Справа генерал-майора Назарова: в оточенні ворогів і «друзів»

«… ніхто в Сполучених Штатах, ніхто з військових у Європі не стане союзником і не надаватиме допомоги тому, хто так поводиться з власними офіцерами, з тим, хто вимушений приймати важкі та мужні рішення».

Американський військовий експерт Філіп Кербер

14 червня виповниться чотири роки від дня трагічної події, що сталася в аеропорту м. Луганська.

Про ті події опубліковано багато матеріалу, ще більше — про судову справу генерала В.Назарова, безпідставно звинуваченого в загибелі військовослужбовців. Сотні, а можливо тисячі публікацій. Звісно різних: справедливих і відповідальних, брудних і ганебних, зверхніх і байдужих.

Кількісна перевага тих, хто підтримує невинуватість Назарова, над тими, хто погоджується з обвинувальним вироком, абсолютна. Це свідчить про високу політичну, соціальну і, навіть, юридичну зрілість найбільш активної частини наших громадян, які відкрито заявляють про свою підтримку генерала. Але інформація, яку поширювали з цього приводу деякі популярні телевізійні канали, не завжди об’єктивно відображала узагальнену думку суспільства, що власне і змушує знову звернутися до цієї болючої теми.

Хронологія і коментарі

Нагадаю хронологію тих трагічних подій. Прізвища більшості учасників з етичних міркувань не буду згадувати. (Багатьох вже немає з нами. У судовий справі вони зазначені поіменно).

У червні 2014 року у штабі АТО був розроблений Замисел застосування сил і засобів ЗСУ, інших військових формувань щодо прикриття Державного кордону України, в якому по всій лінії ізоляції від Маріуполя до Луганська, крім інших завдань, було передбачено підсилення тактичної групи «Славутич», яка здійснювала охорону та оборону аеродрому Луганськ, що мав першочерговий стосунок до реалізації замислу операції.

Коментар: Назаров особисто не ухвалював рішення на підсилення тактичної групи «Славутич».

За вказівкою керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, начальником штабу — першим заступником керівника антитерористичної операції генерал-майором Назаровим В.М. до ГШ ЗСУ була направлена телеграма від 13.06.2014 №104/АТО щодо необхідності формування та переміщення повітряним транспортом зведеної парашутно-десантної роти 25 опдбр до аеродрому Луганськ для підсилення тактичної групи «Славутич».

Коментар: Назаров не віддавав наказу (розпорядження) на перевезення зведеної парашутно-десантної роти 25 опдбр, а направив телеграму (запит) до ГШ ЗСУ для реалізації рішення старшого начальника.

З метою реалізації запиту тимчасово виконуючий обов’язки начальника ГШ — Головнокомандувача ЗСУ ухвалив рішення про організацію переміщення повітряним транспортом підрозділу 25 опдбр на аеродром Луганськ літаками Іл-76МД. Завдання з організації переміщення було поставлено трьом посадовим особам: командувачу СВ ЗСУ; начальнику Головного оперативного управління — заступнику начальника ГШ ЗСУ; начальнику Головного командного центру ЗСУ.

Коментар: Назаров не приймав рішення про організацію переміщення повітряним транспортом підрозділу 25 опдбр на аеродром Луганськ.

Начальник Головного оперативного управління — заступник начальника ГШ ЗСУ на виконання вказаних вище завдань відправив три телеграми ГШ ЗСУ: командувачу військ оперативного командування «Південь» щодо формування та забезпечення зведеної парашутно-десантної роти, організації взаємодії з командуванням ПС ЗСУ та командиром тактичної групи «Славутич»; командувачу ПС ЗСУ щодо забезпечення перевезення повітряним транспортом особового складу та техніки з аеродрому Дніпропетровськ на аеродром Луганськ; керівництву антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей щодо прийняття у підпорядкування парашутно-десантної роти 25 опдбр командиром тактичної групи «Славутич».

Коментар: Назаров не відповідав за забезпечення перевезення повітряним транспортом особового складу та техніки зведеної роти.

