Агонія голодних ротів
Примітка редакції. Поки росіяни стріляють по нашій інфраструктурі, P&M випускатиме тексти з мінімальним навантаженням щодо трафіку. Не лякайтесь, дизайнер живий.
Кого цікавить стан мого холодильника чи лампочки в коридорі? Росію. Жодна з моїх колишніх (усіх двох) так не лізла туди.
Так склалось, що під час повноцінної війни Росія цікавиться зовсім не тим, чим варто. Вона у паралельній реальності. Застрягла чи просто сидить, не важливо – мені байдуже. А ось що цікаво, так це підміна реальності зручними темами: замість зимової форми мобікам видають по комплекту обіцянок, як замерзнуть українці. Мерзнуть усі. А замерзнуть росіяни.
Це якась не військова тема, погодьтесь. Ракети? Якість АК-12, який планують переробити та додатково погіршити до наступного року? Якість іграшкових касок у ЗС РФ?
Ви що, тут українець без світла добу посидів. Під час війни. Отакої!
Звісно, зараз ми відчуваємо певні труднощі. Жодна з них не стане на один щабель із солдатом ЗСУ, який сидить в окопі. Просто незручно. Ну ось буває таке, що поробиш. Інша річ, що ми при цьому перемагаємо. А росіян якогось біса цікавить не це, їм подавай стан наших лампочок і зарядних пристроїв.
Наче заряд мого айфона виправить їхні втрати під Бахмутом. Наче ваш ноутбук особисто відповідає за стратегію Генштабу та дасть росіянам можливість щось вигризти.
Це агонія, але конає не здоровий організм. Помирає хвора істота. В неї десятиліттями були великі проблеми з координацією. Руки ходили. Ноги намагались забивати цвяшки. Нічого не виходило – і хвора істота купувала все готове, бо запас грошей мала чималий. Як це допомогло? Чим покращило її становище? Ніяк та нічим.
Однак істота надто повірила у свої можливості. Озброївшись нафтовими прайсами, вона заревіла та натягла на себе трохи запліснявілу військову форму. І побігла до нас.
Як бачите, добігла. Проте на цьому список успіхів чомусь узяв та й завершився.
Тепер тут гинуть росіяни, які ще півроку тому стежили за війною лише в мережі. Грошей мало. Амуніція так собі. Я ось чув, що кадрові вояки отримують від уряду РФ платню на рівні виплат мобікам – був щиро обурений. Навіщо платити їм так багато?
Поряд із цим побутовим воюванням, яке настільки личить так званій РФ, є й інша площина. Це моральне право на щось. Ті, хто зараз перебуває в тилу, а не бігає на передовій у формі ЗСУ – тобто ми з вами, поки що й я – здобувають моральне право на відчуття цієї перемоги. Знаю, фраза звучить так собі. Зараз поясню.
Ми ж не росіяни, чи не так? Не відгородились від війни телеграм-каналами, не скинули із себе відповідальність. Ворог просто терпить – а ми терпимо там, де треба. Ворог зібрав своїм солдатам на шкарпетки, а ми з вами – на карету швидкої. І так усюди.
Росіяни присвоїли собі перемогу авансом. Намалювали там, де її зовсім не було із самого початку, і тому верещать у розпачі: як, як?! Як це немає?! Як це Київ не взяли?!
Ми нічого не присвоїли. І саме зараз здобуваємо моральне право на майбутню перемогу.
Так, нам буде нелегко. Світла може не бути день, тиждень чи ще довше. Далі рашисти спробують хитати наш газопровід – я нікому не підказую, адже вони вже били по наших газових об’єктах. Так само стріляли по водогонах. І неодмінно спробують іще.
Але як інакше чесно вписати собі в актив здобуток усієї держави? Чисто автоматом, за паспорт? Так росіяни роблять, нічого хорошого подібний хід не дасть.
Україна вистоїть. І не з чашкою кави та вейпом. Україна встоїть, навіть якщо в наших будинках розірве труби та не стане нічого, що робило приміщення житловим. Росія здатна гидити. Вона дійсно може зіпсувати нашу оселю – та нічого не вдіє з тим, що для нас оселею є вся держава. Ось вона рашистам не по зубах. І ми вже в цьому переконались.
Нехай їхні голодні роти цікавляться, як там наша лампочка. Нас цікавитиме, скільки орків сьогодні здохло на Луганщині і що треба нашим військовим для того, аби продовжити збирати криваві врожаї. Росіяни, агов! Не відволікайтесь, я вам фото холодильника покажу.
Поки вони витрачатимуть час на рефлексію та глум над нашим побутом, ми допоможемо наблизити перемогу. Хто як зможе – так і виручить.
Серйозно, я готовий зробити аукціон. Десять баксів на армію чи волонтерам – кидаю світлину зі своєю мультиваркою. Можете передати знайомим росіянам, я за донати на ЗСУ готовий цю стареньку каструльку з усіх боків фотографувати. Такий собі food porn.
Жарти жартами, а ми інші. В Росії та України зовсім різні армії, що продемонструвала весна. Зовсім різні підходи до стратегії. До оперативного реагування, дрібниць.
Осінь показала, що не лише армія. Цивільне населення двох держав – теж зовсім різне.
Знаєте, влітку один військовий оглядач… Забув прізвище, кур-р-рва. Коротше, черговий розумний дядько за кордоном дивувався: «У ЗСУ немає того й того, але громадяни скинулись і придбали. Отакої!» – приємно, правда? І це не кінець.
Бо зараз наші збройні сили демонструють усьому світу найвищі ступені військової майстерності. А цивільне населення взялось за іншу місію – показує, як бути гідним тилом для настільки крутих богів війни. Для цього нам не потрібен комфорт. Звісно, ми дуже вдячні вітчизняним системам ППО, які стараються зберегти умови для проживання та роботи. Та ППО – такі ж українці в цікавих пускових установках. А однакові ми всі.
Хтось в армії, хтось у волонтерському штабі, хтось просто в тилу. Ми всі разом.
А росіяни – «в одному місці».
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!