Услышать «Правый сектор»

Рассудительный Луганчанин

 Во всей мукачевской истории меня больше всего удивил тот факт, что многие люди не ожидали от «Правого сектора» подобных действий, и ещё больше людей не ожидали, каким образом ПС будет оправдываться и как действовать. У людей сформировалось некритическое представление о «Правом секторе» как об истинных патриотах Украины, которые воюют и умирают за неё.

Но, собственно говоря, «Правый сектор» никогда не скрывал, что воюет и умирает он не за нынешнее государство Украину, а за свою особенную, утопическую Украину, которая иная и как страна, и как государство.

ПС сообщает: «Ставлення націоналістів до діючої Конституції та законодавства загалом випливає зі ставлення до утвореної у 1991 році держави «Україна». Для нас залишається актуальною перша точка Декалогу українського націоналіста – «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї». Тобто нинішню державу ми не вважаємо українською. Для нас вона важлива виключно як плацдарм для подальшої боротьби» (Націоналізм, законництво і ідеологія «прав людини»).

Ношение незарегистрированного оружия нарушает закон? Стрельба из гранатомёта в городе нарушает закон? По этому поводу у ПС есть что сказать: «Не визнаючи нинішню державу українською, ми не визнаємо легітимності усієї повноти її законів. Деякі з них є цілком прийнятними (навіть за умов безпосередньої іноземної окупації закони, спрямовані, наприклад, на переслідування кримінальних злочинів, є легітимними). Натомість інші закони ми розглядаємо як шкідливі. Нашими найвищими законами є Закон Божий та інтереси української нації. До юридичних норм ми ставимося як до даності, з якою інколи доводиться рахуватися з прагматичних міркувань. Будь-який пієтет до нинішньої Конституції у нас тим паче відсутній» (там же).

Современная Украина не является истинной Украиной потому, что, как пишет Дмитрий Ярош, находится под внутренней оккупацией бывших московских оккупантов и колонизаторов. Но при этом внутренней оккупацией руководят не только из Москвы, но и из Вашингтона и Европейского Союза, поскольку «кримінальна безідейність і безпринципність режиму внутрішньої окупації… призводить до того, що його використовують у своїх інтересах інші антиукраїнські сили, але вже світового, глобального масштабу» (Українська революція: XXI століття).

Иначе говоря, для истинного украинского государства враг не только Москва с её имперскими традициями, но и Запад с его современными либеральными ценностями и всякими там правами и свободами человека. И они не просто враги Украины, а враги Бога и Его Церкви: «Верховоди режиму внутрішньої окупації розуміють те, що українська нація вже понад тисячу років існувала тільки завдяки своїй вірі в Бога та тому, що постійно боролася за своє національне і, як наслідок, релігійне, соціальне, мовне, економічне тощо визволення. Не було б Віри – була б духовна руїна і смерть, не було б боротьби – була б стагнація, загнивання і смерть. Саме тому владоможці, підспівуючи світовим сатанинським процесам, намагаються ліквідувати християнську і національно-визвольну загрози для свого існування. Режим внутрішньої окупації України зайняв один з фортів, що захищає сатану від атак українських християн. У війні проти Бога і Його Церкви задіяно безліч родів військ та видів озброєння» (там же).

Одним из самых главных орудий в этой борьбе против Украины и Бога являются, понятное дело, гомосексуалисты: «Активна пропаганда содомії та лесбійства через телебачення та Інтернет за повного сприяння влади, так звані «гей-тусовки» та «гей-марші», відкриття нічних та денних клубів збоченців, широко розрекламовані презентації фільмів про виродженців – це далеко неповний перелік тих дій, що кидають виклик Богові, який знищив Содом і Гоморру, та кличуть всіх християн вогнем і мечем викорінювати цю скверну» (там же).

Вообще, все эти гомосексуалисты и прочие либералы со своей идей прав и свобод личности могут, как полагают в ПС, идти лесом: «Права і свободи не є чимось універсальним і спільним для всіх. Вони залежать від індивідуальних якостей та колективної приналежності особистості, а також від її чеснот, заслуг і обов’язків. Права і свободи мають закінчуватися не просто там, де починаються права і свободи інших людей (як цього вчить класичний лібералізм), а там, де вони виходять за межі вищих цінностей, моральних норм, інтересів спільноти» (Націоналізм, законництво і ідеологія «прав людини»). Высшие ценности – это, разумеется, Бог и идеальная Украина, а не какое-нибудь «гіпертрофоване Еґо» (Ідея – Ієрархія – Честь) или «сильна й самостійна особистість» (Приклад успішного націоналізму: Японія»).

