Бреши собі, футбольний малоросе

Подейкують, що на свіжовідкритий заліссянський футбольний чемпіонат від нас поїхало приблизно 6000 паскудних зрадників і їх необхідно заживо опалити, тобто посадити на палю. Я ось не згоден – ці фанати не стільки зрадники, скільки банальні дегенерати, що потребують лікування. Бажано у вигляді лоботомії. Проте оскільки нині планету тероризує штучно викликаний дефіцит лоботомій, то й моя писанина за лікування зійде.

Отже, користуючись технологіями Big Vata, СБУ вже отримала всі дані про них та навіть склала з їхніх фото двійко усереднених портретів.

Дегенерат-1

Відомий також як «спорт поза політикою!». Так-так, досі існують прибиті мішками по голові індивіди, які щиро вірять, що спорт не має жодного стосунку до політики. Адже ніхто з політиків спортивні змагання ніколи не організовує, не відкриває, не використовує у пропагандистських цілях і не втягується в допінгові скандали, ну що ви. Ось відкриття олімпіади 1936 року – як бачите, ні грама політики. На Олімпіаді-80 знайти політику було важче, ніж бодай половинку вареника в декларації Хуцпи Владіміровни Тимошонко. Про політику на зимовій олімпіаді в субтропіках 2014 року нагадувати не буду, всі ви й самі прекрасно пам’ятаєте, що її там не було. Та й теперішній чемпіонат абсолютно ніяк із політикою не пов’язаний.

Окрім буцімто спорту поза політикою, Дегенерат–1 іще й вірить, що не такі ми вже з русаками й різні. При цьому не зможе відповісти на запитання: з якого дива українці самоорганізувалися у флешмоб безкоштовного житла для вболівальників і навіть Укрзалізниця з кімнатами відпочинку посприяла тому, щоб відвідувачі одного міста кілька днів не переплачували, а «не такі вже й різні» Івани, навіть маючи свіжесенький приклад українців перед очима (!) та приймаючи вболівальників в 11 містах (!) загалом цілий місяць (!), нічого подібного не зробили?

Цей футбольний малорос поститиме у Фейсбучику дружнє, на його думку, селфі зі сміттям, що ще зранку писало в коментарях про «Иловайский котел с салом и укропом». Цьоматиме в масну щічку дурепу, яка на своїй кухні проклинає «хохлоту фашистскую». Віщатиме про «братские народы, которые искусственно разъединяются политиками» одному з тих, хто входить до 86% сраколизів Пітуна. Жлуктатиме розбавлене пиво з копролченцем, який катував у полоні його ж, малороса, власного троюрідного брата-ЗСУшника. Залишить кругленьку суму в федеральному бюджеті агресора, частина якої піде на подальше вбивство Донбасу особливими снарядами – тими, що вражають не лише матерію, а й душу. Послужить корисним ідіотом в інтернеті, на телебаченні, в житті, несвідомо легітимізуючи будь-які ворожі злочини. І все ловитиме ґав постійно відкритим ротом та глипатиме своїми придуркувато-захопленими, усміхненими малороськими очима, які я не сплутаю ні з чим. Я бачив ці очі у дохріна вишиванчастих україномовних малоросів, що в трагічному 2014 році їздили відпочивати до Мошкви і постили фоточки з Багряної площі – в них немає ні проблиску розуму, самоповаги, обережності, ідейності, н-і-ч-о-г-о. Окрім вітру нехитрої саморуйнаційної насолоди, завиваючого в пустому міжвушному просторі.

Дегенерат-2

Або ж недорусня. Суттєвою ознакою цього штаму футбольного малороса є самонавіювання штибу «никокой я ни маларос, а полноценный рузге!». Базується воно на тому, що бабуся недорусні була родом з-під Самари, а решта родичів носять прізвища, закінчення яких у сиву давнину виправлялися з українських на кацапоїдні кацапоїдними ж чиновниками. Дегенерат–2 відкрито, наскільки це можливо, ненавидить Україну та жадає бути завойованим вєжлівими котолупами.

Недорусня переконана, що русня готова прийняти її як свою, ріднесеньку, і вони разом назавжди потонуть у ватному матрасі нірвани. Голуб’ятка, дозвольте мені трохи кусьнути ваше гніздечко: навіть якби омріяне завоювання й відбулося, то ви все одно назавжди залишилися б для метропольних мокшано-таджиків людьми другого сорту, все такими ж укропами й саложерами. І підтверджень тому існує десятки. Подивіться, наприклад, на білорусів. Білорусь, по суті, – повністю поглинена складова свіжовідновленої Крисійської імперії. Чужі військові всередині країни, тотальна економічна залежність, культ СРСР, іще більш вимерла мова і культура, ніж у нас. Білоруси сторіччями жертвували всім в обмін на дулю без маку. А яка ж ну хоча б моральна віддяка? Подорожуємо в часі на кілька років назад і згадуємо, що писали жителі метрополії, коли Лукашенко натякнув, що анітрохи не підтримує Домбабве з Лугандою. Пам’ятаєте ці тугі водоспади ненависті до клятих бульбашів-зрадників, прокльони, образи, слину на клавіатурах? Треба ж, однієї-єдиної неправильної фрази достатньо, щоб визнання розтануло швидше за півня із гною навесні. І все тому, що Козломордор навіть не продукує ненависть, а становить собою величезний згусток чистої ненависті. Ненависті до «бульбогнили», «салопитеков», «крымлядских нахлебников», «донбасских недомужчинок, которые сбежали от окопов», «ма-а-аскалей», «замкадышей» (одне з моїх улюблених слів узагалі, воно божественне), «питерских хипстеров-наркоманов», «вульвоглазых бурятоякутов», «быдлокубаноидов», «черножопых» і т.д. Недорусаки, я навіть трошечки можу зрозуміти вашу мотивацію, але ви просто ніколи не станете своїми там, де своїх і без вас нема. Крапка.

Ми розглянули під лупою і Пупою ганьбу української фанатської тусовки, але поза кадром поки що залишилося найбільш інтригуюче питання: скількох із цих людей, обділених материнським молоком у дитинстві, запроторять до камер найдобріші у світі силовики? Треба ж зробити певний прогноз. І тут скажу вам, що у випадку такої приписькуватої країни, як Кооперативоозерія, будь-які коротко- чи середньострокові прогнози не мають жоднісінького сенсу. Це воістину чарівне місце, що б’є всі рекорди непослідовності. Якби вона була школярем, то цей школяр залицявся б до симпатичної однокласниці, смикаючи за косички і вириваючи їх із м’ясом. Потім грабував би перехожих, на куплені гроші викладаючи під вікнами лікарні сердечко із банок напою «Ягуар», після чого, обпившись «Ягуаром», сцяв на... ні, не на «Ягуар», а на потворний «ВАЗ» батька однокласниці, рятував кота з дерева, попутно покалічивши пенсіонерку, і, врешті-решт, плакав, що його ніхто не любить. Це і є загадкова рузька душа.

А наша турбота така, щоб у результаті метань цієї душі не дозволити вициганювати полонених терористів на ув’язнених дегенератів поперед справжніх політв’язнів.