Шість ознак Cancel Culture

Переклад: Олексій Іванов

На сьогодні культура скасування стала значною загрозою для інтелектуальної свободи у США. За опитуванням Cato Institute, третина американців особисто бояться втратити роботу або можливість кар'єрного зростання через те, що вони висловили свої реальні політичні переконання. В усіх сферах життя можуть виникнути ситуація, коли людину засуджуватимуть, змусять вибачатись або звільнять.

Водночас люди, які заперечують існування культури скасування, використовують один сильний аргумент. Вони кажуть, що звинувачуючи інших людей у «скасуванні», ми таким чином стигматизуємо виправдану критику. Як пише Hannah Giorgis, «критичні твіти — це ще не цензура».

Отже, що входить до поняття «скасування»? Як його відрізнити від свободи висловлювань або критики під час дебатів?

У теорії різниця є очевидною. При критиці ми використовуємо свідчення та аргументи аби переконати опонента. Натомість скасування спрямоване на те, щоб маніпулювати соціальним або медійним оточенням, результатом чого буде ізолювання, деплатформування або виключення ідеологічних противників. Йдеться про зміну поля інформаційної битви, а не пошук правди. Відповідно, кінцевою метою таких дій є приведення до покори, а також обмеження можливої критичної реакції, яка не дозволяється місцевою більшістю.

Втім, на практиці досить важко відокремити критику від скасування, оскільки в обох процесах використовуються критичні висловлювання щодо опонентів. Тому не вдається провести чітку лінію, яка б виокремила всі негативні ефекти скасування.

Для надійнішого результату слід використовувати діагностичний підхід, схожий на виявлення захворювання. Симптомів хвороби може бути багато, але для підтвердження діагнозу слід проаналізувати лише основні. Замість того щоб тестувати один якийсь параметр, потрібно взяти список сигнальних ознак. Чим більше ознак ви побачите у реальному прикладі, тим більша імовірність того, що це саме скасування.

Мій особистий список ознак для виявлення скасування складається з шести пунктів, наведених нижче.

Вимагання покарання

На ваші дії скаржаться вашому роботодавцю, вашим колегам або оточенню? Існує імовірність того, що ви потрапите до «чорного списку», який обмежить ваші кар'єрні або соціальні можливості? Чи може бути таке, що внаслідок ваших висловлювань або дій вам доведеться змінити свій спосіб життя або соціально ізолюватись?

Метою критики має бути виправлення, а не покарання. Якщо під час наукової суперечки виявиться, що ви неправі, вас за це не звільнять, тим більше, не звільнятимуть ваших друзів. Єдиним наслідком програшу в суперечці стане те, що вашу точку зору вважатимуть неправильною. Практика видалення наукових статей із журналів є відносно новою та викликає багато сумнівів. Звичний (і найефективніший) метод наукового пошуку полягає саме в тому, щоб відкидати помилки та рухатись далі. Неправильні наукові гіпотези просто зникають і забуваються. Мотивацією виступає не страх, а позитивні речі: цитування, слава, призи за дослідження. Впровадження покарання за помилки уповільнює науковий прогрес, оскільки знання здобувається саме шляхом спроб і помилок.

Скасування натомість спрямоване в першу чергу на покарання, причому часто йдеться про якийсь один випадок, а не про діяльність людини загалом. Наприклад, професор присягається зруйнувати репутацію свого студента «заслужено і назавжди». Або учасники кампанії, спрямованої проти куратора музею, вимагають «звільнити його прямо зараз».

Суть полягає у тому, що той, хто зробив помилку, має страждати.

Деплатформінг

Учасники інформаційної кампанії намагаються заборонити вам публікувати свої роботи, проголошувати промови або відвідувати заходи? Вони стверджують, що надання вам слова є актом агресії проти них або становить для них небезпеку?

Культура критики толерує інші думки, а не намагається заглушити їх. Важливо розуміти, що думки можуть бути незручними, болісними, наповненими ненавистю і (цілком можливо) небезпечними. Щоб зменшити шкоду, доводиться докладати багато зусиль для того, щоб змусити людей дотримуватись цивілізованої дискусії. Також слід розуміти, що часто опозиційна думка є правильною, тому неправильно буде намагатись її приглушити.

Скасування, своєю чергою, намагається заткнути або перекричати опонентів. Адепти цієї культури часто визначають акт незгоди з ними як загрозу безпеці або навіть насилля. Журналісти New York Times стверджують, що їх налякала публікація колонки з іншою думкою, і вимагають деплатформування Стіва Беннона. Закриття, відмова у запрошенні («disinvitation»), вимагання відкликання статей стали звичними інструментами прихильників скасування.

Організованість

Чи є критична кампанія організованою та координованою? Організатори намагаються залучити інших людей до своїх лав? Вас атакують натовпом? Люди копаються в історії вашої роботи та соцмереж, щоб знайти якийсь компромат проти вас?

Культура критики базується на переконуванні: щоб виграти, ви маєте довести іншим правильність своїх аргументів. Звісно, інколи дискусія може ставати досить гарячою, однак організовані кампанії тиску на ідеологічних чи політичних опонентів не прийнято використовувати.