Идеальная Украина – это государство, где правит коренная украинская нация: «Всі українські біди мають насправді одну причину – бездержавність української нації. Ключ до вирішення на користь народу всіх українських проблем один: створення української національної держави» (Українська революція: XXI століття). Национальным меньшинствам при условии их лояльности к борьбе националистов за истинную Украину сохранят их гражданские права и свободы. Ну а если вдруг они выступят против, то станут врагами со всеми вытекающими («вогнем і мечем», в общем).

Национальное государство – национальная власть – национальное народовластие. Такую триаду предлагает Д. Ярош для осуществления украинской национальной идеи – создания украинского национального государства. Ключевой элемент здесь – национальная власть, носители национальной идеи. Разумеется, можно (да и нужно) спросить: «А если национальная идея заключается в создании национального государства, то если уже будет существовать национальное государство, зачем ему носители того, что уже не актуально?»

Разумеется, подобного вопроса и хотя бы приблизительного ответа на него в работах Д. Яроша и других представителей ПС мы не найдем.

Каким же должно быть общество в идеальной Украине? Общество в этой Украине строится на авторитаризме: «Одним із принципів націоналістичного руху є його внутрішній авторитаризм. Без нього структура націоналістичного руху просто немислима» (Ідея – Ієрархія – Честь).

Основанием этого служит иерархия «Идея – Предводительство – Членство»: «Місце людей у цій ієрархії має залежати від природних задатків, здобутків та заслуг і, неодмінно, від їхньої просякнутості Ідеєю. За Ідею не голосують, не обирають її більшістю. Їй підпорядковуються і служать, знаходячи своє місце у ієрархії» (там же). Именно служат, поскольку, как сообщает нам сайт ПС, националистическое движение – это армия революционеров (даже если часть активистом вынуждена (ага, именно так, вынуждена) заниматься гражданскими делами, а в армии «має панувати дисципліна» (там же).

Этот армейский авторитаризм находит наибольшее выражение в идее «Национального Ордена» (не путать с «Орденом новых меченосцев» М. Калашникова). «Национальный Орден» – это революционная, военно-политическая структура украинских националистов. Милитарность здесь на первом плане. Д. Ярош сам указывает, что наилучшими примерами для ордена являются такие организации, как «легендарні княжі дружини часів Київської Русі та Галицько-Волинської Держави; славетна Запорізька Січ часів Козаччини; непохитна Організація Українських Націоналістів у період боротьби проти московських, польських та німецьких окупантів» (Українська революція: XXI століття).

Вы можете думать, что авторитаризм это плохо, но это лишь потому, что вы находитесь во власти западных либеральных иллюзий «Адепти вестернізації при кожній нагоді підкреслюють переваги суспільства вільних та активних індивідуалістів над таким, в якому люди діють під тиском зовнішнього примусу, оскільки в останньому левову частку енергії громадян поглинає їхня протидія примусовим чинникам, будь то феодальна експлуатація чи тоталітарна деспотія… Традиційне японське суспільство спростовує це правило.

Правдивий японець схильний некритично сприймати волю свого імператора, керівника, вчителя тощо; він переймається їхніми настановами, як власними інтенціями й потім виконує їх не з меншими самовідданістю й рішучістю, ніж сильні індивідуалісти західного штибу. З другого боку, представники верстви «зверхників» уповні відчувають свої моральні обов’язки перед підлеглими й керувати ними намагаються насамперед силою власного позитивного прикладу» (Приклад успішного націоналізму: Японія»).

Разнообразие мнений и различные дискуссии в обществе, в сущности, тоже от лукавого: «Не може бути двох думок там, де вони не тільки непотрібні, але й шкідливі. Оманливому гуманістичному демолібералізму та брехливому плюралізму ми протиставляємо вічні Істини, що не потребують жодних дискусій» (Українська революція: XXI століття).

По сути, если без длинных цитат из множества источников, то что нам говорит ПС?

1. Украинского государства не существует (поэтому не существует Конституции и Законов Украины).
2. За украинское государство надо бороться и не только политическими, но и насильственными методами (эта борьба является национальной идеей).
3. Главными в украинском государстве должны быть носители национальной идеи – идеи, что украинское государство надо создать (да, я специально ещё раз подчеркиваю это противоречие).
4. Сторонники нынешней Украины – это противники и враги Украины настоящей.
5. С врагами любого калибра ПС мелочиться не будет.

По сути, что лежит в основании этого дискурса ПС?

1. Авторитаризм и традиционализм.
2. Мировоззренческое единство в однообразии, а не многообразии.
3. Этнический, а не политический проект нации.
4. Милитаристский проект структуры общества.
5. Изоляционизм.

Вас ещё удивляют действия и слова «Правого сектора»? Тогда перечитайте этот Greenlight ещё раз.

Данная рубрика является авторским блогом. Редакция может иметь мнение, отличное от мнения автора.