Перейти к основному содержанию

Томос: Нас есть с чем поздравить

Томос: последствия внутри и снаружи. #Трегубов

Кажется, всё, что можно написать об украинской автокефалии, мы уже написали в предыдущих материалах. Но в исторические моменты нужно ставить точки.

Итак, Томос подписан, получен и выставлен на всеобщее обозрение в соборе Святой Софии. Рекомендую по возможности взглянуть, он красивый. Хорошая византийская традиция делать важные документы произведениями каллиграфического искусства во Вселенском патриархате хранится бережно.

"

Но нас всё-таки больше интересует содержимое документа. Вот оно, выложено нашими коллегами из Церкварума.

ПАТРІАРШИЙ І СИНОДАЛЬНИЙ ТОМОС

НАДАННЯ АВТОКЕФАЛЬНОГО ЦЕРКОВНОГО УСТРОЮ

ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ УКРАЇНИ

Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх

«Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви перворождених» (Євр. 12:22-23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить всім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною і непохитною. Але хоча одним стадом та одним тілом Христовим є, і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання Православної віри, спільність у таїнствах у Дусі Святому і непорушність Апостольського спадкоємства і канонічного порядку, ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих по місцях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями і вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст країн у світі, але й унаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива і Богом бережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом і отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й одноголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі Православні Церкви, які мають у цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ними зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська, – то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими у Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрозливих розколів та розділень у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться у межах політично сформованої і цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями і всіма у них церковними установами, що знаходяться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною і самоврядною, маючи Першого у церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України», — не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви, — який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії у географічних межах України. Таким чином управлятимуться справи Церкви у цій країні, як проголошують божественні і святі Канони, вільно й у Святому Дусі, і безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо і проголошуємо встановлену, в межах території України, Автокефальну Церкву нашою духовною донькою і закликаємо усі світові Православні Церкви визнати її як сестру і згадувати під іменем «Святіша Церква України», як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафії за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження у Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави.

І ми надаємо їй привілеї і всі суверені права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає «Усіх Єпископів Православних», а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого і Предстоятеля Найсвятішої Церкви в Україні. Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться і визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно із священним переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настанові 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що «якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим, і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок заперечують, то нехай має силу рішення більшості», до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляційні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святійший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, і має разом з іншими канонічними обов’язками і відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності і спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами непорушними. І до цього Митрополит Київський і всієї України, як і архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу. Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи у страху Божому мир і згоду у країні та у своїй Церкві.

Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності і спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися «зберігати єдність духа у союзі миру» (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і всієї України повинен поминати за давніми переданнями святих Отців наших, Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словаччини у священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питань в міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків установленим Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирні Грамоти до Вселенського Патріарха і до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки і твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні і священні ставропігії зберігаються не применшеними.

Отож, на всіх цих умовах наша Свята Христова Велика Церква благословляє і проголошує Православну Церкву України Автокефальною і щедро закликає на Ієрархію на Українській Землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, нехай укріпить назавше її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подасть їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином таке рішення розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний у Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений у точній і ідентичній копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, кір Епіфанію і Його Високоповажності Президенту країни пану Петру Порошенку, для вічного доказу і постійного представлення.

Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індіктіона 12.

†Вселенський Патріарх Варфоломій, у Христі Бозі вирішує
†митрополит Вріульський Пантелеймон
†митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій
†митрополит Германський Августин
†митрополит Транупольський Герман
†митрополит Нью-Джерський Євангел
†митрополит Родоський Кирил
†митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній.

Такая ли автокефалия?

Самое забавное в его критике — то, что голоса противников действующего президента Украины и голоса российских пропагандистов слились практически до неразличимости. Основной посыл — независимость какая-то не такая. Не полная. Доказывать это утверждение они пытаются выдержками из документа.

Мол, видите, новую церковь будет возглавлять митрополит, а независимую должен возглавлять патриарх!

Миро новая церковь будет получать из Константинополя, а должна варить сама!

Вселенский патриарх сохраняет за собой право арбитража в спорах украинских епископов — какая ж это независимость?!

Всё это просто не так. Такие аргументы могут приводиться либо от недостатка знаний, либо от избытка хитрости.

В церкви есть сан, а есть титул. Их важно не путать. Есть сан епископа. А в рамках этого сана есть титулы — епископ (да, низший из титулов повторяет название сана), архиепископ, митрополит, патриарх. По мере возрастания пафоса.

Но возглавлять автокефальную — независимую — церковь может любой из них. Правда, на практике автокефальных церквей под руководством просто епископов нет. Но вот, например, очень древняя и уважаемая автокефальная церковь Кипра — архиепископия. Равно как и Церковь Греции. И ничего, митры с голов не падают. Ввести новосозданную Церковь Украины сразу в достоинство патриархата, ещё до того, как она объединит в себе явное большинство украинских православных, было бы поспешным. Хотя, вероятно, это случится довольно быстро — в исторической перспективе.

