Чорний берет

Примітка редакції. 23 травня під час святкування 100-річчя морської піхоти України група бійців 1-го Феодосійського окремого батальйону демонстративно вийшла в чорних беретах, протестуючи проти зміни їхнього кольору — з чорного на морської хвилі. Один із наших авторів має з цього приводу власну думку.

Демарш у батальйоні морпіхів як наслідок сраної комунікації командування з людьми

Як Реаліст, не можу оминути теми демаршу (вчинку, протесту, бунту, зради, непокори, цирку, гротеску, перформансу, клоунади – обирайте на свій смак, кому як подобається), що відбувся під час ритуалу заміни берета морських піхотинців у Миколаєві. Текст не про історію. Нехай дискутують історики, а не профани в ній.

Як казав Шарль де Голь: «Народ отримує ту історію, яку заслуговує».

Почну з запитання: чи справа в кольорі берета?

Цитую відповідь одного з учасників, якщо вірити журналісту жовтого видання: «Зараз буде розбір польотів у військовій частині. Приїде командувач, міністр. Не знаю, чим закінчиться. Це не одноразова акція. Вона не стосується беретів, це комплексна проблема».

Отже, зараз у батальйоні наскільки все херово, що не дай Бог їх допустити до виконання бойових завдань. І питання не в кольорі берета. За що купив, за те і продав.

Причини

Є інформація про те, що групу неформальних лідерів очолили достойні воїни, які вийшли із Криму, які класно воювали в АТО і продовжують воювати. Їх там небагато було. Десь до 30 осіб найбільш ініціативних, включаючи тих, хто звільнився зі ЗСУ. Серед них були і такі, що мавпують і «наших, і ваших». Болото.

Скільки всього вийшло із Криму морпіхів 2014-го — вони, мабуть, і самі не знають точно. Але стверджують, що в 1-му батальйоні МП із 480 осіб на материк вийшли 126 (серед них 4 жінки-військовослужбовця), тобто 26%.

74% залишилися зрадниками навіки, багато з них продовжують служити в МП на Росії і пишаються тим, що в них «чорні берети». Вони зберігають «традиції» і скріплюють «скрєпи» у «братішєк».

Ті, хто вийшли з Криму, ображені на всіх і вся. Вони щиро вважають, що їх «злило» тодішнє керівництво держави. У них досі в психіці спрацьовує «синдром кидалова» після переживання втрати Криму. І виходить так, що на першому місці в них не Україна (держава = влада), а один з елементів фетиша — чорний берет морпіха. Це візуальний символ, якому вони залишилися вірними назавжди. Це те, що їм дороге і безцінне.

Виходить усе так, що окремі воїни 1-го батальйону МП, які «Вірні завжди» — вірні не Україні, а чорному берету. Україна асоціюється в них із владою!!! Вони вже не вірять нікому з влади.

У цих 30 хлопців не сформована національна ідентичність!!! Узагалі!!! Або на певному етапі її формування віра в Україну була підірвана в їхньому світогляді.

Ким?

Сцуко, продажними командирами і політиками, зокрема. Її відсутність проявилася в той момент, коли вони відчули, що їх знову хтось начебто «кидає».

Згадаймо тих, хто 1993 року формував українську морську піхоту. Хто що б не казав про патріотизм, це були носії радянської (ще не української) ідентичності, які потрапили саме в такі життєві обставини, і вони мали в Криму все, що треба було мати для служби та життя.

Традиції української морської піхоти були буквально скопійовані під кальку із МП СРСР = Росії. І чорний берет, зокрема. Схрестили «їжака з гадюкою» — заякорили традиції Совка в українській морській піхоті. Навіть стибздили емблему МП у греків. Як дехто з аксакалів МП розповідає: «Слепили из того, что было».

Запитайте будь-кого з тих воїнів-морпіхів, які висловили недопротест у Миколаєві: чому берет у морпіхів саме чорний і коли це сталося?

У кращому випадку відповіді будуть на кшталт радянських ідеологічних штампів і маразму: тому що цей колір означає «чорну смерть», «которую несуть морпєхи в бою». Або взагалі не буде жодної відповіді, натомість буде мичання.

Усе набагато простіше. Коли в Союзі побачили, що в США є «зелені берети», то на противагу «імперіалістам» свої берети зробили чорними. Без будь-якого історичного підґрунтя. Аби не так, як у НАТО.

До цього там із 1930-х берети до одностроїв мали тільки жінки-військовослужбовці.

Усе, що фальшиво притягується за вуха начебто на історичних прикладах (а-ля чорний колір однострою там чогось чи когось) — це просто фейсбучний пістьож та профанація. Почитайте росіян, вони на своїх ресурсах розповідають про свою «доблєсную морскую пєхоту», щоправда, замовчують, що вона регулярно з 2014 року отримувала звездюлєй в АТО. І їх виписували ті ж хлопці, які вийшли в Миколаєві на перформанс.

Окремим каталізатором цього демаршу стало совкодрочерське ставлення командування на рівні батальйону і вище до роз’яснювальної роботи. Загалом роботи з людьми. Зараз у ЗСУ є такий модний термін «стратегічні комунікації», у які входять «внутрішні комунікації», тобто інформаційна робота з особовим складом. Так ось виявилося, що вся ця робота в 1-му батальйоні МП перебуває у глибокій задниці. Найімовірніше, людям ніхто нічого не пояснював, особливо «кримським».

Яка там, нах, національно-патріотична підготовка?

Яке там, нах, командирське інформування?

Знову передаю полум’яний привіт «совкам-замполітам» ВМС із 1-го батальйону МП.

Фактично це ви зі своїми тупими командирами 1-го бата просрали все.

