Не на часі

Дисклеймер: це чтиво на тему українських «реформ» фантастично неприємне, тому братися за нього без льоду і знеболювального небезпечно для життя, здоровля та піддупної власності.

Отже, коли чинну владу критикують зрадофільні юлеботи з інтелектом не найрозумнішої мавпи, то це виглядає потішно. Тарифний гінацид, оПшори, втрачений Маріуполь, ось це все добро.

Але. Якщо її поливати коктейлем «Духмяний Гнап» беруться навіть порохолюби, то виходить зрада найвищого ґатунку, якій би, бігме Боже, краще взагалі не існувати. Так ось, тримайте цікавий факт для «затравки»: вся економіка України приблизно у півтора разу менша навіть за угорську. Найбільша країна Європи! За угорську, чорт забирай, угорську! Тому й не будують корветів, і тому навіть обласні центри нормальними дорогами поки що не з’єднані. І серце крає не стільки нинішній стан (тут, без іронії, попередники винні), скільки паскудні перспективи в майбутньому. Про них і піде мова.

Левову частку 2018 року ПП емоційно, неодноразово обіцяв на зустрічах із бізнесом, що податок на виведений капітал запровадять із початку 2019-го. Підприємці вже кілька років (запам’ятайте, це важливо) вимагають ПнВК, бо для цього є причини. Ось інфографіка.

ПнВК замість податку на прибуток потрібен насамперед для спрощення податкового адміністрування для чесних (!) власників малого та середнього бізнесу. Із цього ракурсу він  — класичний TMTOWTDI, і насправді багато розвинених країн прекрасно живуть без нього. У цих розвинених країнах податкове адміністрування саме собою миле та пухнасте. Проте ми до цих країн не належимо, і тут потрібні будь-які реформи для спрощення адміністрування. Хоч ПнВК, хоч ХнВК, але це критично, як повітря. Окрім того, у нього є ще кілька «приємних нюансів», у які ми зараз не заглиблюватимемось. За стриманими оцінками, введення ПнВК додатково даватиме приблизно 1% зростання реального ВВП щороку. Для порівняння, 2017-го зростання реального ВВП у нас становило 2,5%.

І о-о-о-ось дупутати ухвалили бюджет на 2019 рік без ПнВК. І президент цей бюджет навіть не те щоб критикує. Тобто, цілком можливо, він його навіть підпише в нинішньому вигляді. Не дай Боженька, звісно, але така ймовірність є. Кілька років ПнВК був не на часі; 2018-го президент розпинався, що він уже на часі, а тепер може виявитися, що його обіцянки нічого не варті і той знову не на часі. У разі підписання цього бюджету Порошенко просто візьме й викине у квартиру Садового смітник 1% додаткового зростання реального ВВП за 2019 рік. Як уже викидав кілька років поспіль, тільки було це без таких «щиросердних» обіцянок. А за 2019 рік різні противники ПнВК (*кашляє* Томаш, *кашляє* Фіала) встигнуть відростити ще гостріші ікла, і законопроект буде ще більше не на часі.

Схожа ситуація і з ринком землі. Як вам відомо, в Україні (а також у Північній Кореї та Зімбабве) існує аналоговнєтний антиконституційний мораторій на продаж землі, який стримує економічне зростання навіть сильніше за вищезгадану податкову бідоньку. І скасування мораторію президент на словах теж підтримує, а на ділі воно із року в рік подовжується. Згідно з найскромнішими прогнозами, один лише ринок землі  + ПнВК — це ~2,5% зростання реального ВВП за рік. Тобто якби лишень ці дві реформи мали місце з початку 2017-го, то реальний ВВП за той рік зріс би ВДВІЧІ, SUKA, більше. А якби ще раніше? І зростав би саме за рахунок малого та середнього бізнесу, за рахунок реальної децентралізації, за рахунок щасливої сільської бабусі. Я ось сукупно провів кілька років свого життя в селі поблизу одного з обласних центрів, у теорії далеко не найзабитішій місцині, а також маю не дуже дрібні кавалки землі. Поля досі тупо сапають вручну, а як не сапають, то здають в оренду на кілька років за символічну «оплату» продукцією. Якщо скажу, скільки мішків зерна дають за гектар і яка його собівартість, то ви розридаєтесь. Фермерства нема, роботи практично нема, доріг нема, розваг нема, будь-яка людина з клепкою в голові втікає або до міста, або за кордон. Залишаються пенсіонери з відбитою рагулятиною, від якої 24/7 штиняє дешевою водярою. І цей процес уже триває десятиліттями, а до того моменту, коли ринок землі буде на часі і почне перетворювати села на повноцінні складові агломерацій, може лише ця рагулятина і лишитися.