Вранці 13.06.2014 року органами СБУ було перехоплено розмову терористів, яка містила інформацію про те, що дві групи бойовиків, озброєні ПЗРК, вирушили до Луганського аеропорту з наміром збивати всі літаки при посадці чи зльоті. Але як свідчать матеріали судового розслідування, узагальнююча довідка щодо оперативної обстановки в районі проведення АТО станом на 16:00 13.06.2014 року, яка мала б містити інформацію про наміри бойовиків, нікому з керівництва АТО не доводилась. Так, у матеріалах кримінального провадження відсутні оригінали узагальнюючих довідок щодо оперативної обстановки в районі проведення АТО, які підтверджували б факт надання їх керівнику АТО, начальнику штабу — першому заступнику керівника АТО, або будь-яким іншим посадовим особам штабу. Інформація про зміст розмови бойовиків була досліджена судом лише взимку 2016 року, фактично через півтора року після повідомлення слідчим Головної військової прокуратури генералу Назарову про підозру у скоєнні злочину. Це також підтверджується листом АТЦ при СБУ, згідно з яким оригінали довідок «Оперативна обстановка в районі проведення АТО» станом на 16 годину та 20 годину 13.06.2014 року в АТЦ при СБУ відсутні.

В обвинувальному вироку генерал-майору Назарову В.М. суд також зазначив що інформація про бойовиків була передана по телефону Назарову особисто генерал-майором МВС Науменко А.В. Але у ході судового розгляду в матеріалах кримінального провадження відсутній будь-який документ за підписом генерал-майора МВС Науменка А.В., в якому є інформація про бойовиків, як і не підтверджено факт її передачі технічними засобами.

Коментар: Назаров не отримував від СБУ і МВС інформації про загрозу збиття літаків.

Керівник АТО близько 21:00 13.06.2014 провів заслуховування доповідей посадових осіб щодо готовності до переміщення повітряним транспортом зведеної парашутно-десантної роти 25 опдбр до аеропорту Луганськ, готовності літаків до перельотів та готовності аеропорту Луганськ. Керівник оперативної групи ПС ЗСУ при штабі АТО доповів, що всі заходи виконані, і аеропорт Луганськ готовий до прийому літаків. Жодна із присутніх посадових осіб не доповіла керівнику АТО про високу загрозу збиття літаків і не запропонувала скасувати перевезення зведеної роти, оскільки рівень загрози, за наявними даними, не перевершував звичний.

Заходи безпеки виконання польотів у районі проведення АТО були доведені командуванням ПС ЗСУ до військових частин авіації, які безпосередньо виконували переліт.

Коментар: Назаров не доповідав командувачу АТО про готовність до перевезення повітряним транспортом і не організовував забезпечення перевезення повітряним транспортом особового складу та техніки.

Близько 23:00 13 червня від передового авіанаводчика, який перебував у складі групи «Славутич», була отримана оперативна інформація, що з півночі здійснювати захід на посадку небезпечно, оскільки у даному районі велике скупчення сепаратистів. Тому представник командування ПС ухвалив рішення заходити на посадку з південної сторони аеродрому, яке, як виявилося у подальшому, не відповідало обстановці, в тому числі й інформації, яка була отримана СБУ із перехопленої розмови бойовиків. Таким чином, всупереч початковим вимогам заходів безпеки, визначеним командуванням ПС ЗСУ, а саме уникати виконання польотів за одним маршрутом, літаки уночі здійснювали захід на посадку з того ж напрямку, з якого здійснювали захід на посадку вранці 13.06.2014 року, а саме з півдня, де їх вже чекали бойовики.

Коментар: Назаров не ухвалював рішень, не організовував і особисто не управляв безпосередньо посадкою літаків.

Сьогодні, мабуть, ніхто не відповість на запитання: чи була зміна напрямку заходу літаків на посадку вирішальною для катастрофи? Для визначення відповідальності Назарова важливе інше — він ніяким чином не мав стосунку до ухвалення рішень з безпеки перельотів та їх безпосередньої реалізації.

Катастрофа та її наслідки

О 00:39 14.06.2014 першим заходить на посадку на аеродром Луганськ літак Іл-76МД №76683. Він здійснює захід на посадку по крутій глісаді з виходом на торець злітно-посадкової смуги на відстані 3-4 км від початку полоси, перебуваючи поза зоною ураження ПЗРК та зенітно-артилерійською зброєю бойовиків.

