Монополія на Победу (тм)

У росіян монополія на Победу^тм. Усі це знають. Ой! Чого ви це відразу? Послухайте Сонцеликого. Так і сказав: «Мы бы победили и без украинцев. Потому что победителитм». Тож немає чого злитися.

1940-го Британія була майже єдиною у світі, хто взагалі протистояв нацизму. США зробили внесок ленд-лізом. Був і другий фронт, і фронт в Італії, і в Африці воювали, і Тихоокеанський театр бойових дій був. Однак лише росіяни думають, що відчули щось, відоме лише їм. Відповідальність за врятування людства. Нестерпний біль, який горить у вічних вогнях на семи, чи скільки там, часових поясах. Тільки вони! Хтось там воював також. Але всі тяготи перенесла Росія. Перемогу над тиранією здобула Росія. Росія, Росія, Росія. Ну для вже затятих комуністів — СРСР. Один фіг. Ідеологічна шизофренія «русского мира» тут їм на руку. Немає сенсу розбирати все це. На будь-яку критику чи аргументацію в них безкінечні відмазки. «Інтер» в ефірі 9 травня протиставляв «нацистській владі, яка хоче переписати історію» сотні тисяч полеглих за звільнення Варшави і любов поляків до воїнів-визволителів. І в такому дусі. Читачам «Петра і Мазепи» не треба пояснювати, де тут собака зарита.

Білоруси, наприклад, теж доторкнулися до священного. І святкують Перемогу не менш. Але росіяни ж знають, що білоруси примазуються. За світлим бажанням не забувати подвиг дідів прокрадається наростаюча неадекватність. Неадекватність помпезності. Неадекватність святкування. Неадекватність висновків з уроків війни. Цьогоріч — бутафорська могила невідомого солдата в громадському транспорті та робот зі Сколково, який розспівує «Катюшу». Торік — «Безсмертний полк» із фото Гіві й Мотороли. Ще до 2014-го — георгіївські стрічки в сандалях, на акційній горілці, стриптизерках у нічних клубах.

Кінця і краю не буде. Усе це описується словом «побєдобесіє». Ми розуміємо зло побєдобесія. Ми розуміємо, що із цим треба боротися. Розуміємо, що ця «виключність» нащадків переможців стала однією із причин АТО/ООС. Довго ґуґлити про Лебедя, який боровся з «молдавскими фашистами», вам не доведеться. Ось чому забороняємо колорадку. Скептично ставимося до «Безсмертного полку». Декомунізація — теж одна із причин.

А як пояснити це тим, хто ще не розуміє? Як пояснити, що треба святкувати трохи не так? У відповідь у чесних, добрих людей буде стіна нерозуміння: чому ви проти святкування? Чому у вас претензії? Можливо, ви справді фашисти? Перемога — це подія вселенського масштабу. Людство було на краю прірви. І Росія, настраждавшись, знайшла в собі сили побороти зло. Раз вони 1945-го врятували людство — отже, свобода всіх завжди в будь-які часи буде заслугою дідів. Завжди. Приблизно так само, як будь-які досягнення людства в космосі — завдяки Гагаріну і СРСР, і СРСР тільки.

Я раніше думав, що святкують, бо ще в багатьох людей болючі спогади про неймовірно жахливі часи. Однак уже 73 роки минуло. Масштаб якось не змінився. Святкували, бо були живі очевидці. Святкують, бо батьки були живими очевидцями. А батьки — це рідна кров. Святкуватимуть, бо рідні діди пройшли через пекло і врятували всіх і назавжди.

У мене є сумнів, що суспільне життя в Північній Америці чи Європі, чи будь-де ще у світі, побудоване на безперестанному усвідомленні подвигу Перемоги. Якщо не помиляюсь, то у фільмі «Сочинение ко Дню Победы» 1998 року в надихаючій кінцівці ласкаво говорилось закадровим голосом В’ячеслава Тихонова, що колись настане час, коли Перемогу не святкуватимуть. Мені дуже сильно начхати і на фільм, і на сюжет. Проте цей закадровий голос і образ самотньої дівчини, що грається на порожній ранковій Червоній площі, закарбувалися в пам’яті. Тоді було розуміння, що перемогли для того, аби колись не святкувати перемогу — хай пробачать мене ті, кому ці слова не сподобались. Минуло 20 років. І ось 73-річчя з роботами і прем’єром Ізраїлю — учасником «Безсмертного полку». До століття рукою подати. Побєдобесіє набирає оберти.

А навіщо боротись із цим? Іще раз. Перемога — акт порятунку всіх навіки вічні. І чисто формально це правда. Той, хто хоче збавити темп святкування, — нелюд. З такої точки зору багато чого стає на свої місця. «Ми, росіяни, врятували кожного з вас, ваших дітей, ваших усіх можливих, імовірних і неймовірних внуків, вашу свободу і вашу б…ську демократію, і ваші педерастичні цінності, а ви нам санкції?! Ми забрали собі Крим, а ви русофобствуєте?!». Вони не сприймають 9 травня 1945 року як історичну дату. Як 11 листопада 1918-го або як 2 вересня 1945 року. Велика Вітчизняна війна — це навіть не Вітчизняна війна 1812-го.

Хоча, історики, скажіть, чи були у росіян ті ж проблеми зі вселенською перемогою у XIX столітті. Де ще у світі таким чином сформульоване питання? Фемістокл, спартанці перемогли персів — виходить, що увесь світ повинен грекам зад цілувати? Завжди? КНДР і бойова нічия? Корейці на півночі півострова моляться на свою перемогу. Із чим узагалі порівняти вселенську перемогу добра над злом раз і назавжди? Нам — хіба що з воскресінням Христа. Наша ера є нашою, бо наш Бог усіх урятував. Час ділиться на до Спасителя і після. Я вам знайшов «д.н.р». Це не жарт. Не мем. Хоч це і не сформульовано. Хоч вам жоден росіянин про це не скаже. Жоден не знає про це. А ця ера є! 73 роки від створення світу. 73 роки від Різдва Христового. 73 роки від дня народження Кім Ір Сена.

Найбільш образливе наше становище. Американцям, полякам, французам і фінам вони багато чого можуть порозказувати. А ми з ними в одній упряжці були. Росіяни окремо від українців не воювали! А бог-то в них не одноликий! Не вийде так. «Ми — нація переможців. Ви, українці, повинні приклонитися перед нашим подвигом». Не виходить. Не склеюється. А вони стараються. Впихати невпихуєме. «Ми перемогли б і без них, бо ми — богообрана нація спасителів людства». Хто дав їм право повчати нас із приводу перемоги, до якої вони мають те саме відношення, що і ми? Перед нами фанатики. Ще з дитинства в мене День Перемоги асоціюється з мирним блакитним небом. «Дякуємо вам за наше мирне небо», — повторювали цю фразу знову і знову. «Мирне небо», «ніколи знову», а не «можем повторить». Так що хай щось там придумують із 8 травня. Хай щось роблять із маком. Хай! Якщо Перемога стала причиною вбивств, а мирного неба немає, то виходить, що якось неправильно святкували раніше. І «Інтер» хай іде під три чорти!