Зі свого боку, прихильники скасування створюють петиції, або закликають тисячі користувачів у соцмережах втручатись у ситуацію та виносити свій вирок. Наприклад, нещодавно виникла кампанія, спрямована на психолога і члена наглядової ради Persuasion (сайт, на якому опубліковано оригінал статті — прим. перекл.). Активісти перекопали усі пости у соцмережах і в результаті змогли висунути лише тривіальні зауваження типу використання термінів «urban crime» та «urban violence». Попри це, все одно сотні людей підписались під звинуваченням.

Вторинний бойкот

Чи існує загроза того, що люди, які вас підтримують, отримають таке саме покарання, як і ви самі? Чи змушують ваших колег чи роботодавців перестати спілкуватись з вами? Люди, які вас захищають, бояться наслідків своїх дій?

Справжня критика залишається вірною ідеї вільного висловлення широкого кола ідей та коригування, а не приведення до покори. Саме тому там немає потреби культивування страху. З іншого боку, скасування цілком засноване на залякуванні. Цілі обираються випадково (будь-що може спровокувати кампанію), спокійних тем не існує (навіть конформісти можуть постраждати), захисники постраждалих також можуть стати мішенню для атаки. Фактично скасування надсилає повідомлення: «ти можеш стати наступним».

Наприклад, скасований журналіст був не просто звільнений з роботи, він став «радіоактивним» чи навіть «токсичним». За нашими даними, йому довелось змінити професію і піти вчитися в адвокатуру. Через атмосферу ненависті люди часто приєднуються до публічного осуду або відмовляються захищати тих, кого вважають невинуватими. Вони просто бояться стати наступними жертвами.

Здобування моральної переваги

Під час дискусії використовуються емоції, а не раціональні аргументи? Повторюються одні й ті самі жести та ритуали? Застосовуються надмірні спрощення, демонізація опонента, навішування ярликів для того, щоб підтвердити моральну перевагу над опонентом? Люди ігнорують ваші слова, спілкуючись не з вами, а про вас?

Слова можуть ранити, тому культура критики зазвичай уникає екстремумів у риториці. Слід заохочувати людей слухати одне одного, використовувати докази та аргументи, а не переходити на особистості.

У культурі скасування часто використовується прийом, який філософи Джастін Тосі та Брендон Вармке називають «моральним переважанням»(moral grandstanding): демонстрація моральної переваги для того, щоб вразити опонентів та домінувати над ними. Перевагу отримують не для того, щоб переконати інших у чомусь. Зазвичай ця перевага потрібна лише для того, щоб підвищити власний статус. Перевага у кількості, особисті атаки та підвищення ставок — все це інструменти, які використовуються для отримання морального домінування.

Правдоподібність

Те, що люди говорять про вас, лише приблизно відповідає дійсності? Люди, які повторюють інформацію про вас, навіть трохи не намагаються її перевірити? Вони не бачать нічого поганого в тому, щоб перекрутити ваші слова, ігнорують виправлення та роблять неправдиві узагальнення?

Турбота про точність є провідною зорею на шляху до істини у критичній культурі. Не завжди вдається показати факти правильно, і не завжди люди мають одні й ті самі погляди на те, що можна вважати правильним; проте, у критичній культурі учасники намагаються відтворювати свої думки та думки своїх опонентів якомога коректніше. Можливо, я не завжди чітко дотримуюсь цього стандарту, але я все ж розумію, що слід відповідати на те, що реально було сказано, а не на якесь карикатурне відтворення або вирвані з контексту фрази.

Однією з причин, чому Дональд Трамп є загрозою для демократії, є те, що він розглядає правду як інструмент: як щось таке, що можна використовувати, перетворювати або відкидати залежно від поточних потреб. Він може повторює сумнівні твердження знову й знову — а може перейти до іншого, коли попередні слова були однозначно спростовані. Адепти культури скасування часто діють так само, створюючи враження, що вони грають у якусь дивну гру, правила якої змінюються щомиті.

Наприклад, рецензія публікації філософині Ребекки Тувел, написана прихильниками скасування, була демонстративно неправильною. Ініціатор кампанії пізніше зізнався, що він навіть не читав роботу, щодо якої було написано критичну статтю. Пізніше сама Тувел у своїй відповіді зазначила, що «майже нічого з написаного у статті не зустрічалось у моїй праці».

Однак це не мало жодного значення, бо скасування не стосується пошуку істини. Воно є засобом інформаційної війни. Якщо під час цієї війни треба пожертвувати правдою, цю жертву вважатимуть прийнятною.

Так виглядає мій варіант шести застережних ознак. Якщо ви бачите одну чи дві, слід замислитися про те, чи є ситуація скасуванням. Якщо ж з'явились усі шість — це точно воно.

Звісно, існують інші підходи. Наприклад, Емілі Йоффе або Грег Лук'янов запропонували свої характеристики для визначення культури скасування або атмосфери страху. Сподіваюсь, згодом до цієї теми також приєднаються інші дослідники.

Скоріше за все, як і з багатьма іншими концептами, нам ніколи не вдасться виробити найкраще визначення. З усім тим, я сподіваюсь, що ми дуже скоро зможемо більш-менш чітко узгодити що саме слід вважати скасуванням.

Поки що наші противники вважають, що ті, хто застерігає про появу культури скасування, просто не люблять отримувати критичні зауваження в інтернеті. Це не так, культура скасування є абсолютно реальним явищем, і очевидно, що вона також є діаметрально протилежною звичній нам культурі критики.