Цей миколаївський цирк свідчить про те, що матроси-«чорноберетники» 1-го батальйону не поважають своїх командирів. У комбата і його замів авторитет на нулі. Ротні — ахз де. Не видно. Одним словом, лідерів — йух. Багатьох із цих начальників на рівні батальйону і вище вони навіть не вважають достойними звання морпіха, тому що їхня поведінка схожа на поведінку повій. І вони прямо про це заявили всьому суспільству.

Крім того, всі морпіхи пам’ятають Пороха, якому вони вручили (надягли) чорний берет 19 листопада 2017 року. Тобто була така політизована вистава з боку командирів і начальників із морської піхоти і ВМС, через яку вони зараз і вигребли іміджеві втрати.

Декілька запитань до Делятицького, тому що це його рідний батальйон.

Полковнику, Ви хоч раз зустрічалися за останні місяці зі своїми людьми з батальйону, з якими вийшли із Криму? Так просто, по-людськи? Неофіційно?

Ви доводили колись їм свою позицію? Якщо Ви її змінили, то чому не довели зараз?

Якщо Ви були проти того, щоб поміняли колір берета, тоді чому Вас не було разом зі своїми солдатами, які висловили хоча б косо-криво свою позицію?

Чому Ви їм особисто не пояснили, що це клоунада? Ви ще маєте серед них авторитет чи вже давно втратили?

Чому не розповіли про можливі наслідки, командире?

Чи крила слави і кар’єри вже відірвали тебе від землі та грішних людей?

Внутрішні комунікатори, БЛД!

Наслідки і результати

1. Перформанс воїнів Феодосійського батальйону в країні майже ніхто не помітив, окрім зрадолюбів і відданих Совку послідовників. Але дуже звернули увагу на Росії, і вже «ревуть воли».

2. Тому, якщо ревуть терпіли-росіянє, це означає, що захід із заміни беретів у МП успішний. Напрям руху перевантаження й оновлення українських бойових традицій правильний.

Крім того, морпіхи-феодосійці, самі того не відаючи, значно підняли рейтинг Президента. Він підійшов до групи чорноберетників і щиро та спокійно повідомив їм, що беретів вистачить на всіх. Протестувальників аж заціпило, бідних, від троллінгу 80-го рівня з боку Пороха. Ніхто навіть не пискнув про незгоду з кольором берета і жодної проблеми не озвучив.

Він практикою підтверджує повернення до армії української ідентичності. А справжні українці це підтримують.

3. Формування національної ідентичності — справа наживна, але потребує більше часу. Незадоволені воїни-морпіхи виявили себе. Це краще, ніж коли хтось гадить нишком. В армії невиконання наказу небезпечне і має значні наслідки в певних умовах. Хоча 30 осіб це вже продемонстрували. Однак, швидше за все, наслідки для них будуть дисциплінарні. І їхня бойова надійність понизиться в розумінні старших начальників.

Цікаво, що було б, якби акторів перформансу тут же арештували і запроторили на гауптвахту? Такий шанс упущений. Мабуть, не захотіли їх перетворювати на Гадю чи бабу Юлю. Можливо, і мудро зробили. Були б в образі жертв-хероїв, а це неправильно.

4. Службове розслідування буде. Когось знімуть із посади, когось відсунуть убік. Когось звільнять, хтось звільниться сам. Вибір у кожного є: і в начальників, і в підлеглих.

5. Вангую, що батальйон стане лінійним під час майбутнього формування нових бригад корпусу МП.

6. У ВМСУ відсутні будь-які комунікації — як стратегічні, так і внутрішні. А якщо і якісь паростки були до цього часу, то лопнули, як мильна бульбашка після Миколаєва. Доба пройшла, і ніхто з командування ВМС, командування МП не вимовив ні слова. Ні суспільству, ні матросам, ні іншим військовослужбовцям. Думки навіть немає. Тиша. Думають, що розсмокчеться. Ви вже всмоктані!

НГШ, мабуть, для вас пост написав, полководці.

Там усе гарно сказано, і не тільки для морської піхоти:

Версія про всрану комунікацію зі своїми людьми з рівня 1-го батальйону МП переноситься на верхні ешелони командування. Вітаю вас з естафетою, яка успішно передана вам від КСВ.

7. Перформанс у Миколаєві, ймовірно, викликав певні сумніви в суспільства — і воно «глибоко стурбоване»:
– за що воюють в українській МП: за Україну і національну ідентичність (не так, як у них — росіян і колаборантів) чи за чорний берет?
– ті, які прийняли й усвідомили нові традиції, надягнувши новий берет, не будуть конфліктувати з «чорними беретами»?

Морська піхота — це взагалі єдиний організм?

Він здатний виконувати бойові завдання?

Чи це хріновий колгосп і довбаний сором ВМС?

Ці вистави не зруйнують морську піхоту, коли в ній залишаться не переконані в чомусь морпіхи?

У нашій славній морській піхоті вперше зі всіх видів і родів військ створено та вибудовано цілісну ціннісну систему на національному підґрунті! В тексті. Називається ЕТОС. Такого ще немає ні в кого в ЗСУ.

Тепер її можна піддати сумніву будь-кому?

Через всрану нездатність полководців спілкуватися з матросами?

P.S.

«Кожну дрібницю, кожну нашивку або аксельбант, який традиція пов’язує з попередніми славними перемогами полку, необхідно зберігати, якщо все це не впливає негативно на боєздатність армії».

полковник Кліффорд Уолтон, «Історія британської армії» (1894)

Ламання радянсько-російських стереотипів у свідомості військовослужбовців ЗСУ триває.

І нас чекає успіх у цьому процесі!