Агроколонія? Індустріальний гігант! Економіка США 1775-1817. Національний банк та трансфер технологій

Створення національного банку (офіційна назва — «Перший банк Сполучених Штатів») було ще одним заходом економічної політики, який був запроваджений Гамільтоном і зустрів жорстку критику з боку Джефферсона.

У 1790 році Гамільтон писав у доповіді Президенту Вашингтону: «Призначення національного банку полягає у збільшенні кредитування держави та приватних осіб. Перше надає можливість державі для захисту її прав та інтересів, а друге сприяє та розширює комерційні операції серед людей». Крім головного завдання з розширення кредитування, банк мав ще кілька, наприклад, зберігання надходжень і виплата видатків бюджету федерального уряду, управління державним боргом, що виник під час війни за незалежність. Перший банк Сполучених Штатів мав виконувати не лише функції центрального банку, а й функції банку розвитку, тобто фінансового інструменту політики промислового розвитку Америки.

Критика Джефферсона будувалася на аргументі неконституційності національного банку, бо Конституція США не наділяла уряд повноваженнями створювати банки. Але всі критичні закиди проти створення банку йшли від представників південних аграрних штатів, бо вони вважали, що не треба вкладати державні кошти в банк, який принесе вигоду комерційному і промисловому розвитку північних штатів, треба залишити банківські справи на рівні кожного штату.

Ще одним аргументом проти створення національного банку була елементарна відсутність в уряду коштів для цього. Гамільтон запропонував просте рішення — акцизи на міцні напої. Крім того, держава мала вкласти тільки 20% капіталу, решта мала надійти від продажу акцій приватним акціонерам.

Кінець кінцем дебати в Конгресі закінчилися голосуванням на користь створення національного банку, а питання його конституційності віддали на розсуд Президентові. Вашингтон вагався підписувати закон, запросивши згоди від кожного з членів кабінету. Проти був Джефферсон і генеральний прокурор Рендолф, який теж походив із південного штату Вірджинія. Зрештою аргументи Гамільтона виявились для Вашингтона більш переконливими, і він підписав закон. Банк був створений і за статутом пропрацював 20 років, після чого був приватизований.

На сьогодні наявність центрального банку в будь-якій державі є аксіомою. Банки розвитку є скрізь, де вирішується проблема подолання економічної відсталості, найкращим зразком є німецький KfW, створений у 1948 році для фінансування післявоєнного відновлення економіки ФРН. Відсутність подібного фінансового інституту в Україні є одним із факторів 30-річної стагнації економіки країни. Приклад українських проектів Європейського банку реконструкції та розвитку наочно показує, яким ефективним може бути такий інститут, якби він належним чином був створений в Україні.

Хоч би які тарифи і субсидії запроваджував уряд, хоч би які кредити надавали банки, промисловий розвиток неможливий, якщо немає можливості застосовувати найсучасніші технології. Коли Гамільтон отримав результати опитування промисловців, то він побачив, що найбільш успішними з них були ті, хто мав кваліфікованих майстрів із Британії, британські машини та технології. Наприкінці XVIII сторіччя в Європі вже декілька десятиріч тривала промислова революція, а США залишалися аграрною країною. Для промислового розвитку США потрібно було подолати технологічне відставання, а зробити це можна було тільки за рахунок трансферу технологій з найбільш технологічно розвинутої країни того часу — Британії.

Трансфер технології з Британії в США був можливим двома способами:

1. Заохочення імміграції до США кваліфікованих ремісників, робітників, майстрів, промисловців.
2. Імпорт обладнання або креслень для виготовлення обладнання.

Причому другий спосіб не працював без першого: були випадки, коли завезені в розібраному вигляді верстати роками лежали на складах, бо ніхто не знав, як їх скласти і як на них працювати. З іншого боку, такі майстри як Семюел Слейтер, якого називають батьком американської промислової революції, могли обійтися без імпорту обладнання і навіть креслень. Слейтер у 1790 році по прибутті до США побудував там копії англійських текстильних верстатів, не маючи ані креслень, ані зразків, а тільки набуті в Англії знання. Вже 1793 року текстильна фабрика Слейтера виготовляли продукції більше, ніж міг спожити внутрішній ринок США.

Британія бачила загрозу у вивезенні передового обладнання й технологій та в еміграції кваліфікованих майстрів, тому запроваджувала всілякі заборони та покарання, які діяли протягом всього XVIII сторіччя, а після набуття незалежності американськими колоніями стали ще жорсткішими. Наприклад, незаконна еміграція кваліфікованих майстрів прирівнювалась до державної зради і каралася повною конфіскацією майна (Семюел Слейтер емігрував під виглядом батрака з ферми). Вербувальники каралися штрафом у 500 фунтів стерлінгів або 12 місяців ув’язнення за кожен випадок переманювання емігрантів. Спроба вивезення технологічного обладнання за кордон Британії каралася таким самим штрафом та ув’язненням.

У цій ситуації Гамільтон всіляко підтримував таке явище, як технологічне піратство, хоча тоді ще не було такого терміну. В ті часи охорона авторських прав обмежувалася національними кордонами, жодної міжнародної угоди в цій царині не існувало, тим більше — міжнародних організацій, що займалися правом інтелектуальної власності.