Прецедент із ПнВК показав, що президент може хоч увесь 2019 рік клястися скасувати мораторій із початку 2020-го і ледве не ридати, заламуючи руки, але, врешті-решт, мораторій подовжать іще на рік. А потім ще. І ще. Бо ж не на часі він, давайте краще зубожілого Косюка продотуємо.

Економічне зростання залежить не тільки від цих двох речей, а й, наприклад, від науки. Проте вона теж не на часі. Для того щоб реформувати конвульсуючу наукову сферу, не зроблено майже нічого. Тому з вини вже нинішньої влади за кордон назавжди втекла солідна кількість мудрагеликів, які завершили навчання у 2015, 2016, 2017 та 2018 роках. Був шанс, що хоча б бюджет-2019 дасть сигнал про пакращення. Як-не-як, цього року нарешті створили Національний фонд досліджень, революційну установу без фрікуватих чиновників-недоучок, якій до снаги врятувати ситуацію. Те, що фонд потрібен, очевидно, бо борці з «лептонними богами», хоч і не завжди сходяться у поглядах на потрібні науці зміни, але за нього поголовно стоять горою. Окрім того, ще 2017 року свіжостворилась така ж переможна Національна рада України з питань розвитку науки і технологій. Так ось, на фінансування фонду передбачено скромні 262 мільйони гривень, але трагедія не у скромності суми (перший рік, урешті-решт), а в тому, що фонд не має права розпоряджатися бюджетними грошима. Тобто весь сенс його створення зникає. Національну раду фінансують узагалі на символічному рівні, півмільйона гривень на рік. Зате знаєте, куди виділили мільярд? На новостворений «президентський» (ага, фінансований із бюджету) фонд підтримки обдарованої молоді! Ні-ні, це ніякий не передвиборчий піар, що ви. І фонд цей зовсім не мертвонароджений — ну подумаєш, що гранти молоді виділятимуть в обхід авторитетного органу у вигляді Національного фонду досліджень. І яка різниця, що про необхідність створення «президентського» фонду не йшла мова взагалі ніколи й ніде, а дійсно важливі інституції кастрували під корінь.

Таким чином, уже післяпопередникова влада прохезала як мінімум п’ять «поколінь» учених. І, звісно ж, прецедент із ПнВК демонструє, що й у цій ситуації Петро може весь 2019-й клястись, що доб’ється повноцінного фінансування та повноважень Національному фонду досліджень, але під час ухвалення бюджету кинути дивом уцілілі залишки вчених через те місце, яке Толя Шкварій любить показувати дітям. Не на часі, котики. Тож розрахунків щодо економічного ефекту від початку відродження української науки завдяки фонду досліджень ніхто не робив, бо це справа вкрай неточна. Проте хлопський розум ніжно нашіптує на вушко, що у постіндастріал на одних бураках із мандибуркою не виїдеш.

Так само не на часі й Фірташ, який відносно чесними способами «заробляє» на газі дурні гроші. Тю, країна не збідніє. І так само президент може обіцяти ламати фірташівські схеми, результат усе одно буде нульовим. Або обіцяти замість газових субсидій нарешті серйозно зайнятися зменшенням витрат «блакитного палива», себто підвищенням енергоефективності — все одно на програми енергоефективності виділятимуть у кращому разі кількаразово менші кошти, ніж на популістичний пряник. Совкові термітники так і знесуть до утеплення, на їх місці збудують практично такі ж термітники із на порядок вищими витратами на опалення, ніж у білих людей, — і Уроборос знову вкусить себе за хвіст.

Та й законопроекти Мінекономрозвитку все ніяк не на часі. Висять роками буквально десятки критично важливих для економіки законопроектів від міністерства; його працівники волають, як падаючий Чечетов, просячи прийняти їх, а ось не йде справа ніяк. Адже Рада не має жодного стосунку до ПП, що ви! Найбільша партія в нього є, коаліція є, просувати своїх членів ЦВК через Раду виходить, скандальні закони про стоєврові посилки ухвалюють, бюджет із мільярдом на передвиборчий піар у вигляді його фонду затверджують, перемови з Крістін Лаґґард він проводить etc etc, а законопроекти Мінекономрозвитку чомусь роками стагнують. Ну як пороблено, їй-богу. Точно попередники в штані насрали, а президент наш нещасний, чисто вдягнений, стоїть із половинкою гетьманської булави та гірко плак-плакає.