Другий літак Іл-76МД №76777, на десятихвилинному інтервалі після здійснення посадки першим літаком, очікуючи на включення вогнів на злітно-посадкової смуги робить вже четвертий розворот для посадки. На відстані 11-12 км від аеродрому Луганськ командир екіпажу доповідає, що нарешті бачить освітлення злітно-посадкової смуги та розпочинає посадку. Після першої появи світла від посадочних фар літака перед початком четвертого розвороту він був перший раз атакований із ПЗРК, але ракета в ціль не влучила і самоліквідувалась на деякій відстані від літака. Екіпаж, помітивши атаку, почав різке зниження з креном, щоб зменшити сектор обстрілу, але на 51-й хвилині 15-й секунді літак був уражений повторним пуском ракети з ПЗРК.

За показаннями свідків, вибух літака відбувся у повітрі, а крім пусків ПЗРК, був також факт обстрілу літака із зенітно-артилерійської зброї. Але всупереч зазначеному вище, у висновку Комісійної комплексної військово-тактичної криміналістичної експертизи, зокрема, зазначено: «За результатами проведення моделювання розвитку катастрофічної події, яка призвела до падіння 14.06.2014 літака Іл-76МД бортовий номер 76777, встановлено, що причинами її виникнення є критичні пошкодження конструкції літака, завдані внаслідок ураження керованою ракетою 9М39 ПЗРК 9К38. Інші можливі причини виникнення катастрофічної події не досліджувалися, тому що в матеріалах кримінального провадження відсутня будь-яка об’єктивна інформація, яка б вказувала на їх існування».

Разом із тим, у матеріалах судового розслідування з’ясування причин та умов катастрофи літака Іл-76МД №76777 міститься інформація щодо аналізу можливості безпечного завершення польоту літака типу Іл-76 з бойовими пошкодженнями двигунів при заході на посадку, а саме: «…ураження одного або навіть двох (з одного боку) двигунів літака ракетою не повинно призвести до падіння та зіткнення із землею при заході на посадку і, відповідно, не розглядається як основна версія катастрофи». Крім того, «…основних катастрофічних пошкоджень літаку було завдано «Шилкою» або ЗУ-23-2, яка пошкодила конструкцію крила, що призвело до некерованості літака та його падіння… Навіть при прямому потраплянні ПЗРК у двигун льотчик міг би виконати посадку, а тому основним чинником, який призвів до падіння літака, був обстріл із «Шилки» або зенітної установки».

Коментар:

а) відсутні будь-які причинно-наслідкові зв’язки між діями генерал-майора Назарова В.М. та катастрофою літака Іл-76МД №76777.

б) досудове слідство та суд штучно виводять наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями начальника штабу — першого заступника керівника АТО генерал-майора Назарова В.М. та настанням катастрофи літака Іл-76МД №76777.

в) загибель літака Іл-76МД №76777 стала тактичною перемогою ворога — перекидання військ повітрям припинилося, запланована операція була здійснена лише частково.

г) справа генерала Назарова, штучно створена українською військовою прокуратурою і судами, вже 3,5 роки служить російським окупантам, сіє зневіру та породжує сумніви у офіцерів і генералів ЗСУ.

Суспільство: чужі і свої

Частина українського суспільства вважає, що «… ті, хто втратив близьких, мають особливе право судити про війну і мир, про відповідальність і провину, про покарання і прощення, помсту і співчуття. Їхня точка зору має бути почута. Усіма нами. І насамперед тими, за чиїм наказом їхні близькі пішли на смерть» (DT.UA). Не впевнений у тому, що хтось може монополізувати правду, навіть ціною великих і болючих особистих втрат.

Для неупередженої оцінки будь-якої події, особливо катастрофи з великою кількістю жертв, потрібна достатня об’єктивна інформація. У справі загибелі Іл-76 ми маємо лише її невелику частину — це місце, час і факт трагічної події. Все інше ґрунтується на суб’єктивних показах свідків, результатах нечинної і нефахової експертизи, сфабрикованих доказах прокуратури і запереченнях адвокатів та їх сприйнятті або несприйнятті судом. А ще на оцінці політиків, журналістів, постраждалих, друзів та прихованих і відвертих ворогів України.