Захист державою авторських прав у США записаний у Конституції. Перший патентний закон був прийнятий 1790 року і надавав права на отримання патенту тільки громадянам США. Головним недоліком цього закону була складна процедура експертизи новизни та корисності винаходу. Враховуючи те, що видача патенту вимагала підпису двох із трьох вищих посадових осіб США — державного секретаря, військового міністра або генерального прокурора, — громіздка процедура ставала майже непрохідною. Основне навантаження падало на державного секретаря, яким тоді був Джефферсон і який мав купу роботи, крім видачі патентів. Можливо, він сам ініціював перегляд закону для його спрощення.

Вже 1793 року було ухвалено новий патентний закон, який значно спрощував експертизу винаходів. Фактично у США стало можливо отримати патентний правовий захист на винаходи, вкрадені в Британії. Враховуючи те, що громадяни Британії та інших країн не мали права отримати патентний захист у США¹, склалася винятково сприятлива ситуація для узаконеного технологічного піратства, яка існувала декілька десятиріч у першій половині ХІХ сторіччя. За ці кілька десятків років США встигли стати розвиненою промисловою державою, яка більше не залежала від іноземних технологій. Такий грандіозний за масштабами приклад технологічного піратства ми бачимо лише в Китаї наприкінці ХХ сторіччя. І він приніс не менший успіх, ніж у США на початку ХІХ сторіччя: у світі народився новий промисловий гігант.²

Як я вже казав, технологія та обладнання без носіїв знання були мертві, тому головним питанням промислового розвитку США залишалася імміграція кваліфікованих робітників, ремісників, винахідників, організаторів виробництва. Без цих людей промисловий розвиток аграрної країни неможливий, людський капітал був і нині залишається корінним питання технологічного розвитку. У США на початку незалежності був просто величезний дефіцит промислової робочої сили, що призвело до значно вищої, ніж у Європі, ціни робочої сили. Слід звернути увагу, що в перші декілька десятиріч після здобуття незалежності потік іммігрантів в американські колонії був не дуже великим, приблизно 5-6 тисяч осіб на рік, що в 20-30 разів менше, ніж у другий половині ХІХ сторіччя.

Тенч Кокс у першому чорновому варіанті «Доповіді про виробництва» запропонував три напрямки подолання дефіциту робочої сили у промисловості:

1. впровадження механізованих технологій, які зменшують потребу в робочій силі,
2. розширення застосування дитячої та жіночої праці,
3. промоція еміграції з Європи.

Останній напрямок був головним, але виникало питання, як може аграрна, погано капіталізована економіка привабити кваліфікованих людей. Кокс запропонував використати єдиний ресурс, який американський уряд мав майже в необмеженій кількості — землю, тобто роздавати земельні ділянки бажаючим емігрувати з Європи.

Гамільтон в остаточному варіанті доповіді зауважив, що прогрес у розвитку виробництва значною мірою стримується нестачею кваліфікованої робочої сили у США. Проблема ця настільки значна та капіталомістка, що приватний капітал не впорається з нею без допомоги держави, тому федеральний уряд через спеціальні заходи має управляти припливом робочої сили з-за кордону. Гамільтон розумів, що переважно аграрна країна не піде на витрачання значних бюджетних коштів на заохочення імміграції промислових робітників. Понад те, американські плантатори і фермери не могли бути в захваті від розвитку промисловості, бо такий розвиток загострював дефіцит робочої сили в сільському господарстві.

Америка на той час вже мала деякі переваги для робітників порівняно з європейськими країнами: вищий рівень зарплати, дешевша промислова сировина та продукти харчування, нижчі податки, політична та релігійна свобода. Тому перше завдання федерального уряду — активно розповсюджувати інформацію про ці переваги серед ремісників та робітників європейських країн (зауважу, що текст доповіді Гамільтона Конгресу видавали і розповсюджували в Англії, Ірландії та Шотландії).

Але цього виявилось замало. Тому Гамільтон підтримав більшу частину запропонованих Коксом заходів підтримки імміграції, таких як субсидії на переїзд, звільнення від мита обладнання та інструментів. Головна преференція, яку могли отримували іммігранти — монопольне право на використання запровадженої ними технології виробництва. Такий захід залучення у США найбільш кваліфікованого персоналу запропонував сам Президент Вашингтон у посланні до Конгресу в 1790 році.

Фактично іммігранти отримали таку можливість, бо патентним законом було дозволено видавати патент на запозичену з Європи технологію, якщо вона мала якісь незначні відмінності. Єдина пропозиція Кокса, яку відкинув Гамільтон, — винагорода переселенців земельними ділянками, бо Гамільтон вважав, що така винагорода спокушає стати фермером, а не промисловцем.

¹ Якщо бути точним, то іноземцям таке право надавалося, але вони повинні були мешкати в США не менше двох років.

² Детальний опис становлення технологічного піратства в США можна знайти в статті: Doron Ben-Atar. Alexander Hamilton’s Alternative: Technology Piracy and the Report on Manufactures. The William and Mary Quarterly, Vol.52, No.2 (July 1995)