Агроколонія? Індустріальний гігант! Економіка США 1775-1817. Дійові особи

Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись.

Тарас Шевченко

Примітка редакції. Всі, кого не спитай, можуть не любити США чи обожнювати їх — але прагнуть жити так само, як середньостатистичний американський громадянин. Хороша економіка завжди викликає симпатію, незалежно від політичних вподобань. Хто не вірить — спитайте у Сергія Лаврова, з якого дива його потомство опинилось саме у Штатах. А ми щиро вдячні пану Новікову за шикарний цикл статей, які розкривають історичні передумови американського домінування та показують, з якого плінтусу ця топ-держава зуміла вибратись. Перша частина розкриє головних творців цього економічного дива.

Джордж Вашингтон (1732-1799)

Командувач військами американських колоній у війні за незалежність (1775-1783), голова Конституційного зібрання (1787), яке ухвалило Конституцію США, перший Президент США (1789-1797). Походив із родини багатих плантаторів Вірджинії, сам теж був рабовласником-плантатором, наприкінці життя у його власності було біля 300 рабів.

Вашингтон не здобув формальної освіти, але добре володів математикою і геодезією. Початкову військову підготовку та досвід командування отримав під час війни з французами та індіанцями (1754-1758), яку завершив на посаді командира полку. Пізніше його обрали делегатом Конгресу від Вірджинії, де він був призначений 1775 року командувачем Континентальної армії. Він командував американськими силами протягом усієї війни за незалежність, у тому числі під час вирішальної поразки та капітуляції британців у Йорктауні.

Перший президентський термін Вашингтона переважно був присвячений економічній політиці, головним чином врегулюванню державного боргу та створенню національного банку. Ці проблеми викликали запеклу ворожнечу між державним секретарем Джефферсоном і секретарем казначейства Гамільтоном, які відображали погляди протилежних політичних сил — плантаторів південних штатів та капіталістів півночі США. Вашингтон намагався примирити ворогуючі сторони, але марно.

Джордж навіть пішов на другий президентський термін, щоб замирити політичних противників, але ворожнеча не вщухла, а протистояння фактично утворило двопартійну політичну систему (партія федералістів Адамса-Гамільтона та демократично-республіканська партія Джефферсона-Медісона). З метою поповнення бюджету і погашення боргів Конгрес затвердив акцизний податок на віскі. Це призвело до масових повстань та насильницьких дій проти збирачів податків, які тривали з 1791 по 1794 роки.

Для придушення безладу Вашингтон застосував війська і навіть сам ними командував. Заворушення було придушено, більше сотні людей заарештовано, кількох засуджено до страти, але потім помилувано Президентом. Вашингтон вважав, що народ має право на протест, але не має порушувати закони.

Александер Гамільтон (1755 чи 1757-1804)

Перший секретар казначейства (міністр фінансів) США та автор економічної політики, яка згодом отримала назву «американська система», що полягала в активному державному втручанні в економіку з метою прискореного розвитку. Гамільтон був основним автором серії статей «Федераліст», які пропагували Конституцію США та забезпечили її ратифікацію всіма штатами.

Гамільтон був незаконнонародженою дитиною, 1768 року його мати померла, і він жив у родинах родичів та знайомих. З 1769 по 1772 рік жив у домі торговця на острові Невіс і допомагав йому вести справи, потім переїхав до Нью-Йорка, де став студентом Королівського коледжу (нині — Колумбійський університет). З початку війни за незалежність пішов добровольцем до армії, організував артилерійську роту і став її командиром.

У 1777 році Вашингтон запросив Гамільтона стати його ад’ютантом у званні підполковника. У штабі Вашингтона, серед іншого, він мав справи з фінансуванням армії. Безлад у цій царині переконав його у необхідності сильного централізованого державного управління. Гамільтон неодноразово просився у діючу армію, але Вашингтон йому відмовляв аж до 1781 року, коли Гамільтон отримав командування зведеними батальйонами у вирішальній битві при Йорктауні, яка фактично поклала край війні.

У 1787-му його обрали делегатом Конституційного зібрання. Він підписав Конституцію США від штату Нью-Йорк і зробив найбільший внесок у ратифікацію її всіма штатами. Після утворення уряду США у 1789 році Гамільтон став секретарем казначейства і займав посаду до 1795 року. У 1798 році, коли виникла загроза війни США з Францією, Гамільтон повернувся до армії, його призначили генералом-інспектором армії США, а після смерті Вашингтона у 1799 році він фактично очолював армію до середини 1800 року, доки не минула загроза війни. Загинув у 1804 році на дуелі.

Тенч Кокс (1755-1824)

Американський економіст, помічник Гамільтона, співавтор «Доповіді про виробництва», яку Гамільтон підготував для Конгресу США. Народився у Філадельфії в заможній сім’ї, його дід по матері був знаменитим юристом. Кокс мав намір теж стати юристом, але батько наполягав, щоб він став комерсантом, і відправив його до бухгалтерії компанії «Кокс і Фурман», де у 21 рік він став партнером.