Миро из Константинополя получает, например, Иерусалимский патриархат. Повернётся ли у кого-то язык сказать, что это — не автокефальная церковь?

Право арбитража Вселенского патриарха в случае споров епископов установлено Четвёртым Вселенским собором более полутора тысяч лет назад и никем не отменялось. Здесь Томос просто повторяет старое правило.

Говорить, что это делает украинскую церковь менее автокефальной — это все равно, что говорить, что Украина — зависимое государство, потому что признаёт решения таких наднациональных органов, как Совбез ООН или Европейский суд по правам человека. Нет, Украина — просто цивилизованное государство. Так и здесь.

По сути, Вселенский патриархат в тексте Томоса дал Украине обычную автокефалию — такую же, которую он давал всем остальным церквям до этого. Акцент на некоторых пунктах сделан скорее потому, что другие церкви пытались этими условиями пренебрегать и Константинополю важно обезопасить общее будущее. Например, пункт о том, что предстоятель должен посещать межправославные совещания — это не какая-то попытка унизить Украину, это травматическая память о том, как РПЦ недавней неявкой на Всеправославный собор 2016 года понизила его статус до фактически локального.

Что в Томосе интересно и стоит отметить отдельно?

Размен «полный суверенитет в Украине в обмен на претензии за рубежом».

Как известно, границы исторической Киевской митрополии не совпадают с границами современной Украины. В неё входил лишь север Украины (на юге на тот момент, по сути, было Дикое Поле и татарские земли), зато также входила часть Польши, Беларусь и даже часть современной Литвы и Латвии. При этом на территории современной Украины действовали епархии Вселенского патриархата — в частности, Кафская и Готская в Крыму.

"

Произошёл размен. Вселенский патриархат утвердил полный суверенитет киевской церкви над всей территорией Украины, включая Крым. Взамен он перебрал на себя все потенциальные претензии на бывшие территории Киевской митрополии, ныне находящиеся за пределами Украины, а также забрал немногочисленные парафии украинских церквей в диаспоре. Это значит… интересное. Например, что Константинополь оставляет за собой право опеки над православными в Беларуси, Молдове, и… части России?

Посмотрим, как он будет его реализовать.

Что будет снаружи?

Томос прописан чётко. Достаточно чётко, чтобы, с одной стороны, побудить другие поместные церкви поскорее признать Поместную церковь Украины, а с другой — чтобы не дать ошибкам или поспешности её епископата навредить этому процессу.

Вселенский патриархат уже заявил, что намерен как можно скорее привлекать новую церковь к межправославным совещаниям. Он рассматривает её большим и ценным союзником. Для этого он будет вести переговоры о как можно более скорой рецепции её признания.

И, кажется, рецепция не замешкается.

Так, например, ещё месяц тому назад обсуждалось, что больше всего сопротивляться, открыто или тихо, такому признанию могут, помимо церкви Москвы, также автокефальные церкви Сербии, Польши и Грузии. Но на днях церковь Грузии провела Синод… и по его результатам мы можем предположить, что, несмотря на традиционно сильные пророссийские настроения среди некоторых её епископов, она признает новую украинскую церковь. Причём довольно скоро.

Если уж Грузия намерена признать — вероятно, признают и другие. Москва рискует потерять всех союзников, кроме Белграда.

Как она будет на это реагировать? Узнаем на днях. Вероятен полный разрыв отношений со Вселенским престолом и курс на идеологическое окукливание. Учитывая, что в самой РПЦ сейчас активно борются условно современные с условно дремучими (и да, патриарх Кирилл — это ещё условно современный), могут быть очень разные результаты.

И здесь мы вновь вспоминаем о том, что Вселенский патриархат оставил себе лазейку для опеки над российскими верующими.

Таким образом, уже в этом году может очень сильно измениться весь облик мирового православия.

И он изменяется об нас.

Что будет внутри?

Ещё до подписания Томоса, в течение нескольких недель после Объединительного собора, в новую украинскую церковь перешло 40 парафий Московского патриархата в Украине. Теперь этот процесс может ускориться.

Более того, поступают новости, что руководство Московского патриархата взяло курс на закручивание гаек и попытки удержания священников путём давления. В условиях, когда давить нечем, за вычетом авторитета, это может иметь обратный эффект.

То есть да. Отток священников, верующих, а, возможно, и епископов, из Московского патриархата в новую церковь Украины идёт и идти будет — уже как объективный исторический процесс. Вопрос в темпах.

Новая же церковь подаёт некоторые обнадёживающие сигналы. Так, друзья сообщили нам, что разговоры о возможной календарной реформе (вот уж действительно, на сто лет перезрела) уже перешли из кухонного формата в общественный.

Новая церковь смогла преодолеть внешние обстоятельства. Теперь ей предстоит преодолеть внутренние и стать, с одной стороны, опорой для украинского народа, а с другой — Церковью Христовой, за которую не будет стыдно.

Первый шаг был сделан красиво.

Поздравляю нас всех с этим. Такое, действительно, случается раз в тысячу лет.

Христос ся рождає!

''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...