Донбас як «м’яч» у «футбольній грі» між Україною і РФ

Переговори щодо окупованої частини Донбасу дедалі більше нагадують футбольний матч, в якому жодна зі сторін не наважується на серйозні атакувальні дії і воліє «відпасовувати м’яч» супернику.

Навіженість президента Росії

Маємо констатувати, що наразі немає єдиного бачення вирішення долі окупованих територій ані в українських еліт, ані в еліт країни-агресора. Путін хоче залишити тліючий конфлікт на Донбасі на невизначений час. Це йому потрібно для дестабілізації всієї України; також ОРДЛО у планах Путіна відіграє роль такої собі «чорної діри», в яку можна «вкидати» різний неблагонадійний елемент, що має досвід бойових дій, аби цей елемент бува не наважився розпочати бунт проти «царя» вже у самій РФ.

Оточення Путіна думає, як «злити» псевдореспубліки?

Водночас у частини так званих «донорів» режиму є стійке бажання завершити аферу в Донбасі й розпочати діалог із Заходом щодо принаймні часткового скасування санкцій. Ось Тільки не полишає відчуття, що Путін на це не піде. Хоча стан психічного і фізичного здоров’я Путіна прозоро натякає на те, що він не зможе постійно тримати ситуацію «в залізному кулаці» й приймати оперативні рішення. Тож у крадійкуватого оточення президента гіпотетично є шанс для «маневру».

На користь версії про готовність російської влади «злити» «днр-лнр» свідчить низка обставин, які ми розглянемо нижче.

Отже, РФ досі не визнала псевдореспубліки. І це — очевидний натяк на те, що в подальшому робити це і не збирається, але при цьому хоче повісити і відповідальність, і тягар з відновлення Донбасу на Україну.

Також згадайте, як ватажок терористичного угруповання «днр» Захарченко після проголошення наміру створити «малоросію» отримав «втик» від російських кураторів і проект одразу «зам’яв». Так само колись відбулося й з проектом «недоросія»…, тобто «новоросія».

Хоча РФ регулярно «розводить теревені» про визнання паспортів «недореспубілк», але по факту досі цього не зробила, тож усі ці балачки можна назвати елементом шантажу української сторони.

Але через те, що Україна загалом не піддається на брудні ігри Кремля, політтехнологи з Червоної площі змушені вдаватися до зміни тактики. Одним з елементів такої тактики є заміна Суркова на Явлінського. Припускаю, що ця заміна відбудеться в тому числі задля того, аби всю провину за «злиття Донбасу» можна було повісити на «лібералів, які продалися Заходу».

Частина українських «еліт» боїться повернення Донбасу

На жаль, серед українських провладних кіл також немає одностайності в питанні повернення Донбасу. Хоч на публіку наша влада любить повторювати  «Ми повернемо Донбас!», та у глибині душі можновладці бояться повернення окупованих територій з низки причин: доведеться реінтегрувати величезні території з населенням понад 3 млн осіб, понівечені війною; шукати величезні кошти на відновлення інфраструктури; вирішувати питання з тими, хто співпрацював з окупаційною владою і воював проти України; також є небезпідставні побоювання щодо повернення тієї частини електорату, яка голосує далеко не за лояльні до нинішньої влади політичні сили й та й загалом — не за проукраїнські сили.

Тим паче, фактор Донбасу може вплинути на результати виборів-2019 — і президентських, і парламентських. Влада боїться брати відповідальність за процес повернення територій напередодні виборів. Бо багато чого може піти «не так». І тоді доведеться нести відповідальність перед найбільш активною частиною української громадськості. А це таки буде неприємно.

«Боснійський сценарій»

Ключовою формулою врегулювання конфлікту для більшості провладних кіл у РФ є формула «Донбас в обмін на Крим». Допоки Україна не буде згідна з цією формулою, РФ активно просуватиме «боснійський сценарій» для України, фактично перетворивши нашу державу на федерацію, інституційно слабку країну, не здатну на практиці інтегруватися ні в НАТО, ні в ЄС. Росія може дати згоду на контроль кордону з боку України, але лише після амністії бойовиків і проведення місцевих виборів.

Українська влада в свою чергу, схоже, не готова зайняти якусь чітку позицію з цього питання (типу і Закон про особливий статус є, і при цьому Україна на словах відмовляється від запропонованого РФ сценарію), і перекладає відповідальність на іншу сторону — то на Кремль, то на західних союзників, а також сподівається на те, що за неї все вирішать миротворці.

Миротворці

Не секрет, що Росія не хоче бачити на Донбасі миротворців з країн НАТО. А кількість «блакитних шоломів» з когорти армій європейських країн-не членів Альянсу не дозволить закрити навіть лінію розмежування в зоні АТО. Тому РФ може запропонувати залучити армії неєвропейських країни, але які мають велику чисельність. Такими країнами можуть бути партнери РФ по БРІК Бразилія або Індія (плюс можлива, як компроміс, поліцейська місія з країн-членів ЄС).

Після введення лояльних до Росії миротворців відбудуться вибори в ОРДЛО, буде закріплено «особливий статус» нині окупованих територій, Україна перетвориться на другу Боснію, Росія «спихне» частково свій головний біль у вигляді так званих «днр-лнр» і позбавиться частини санкцій. У результаті «Путін всєх пєрєіграл».

Зачистка ОРДЛО силами ЗСУ і «утилізація» бойовиків

Є ще одна — напівконспірологічна — версія: аби «утилізувати» свідків та й просто потенційно небезпечних для РФ бойовиків, що мали досвід участі в бойових діях, російська сторона дає неформальну згоду на операцію ЗСУ зі звільнення територій, можливо, приводом початку операції буде масована збройна провокація незаконних формувань, наприклад, спроба атакувати Авдіївку або Маріуполь. В результаті ЗСУ переходять до контрнаступу, але Росія виводить свою техніку і закриває кордон з ОРДЛО. ЗСУ за пару тижнів або й менше повністю відновлюють контроль над окупованими територіями. Росія не втручається, але через свої засоби «масової пропаганди» починає волати на весь світ «Ай-ай-ай, подлиє карателі! Ай-яй, фашистко-бандеровская хунта!» і т.д. В результаті РФ може досягти часткового скасування санкцій… А «романтиків» «руской вєсни», що проживають у самій РФ, просто зачищають свої ж (Гіркіну привіт!), аби менше свідків для Гааги було. ФСБ ж не звикати «зачищати» і своїх, і чужих…

Цей сценарій, звичайно, малоймовірний, але й він можливий.

А загалом, зміна сценарію цієї «гри» на користь України можлива за умови появи політичної волі в українських правлячих еліт, посилення економічного та дипломатичного тиску на Росію, включно з бойкотом Чемпіонату світу з футболу. Хай там що, в ситуації з окупованою частиною Донбасу українцям варто проявити більшу рішучість — припинити «копати м’яча» на «половину поля» суперника й викинути з голови навіть думки про спробу гратися з Росією «в піддавки».