На початку війни за незалежність Кокса заарештували і звинуватили у службі на боці роялістів, але доказів не знайшлося і його виправдали. Є свідчення про службу Кокса в ополченні Філадельфії з 1780 по 1788 рік. У 1789 році запрошений Гамільтоном на посаду помічника секретаря казначейства, на якій підготував для Гамільтона перший варіант «Доповіді про виробництва». Президент Вашингтон призначив Кокса комісаром із доходів, тобто відповідальним за доходну частину федерального бюджету.

У 1800 році перейшов на бік партії Джефферсона, фактично він був неофіційним економічним радником Президента Джефферсона. У 1803 році Президент призначив Кокса керівником державних закупівель, на цій посаді він працював до 1812 року. Кокс багато писав на політичні та економічні теми: про митні тарифи, які потрібні для захисту зростаючих нових галузей промисловості, про мореплавство, про заохочення ремесла та промисловості, про виробництво бавовни. Він заслуговує на те, щоб називатися батьком американської бавовняної промисловості: він першим спробував привезти в США прядильну машину Аркрайта, він був першим, хто закликав жителів півдня вирощувати бавовну.

Томас Джефферсон (1743-1826)

Головний автор Декларації незалежності США, перший державний секретар і третій Президент США (1801-1809) походив із родини багатого плантатора з Вірджинії. Його батько помер, коли Джефферсону було 14 років, залишивши йому у спадок 2000 га землі та 175 рабів. За життя Джефферсон володів приблизно 600 рабами. Джефферсон здобув якісну освіту в царині філософії, права, історії, іноземних мов, математики, агрономії в Коледжі Вільяма і Мері, одному з перших університетів Америки.

У світогляді Джефферсона домінуючими були цінності Просвітництва: індивідуальна свобода, рівність, права людини, демократія, республіканський устрій (зрозуміло, що все це стосувалося білих чоловіків, а не жінок, чорношкірих та індіанців). З огляду на це, він негативно ставився до централізованої сильної держави, аристократизму, втручання держави в економіку, тобто до всього, що було притаманно попереднім президентам Вашингтону та Адамсу та його ідейному противнику Гамільтону.

Але головною цінністю для Джефферсона була незалежність США від Британії, заради чого він міг піти на таке втручання в економіку, на яке не погодились би федералісти, наприклад, на повну заборону імпорту з Британії у 1806 році (цей захід, як і інші заходи економічної політики Джефферсона, був невдалим). Джефферсон був винятково різнобічно обдарованою людиною, зразком енциклопедиста епохи Просвітництва: протягом 35 років він був членом Американського філософського товариства, його книга «Записки про штат Вірджинія» є одним із найважливіших американських видань XVIII сторіччя.

Також він фахово займався архітектурою (проект Капітолію штату Вірджинія), все життя займався лінгвістикою, знав багато мов, включно з мертвими (йому належать дослідження англосаксонської мови), він зробив багато побутових винаходів, наприклад, поворотне крісло, яке нині є в кожному офісі, було винайдено Джефферсоном, і Декларацію незалежності США він написав, сидячі у такому кріслі.

Джеймс Медісон (1751-1836)

Четвертий Президент США (1809-1817), якого називають «батьком Конституції» за його ключову роль у розробці та ухваленні Конституції США та Білля про права (перші десять поправок до Конституції). Разом із Гамільтоном він написав «Федераліста», разом із Джефферсоном заснував демократично-республіканську партію.

Медісон був старшою дитиною в сім’ї багатого тютюнового плантатора у Вірджинії, здобув класичну освіту у приватних вчителів і у віці 18 років вступив до Коледжу Нью-Джерсі (нині — Прінстонський університет). У коледжі на Медісона величезний вплив мав Джон Візерспун, президент коледжу, священик і один з ідеологів Просвітництва у США, єдиний пастор, який підписав Декларацію незалежності США.

Візерспун викладав Медісону політичну філософію. Хоча Медісон отримав диплом правника, він не став практикуючим адвокатом, взагалі не займався професійною діяльністю, а жив у своєму сімейному маєтку. На початку війни за незалежність Медісон був членом місцевого Комітету з безпеки, який керував ополченням. Через слабку фізичну статуру і погане здоров’я Медісон ніколи не служив в армії, але за часів війни він став одним із політичних лідерів штату Вірджинія.

А ще Медісон усвідомлював слабкість Конфедерації як державного утворення, і після завершення війни за незалежність він став одним із головних провідників ідеї створення централізованої держави. Саме його варіант тексту був покладений в основу ухваленої у 1787 році Конституції США. Для забезпечення ратифікації Конституції всіма штатами Гамільтон, Медісон і Джей видали цикл статей «Федераліст», який вважається найбільш впливовою працею з політичної науки у США.

Після ратифікації конституції Медісон став одним із найвпливовіших лідерів Конгресу. На початку його політичної діяльності його погляди на економічну політику були такими самими, як у Джефферсона, тобто притаманною півдню США дивною сумішшю ідей Просвітництва про свободу і рівність з рабовласницькою практикою плантаторів. Але пізніше, коли він став віце-президентом та Президентом США, особливо після війни 1812-1815 років, його економічна політика трансформувалася на свою протилежність, тобто стала прагматичним протекціонізмом індустріалізації в дусі Гамільтона-Кокса.

Далі буде