічної політики новий Пак Чон Хі з Білецького не вийде, але ж у нього є ще достатньо часу, щоб наповнити правильну ідею правильною політикою. На це дійсно потрібен значний час і спеціальні знання. Бо якби це завдання було простим, то ми б мали не десяток країн, що вирвались з третього світу, а сотню.