Який я сам, так і бачу (Ральф Уолдо Емерсон). Саме суспільство і конкретні люди з їхнім ставленням до підсудного, з їхніми достовірними і хибними оцінками події, почуттями й емоціями і визначили кінцевий абсурдний результат — обвинувальний вирок людині, яка фактично не має причинно-наслідкових зв’язків із трагедією. Суддя тільки зафіксувала юридично те, що хотіла від неї зацікавлена у такому результаті частина учасників судового процесу. Але у цивілізованій правовій країні такого не може бути — не можна визнати людину винною, бо цього хоче якась зацікавлена частина спільноти людей або певна посадова особа.

Життя поділило усіх, хто має стосунок до трагічної події, на дві категорії: свої і чужі. Але підлість гібридної війни у тому, що свої — не завжди друзі, а чужі не завжди вороги. На жаль, сьогодні вже очевидна групова поляризація між тими, хто вимагає виправдання Назарова, і тими, хто продовжує підтримувати звинувачення. Проблема також у тому, що люди по «обидва боки барикад» не чують одне одного, навіть якщо вони однаково щиро декларують свою патріотичність. Принципова різниця між ними у тому, що ті, хто підтримує Назарова, наводять факти і аргументи його невинуватості, а їхні опоненти посилаються виключно на сфабрикований обвинувачувальний вирок і навіть критично його не аналізують. Тому повірити у їхнє щире бажання знайти у суді справедливість, як мінімум, важко.

Як відомо, люди частіше тлумачать інформацію про один і той самий факт залежно від своїх переконань. Понад те, якщо у людини вже сформовані певні переконання, їй важко довести зворотне. У китайців є поговірка: «Дві третини із того, що ми бачимо, знаходиться не перед нашими очима, а позаду них». То, можливо, потрібно скористатися власною головою і все ж чесно подивитися на справу Назарова.

В житті усі ми свідомо або підсвідомо застосовуємо принцип, відомий під назвою «бритва Оккама», який для більшості людей вульгарно зводиться до пошуку простих відповідей для пояснення складних явищ. За Оккамом первинне пізнання є інтуїтивним, воно включає зовнішнє сприйняття та власні внутрішні переживання. Через внутрішні переживання ті, хто втратив загиблих, болісно шукали відповіді на запитання — хто винен у втраті того найдорожчого, що вони мали у житті? І політично заангажована військова прокуратура, корисні адвокати разом із безвідповідальними політиками і журналістами скористалися почуттями постраждалих і надали їм таку «просту» зовнішню «об’єктивну» відповідь — винен генерал Назаров. Чому Назаров? Тому що генерал, начальник штабу АТО. Уявляєте, як би, наприклад, у трагедії звинуватили десантників із тактичної групи «Славутич», які невчасно включили освітлювальні вогні аеропорту, або їх командира. Ні, не той рівень. Надалі все було підпорядковано одному — знайти докази винуватості невинуватого. Але їх не знайшли, а тому сфабрикували.

Замовники та виконавці беззаконня

Політична заангажована військова прокуратура, яка перебуває на службі не в народу, а у влади, восени 2014 року розуміла, що результатів розслідувань розстрілів на Майдані немає, до речі, як і до цього часу, реальна загроза для влади існує не лише з боку Росії та опозиції, а й від власних добробатів. Я не знаю, у яку «розумну» голову прийшла «геніальна» думка кинути зголоднілому на правду українському народу «кістку» у вигляді «цапа-відбувайла». Але сталося те, що сталося. Генерала Назарова засудили, про розстріли на Майдані згадують дедалі менше — нові часи, нові проблеми. Про те, як в обставинах правової вакханалії приймати надскладні рішення на ведення бойових дій командирам та про негативні наслідки суду над Назаровим для боєздатності ЗСУ в умовах війни з РФ, задумались нещодавно, прийнявши відповідний Закон про проведення Операції об’єднаних сил. Але військовослужбовці й надалі змушені захищатись від військової прокуратури і судів власної української влади.