Хоча хаяти одного Порошенка при одночасному ігноруванні претендентів на самостійність Миш’яка Борисовича або прем’єра Гройсмана — це не діло.

У Миш’яка Борисовича ось усе ніяк не на часі обіцяне скорочення МВС на третину. Мало бути 30%, вийшло 7,5% — пф-ф-ф, та майже однакові цифри, що хвилюєтесь. Ні для кого не секрет, що ссиловики де-факто існують передусім для того, щоб створювати проблеми для бізнесу. І від зменшення кількості ссиловиків напряму залежить як розвиток підприємництва, так і зайнятість їх тим, для чого вони існують де-юре. А це не на часі. Та ж історія з номерами на шоломах. Діди без номерів жили, і ви поживете! Чортик забирай, я тут якимось невиконаним обіцянкам дивуюсь, поки друг Миш’яка Борисовича Ілля Кива погрожує Сергію Стерненку закопуванням у землю, а Дмитру Вовнянку — підкиданням наркотиків. Залишається тішитись, що хоч копів реформували. Так реформували, що аж великий палець при їх згадуванні рефлекторно від серця до сонця здибився. Як там скандальний чернівецький відеореєстратор поживає, до речі? Когось уже покарали, мабуть, чи також не на часі?

Про Гройсмана з його моцним хозяйствєнічєством навіть писати не хочеться, бо тут усе настільки погано, що буквально блювати тягне. Досить згадати, що цей хозяйственник виступає проти ринку землі. Так, так. Серйозно. «Ефективність» Гройсмана дає змогу осягнути ще один прекрасний приклад — він умудряється водночас підіймати ставку рефінансування своєю внутрішньою політикою та грізно дивуватися: «А ШО ЦЕ СТАВКА ПІДІЙМАЄТЬСЯ???». Ставка зараз становить 18%, при тому що ще в середині 2017 року зменшилась від кризових 30% до хоч і далеко не ідеальних, але обнадійливих 12,5%. Знаєте, коли у януковочеві часи вона бовталась на рівні 7%, то ці цифри обґрунтовано вважали неадекватно високими. А зараз 18%. Спасибі товаришу Гройсману за наше щасливе кредитування!

Усе це і навіть більше (судові рехформатори, починайте нервово кашляти) призвело до того, що показники зростання українського ВВП бовтаються на рівні, нижчому або ледь-ледь вищому за середньосвітовий. А прогнози на наступні роки недавно погіршились, та й у третьому кварталі 2018-го в нас, як виявилось за уточненими даними Держстату, ніякі не 3,8%, а 2,8%. Такими темпами наступні півсторіччя ми доганятимемо якусь там далеко не найуспішнішу країну у вигляді Польщі. Проте доганяти буде нікому, бо в цю ж Польщу помітна кількість людей із руками не зі сраки і переїде. Подолання наслідків відтоку розумно-рукастого населення теж не на часі. Про яку демографічну реформу або репатріацію взагалі можна вести мову, якщо в Раді десятиріччями не на часі навіть елементарні законопроекти про обов'язкове йодування солі, яке б підвищило середній IQ на кілька пунктів?

І розвинені країни уникають обрання місцевих Тимошенок чи аналогічних дефолтогенерувальних комуняк не через ручне керування у вигляді виставлення «свого» складу ЦВК або вишивання рушників із Трухановим, а завдяки усталеним запобіжникам. Різноманітні види виборчого цензу, навчання економічній грамотності у школах, виплата більшої частини податків із зарплати не роботодавцем, а особисто робітником, дієві закони про відкликання депутангів і так далі. Однак усе це не на часі, на часі волохаті шапки із гречкою. Над млинцями з лопати ти ж, либонь, сміявся, читачу мій коханий?

Утекти до втричі багатшої Польщі можна автобусом за день, а до Лондона за 5 євро літати маємо скоро. Якщо продовжувати тупити, то тут залишаться лише пенсіонери, чиновники, рагулятина та жменька патріотів. Економіка запоребрикового агресора дванадцята у світі за розмірами, наша — лише на 62-му місці. Так ось, Петю: на тлі цього в нас фізично не існує такого поняття, як «не на часі». Бо й самого часу немає.