У мене немає сумнівів у тому, що якби суд був неупередженим, то не було й обвинувального вироку Назарову. То чому суд на Назаровим став фактично судом Лінча, тобто самосудом? Зрозуміло, що ті, хто був десятки років привчений приймати обвинувальні вироки за командою зверху, не готові до самостійного і відповідального прийняття рішень згідно з чинним законодавством. Існували й інші причини — негативний вплив на суддю оточення, зацікавленого у певному результаті.

У складних умовах постійного пресингу військової прокуратури, родичів загиблих, журналістів і політиків, суддя первинної інстанції не змогла, та й не могла винести виправдальний вирок. А сформувала його таким, яким хотіли бачити ті учасники судового процесу, які не замислювались над тим, що досягнення особистої корисливої зацікавленості шкодить не лише конкретній безвинній людині, а завдає величезних втрат Збройним силам України та державі. І врешті-решт, руйнує віру у справедливість, за яку останніми роками загинуло так багато людей, у тому числі їхні діти, чоловіки і брати.

Чужі гріхи завжди у нас перед очима, а власні — за спиною (Сенека).

Найпарадоксальнішим є існування за фактом однієї події (загибелі військовослужбовців) двох кримінальних справ. Як зазначає колишній військовий прокурор Сергій Козакевич, «ситуація є просто абсурдною з точки зору теорії кримінального права». Існує справа Назарова за ч. 3 ст. 425 Кримінального кодексу України (недбале ставлення до військової служби) та справа з кваліфікацією злочину за ч. 3 ст. 238 Кодексу відносно терористів Плотницького, Патрушева та Гуреєва. Можливо, справи потрібно було б об’єднати, і тоді суд змушений був би посадити за грати реальних злочинців і відповідно виправдати невинного? Але весь жах ситуації у тому, що справжні винуватці трагедії так і не понесли жодної відповідальності. А що взагалі не вкладається в голову, то це те, що ніхто і не вимагає їх засудження. Ви багато читали або бачили, як громадськість, журналісти та навіть родичі загиблих вимагали від влади, прокуратури, судів знайти і покарати істинних вбивць військовослужбовців? Визначені для розгляду справи суди взагалі не можуть призначити суддів для судового розслідування, оскільки вони ухиляються від виконання обов’язків. Все це навіть не за гранню розуміння, а за гранню пристойності перед пам’яттю загиблих героїв.

Якість і компетентність судового розгляду справи генерала Назарова ставлять під сумнів і порушення під час проведення експертизи, на яку посилається в обвинуваченні суд. Кажучи просто, вона була проведена не тими, хто це може робити, і не так, як це треба робити. Це думка багатьох фахових спеціалістів-правників.

Держава і громадськість

Великий Рим впав не через силу й агресію варварів, а через те, що право й обов’язок захищати державу перестали бути вищою моральною цінністю його громадян.

Справа Назарова не поодинока в Україні, вона тільки більш резонансна порівняно з сотнями інших судових справ засудження військовослужбовців. Тільки сліпці і дурні не бачать того, що безпідставні звинувачення у військових злочинах одних і такі самі безпідставні виправдання інших руйнують армію та державу.

Враховуючи важливість проблеми захисту прав військовослужбовців та забезпечення на законодавчому рівня сприятливих правових умов виконання бойових завдань, держава мала б ще чотири року тому: створити військові суди; організувати незалежну і законну фахову експертизу, а не експертизи з сумнівним юридичним статусом. Але поки депутати і виконавча влада розбиралися з проблемою створення антикорупційних судів, про військовий суд просто забули.

Свідома українська громадськість та журналісти мали б провести незалежне власне розслідування та сформувати відповідальну позицію суспільства і влади стосовно ганебної практики безпідставного переслідування військовослужбовців, але й тут не все так гарно. Коли востаннє на великих екранах телебачення обговорювали болючі проблеми армії? Окремі виступи і статті за темою — каплі в океані байдужості. У багатьох, особливо у військовослужбовців та волонтерів, складається таке враження, що Збройні сили і решта країни живуть у паралельних світах. Замість обговорення болючих проблем, у тому числі безпідставних звинувачень військовослужбовців, нам надають парадні картинки — все гарно, ще трішки, і наша армія буде кращою у світі. Не буде, якщо ми разом її такою не зробимо!

«Ми любимо людей не стільки за те добро, яке вони зробили нам, скільки за те добро, яке ми зробили їм», — говорив Лев Толстой. Зробіть щось, щоб встановити справедливість у справі Назарова та інших безпідставно засуджених військовослужбовців, і ви зміните своє ставлення до них і до усіх, хто сьогодні захищає вас від підступного ворога. Станете цінувати не чужих кіношних, а своїх власних реальних героїв, та спільно творити Велику Україну для себе, своїх дітей і онуків.

Армія в оточенні ворогів і «друзів»

Чому абсолютна більшість офіцерів ЗСУ, на відміну від продажних суддів і безвідповідальних прокурорів, підтримують Назарова? Бо їм просто проявити до нього емпатію: емоційно сприйняти його переживання, «влізти у його шкуру». Тому що фактично більшість із тих командирів (командувачів), які воювали в АТО (ООС) тією або іншою мірою побували у «шкурі» Назарова.

Мабуть, найбільшу людську мудрість містить молитва американських індіанців: «Боже, допоможи мені утриматися від критики ближнього до того часу, поки я не пробуду місяць у його становищі». Саме тому всі офіцери, які хоч би один раз самостійно, на свій страх і розсуд ухвалювали відповідальні рішення, посилаючи людей на явну або хоч би на ймовірну смерть, бо інший вибір — це ще більше смертей, ніколи не будуть судити Назарова.

Абсурд ситуації ще й у тому, що генерала звинувачують у дотриманні тих істинних солдатських цінностей, за які власне загинули десантники і пілоти: «Сам загинь, а товариша виручи». Цей простий принцип виживання воїнів існує, мабуть, стільки, скільки існують війни. «Ми загинули б, якби не помирали», говорили спартанці. Ми загинемо, мінімум як держава, народ і нація, якщо відмовляємося від таких істин. Якщо виправдовуємо боягузів і зрадників, брехунів і негідників, але засуджуємо і зневажаємо тих, хто взяв на себе відповідальність, не розмірковуючи про можливу кримінальну відповідальність, хто ризикував, а той віддав власне життя за свого товариша.

Аналогії

У В’єтнамі американці втратили велику кількість транспортних літаків, які підтримували оточені сили в районі Кхе Сан. І що, когось за цією підставою притягнули до кримінальної відповідальності? Для американців є абсурдною навіть постановка такого питання. В інтерв’ю «Guild Hall» військовий експерт із США Філіп Кербер стосовно суду над генералом Назаровим зазначив: «…суди над офіцерами у зв’язку з прийнятими ними рішеннями у бойовій обстановці — національна ганьба».

Сьогодні українська громадськість піднялася на захист українського патріота Сенцова, який за сфабрикованими звинуваченнями засуджений російським судом. Що поєднує справи Назарова і Сенцова? Безвинність засуджених, фабрикація справи та злочинна духовна єдність судів двох ворогуючих країн — зростали ж бо в єдиному радянському ярмі. І як по-іншому ведеться розслідування, яке проводить міжнародна слідча група за фактом збиття російськими військовими малайзійського пасажирського літака Boeing 777 17 липня 2014 року. У ньому були послідовно та якісно досліджені всі можливі і навіть малоймовірні версії, жодної неупередженості, лише фаховий підхід. Жодних невивірених та безпідставних заяв. Як це відрізняється від суду над генералом власної армії і заявами двох генеральних прокурорів ще до прийняття судового рішення.

Підсумки

«У перемоги — сотні батьків, але поразка — завжди сирота» (Галеццо Чіано). Допоки генерал Назаров приносив країні перемоги над терористами, від був героєм, його нагороджували і цінували, але досить було однієї поразки, до якої він не мав безпосереднього стосунку, — він став злочинцем!?

Якщо ми самі не можемо розібратися у власній країні, то дослухаймося хоч би до порад іноземних друзів: «… ви маєте лідерів, які мають досвід, які мають мужність, які діяли рішуче і брали на себе ризики. Не варто викидати їх, як сміття» (Філіп Кербер, американський військовий експерт, про суд над генералом Назаровим).

Автор є кандидатом військових наук, доцентом, учасником бойових дій (Афганістан, АТО).