Бісмарк і німецькі ліберали. Як?
Німеччина вступила у ХХ століття як найбільш потужна і динамічна індустріальна економіка Європи. У світі вона поступалася тільки США.
Якщо на початку 1870-х років Німеччина виробляла вдвічі менше сталі, ніж Британія, то 1893 року вона вже наздогнала британців, а до 1914-го вдвічі перевершила.
Наприкінці ХІХ століття німецька текстильна промисловість і металообробка перевищили технологічний рівень і ефективність британської індустрії. Невпинно зростали доходи та рівень життя. Масова еміграція припинилася: в 1880-х роках у середньому 130 тисяч німців щорічно емігрували до Америки, на зламі віків переважати стала внутрішня міграція до промислових районів Руру та Берліна.
Вирішальну роль у цьому прискоренні економічного зростання зіграло об’єднання Німеччини 1871 року, а людиною, яка зробила найбільший внесок у це, був Отто фон Бісмарк, прем’єр-міністр Королівства Пруссія, а з 1871-го — рaйхсканцлер Німецької імперії.
Відправною точкою перетворення Німеччини з некерованого конгломерату сотень дрібних і слабких державних утворень на найсильнішу європейську імперію стала воєнна поразка від французів 1806 року, яка була сприйнята як національне приниження, навіть національна катастрофа, німців.
Події перших десятиліть після цієї катастрофи я описав у циклі статей «Пруссія після 1806 року». Під проводом Пруссії до середини ХІХ століття німці утворили митний союз і розпочали індустріалізацію. Стрімкий економічний злет почався в останній третині століття. У цій статті ми розглянемо деякі аспекти економічної політики Бісмарка в цей період.
Бісмарк очолив уряд Пруссії 1862 року. Вже через тиждень після призначення на посаду він звернувся до парламенту з промовою, у якій прозвучав найвідоміший його вислів щодо розв’язання головних проблем не промовами і постановами, а залізом і кров’ю. Головною перепоною економічному розвитку залишалась політична роздробленість Німеччини, митний союз був корисним, але тільки першим кроком.
Бісмарк почав вирішувати питання, як і обіцяв: 1864 року він захопив Шлезвіг, 1866-го — розгромив Австрію і приєднав Гольштейн та союзні Австрії держави Північної Німеччини, в результаті чого виникло нове державне утворення — Північнонімецький союз, канцлером якого став Бісмарк. 1870-го Пруссія розпочала війну з Францією, яка завершилась за декілька місяців, і на початку наступного року Вільгельм І був проголошений німецьким імператором, а Бісмарк став райхсканцлером. Німецька імперія поглинула всі держави Південної Німеччини і відібрані у Франції Ельзас та Лотарингію. Жодної політичної перепони для економічного розвитку Німеччини не залишилось. Крім того, Німеччина отримала від Франції контрибуцію в обсязі 5 мільярдів франків золотом.
1862 року найбільшою партією в прусському парламенті була ліберальна Німецька партія прогресу, яка вступила з Бісмарком у конфронтацію, бо його політика «заліза і крові» вимагала значного зростання державних витрат на армію. Але безперечні успіхи Бісмарка в об’єднанні німецьких земель призвели до розколу у стані лібералів, частина яких підтримувала Бісмарка. Праволіберальна частина Партії прогресу на чолі з Едуардом Ласкером 1867 року утворила нову партію — Німецьку національно-ліберальну, і з цього моменту впродовж понад 10 років німецькі праві ліберали були головною політичною опорою Бісмарка.
Економічна політика цього періоду була цілком ліберальна, Німеччина була країною вільної торгівлі. До 1870-х років вона залишалась переважно аграрною економікою, головним зовнішнім ринком якої була Британія. Тарифний захист аграрної сектору був не потрібний, бо Німеччина була експортером аграрної продукції, а тарифний захист промисловості вона не запроваджувала з побоювання, що Британія у відповідь введе мито на німецьку продукцію. Промисловці вимагали захисних тарифів, але землевласники були політично сильнішими.
Ситуація змінилася 1873 року, коли розпочалася світова економічна криза, яка увійшла в історію під назвою «Тривала депресія» (Long Depression). Першим сигналом став колапс фондової біржі Відня в квітні 1873 року, а в вересні обвалилась і не працювала десять днів фондова біржа Нью-Йорка. «Довга депресія» розтягнулася з 1873 по 1879 рік, вражаючи різні країни і різні сектори по всій Європі і Північній Америці, що зумовлювало падіння цін і темпів зростання. Німеччина була однією з країн, що найбільше постраждали від кризи, а серед секторів німецької економіки найбільших збитків зазнало сільське господарство.
Аграрний сектор Німеччини потрапив під подвійний удар: крім світової кризи, його вразили ще й нові конкуренти — США та Росія. У 1850–1860-х роках сільське господарство все ще було найсуттєвішою складовою економіки Німеччини, країна була експортером зерна, головним чином до Британії. Але в 1860-і роки на світовому ринку почало домінувати зерно з Америки та Росії. Природні умови Айови та Кубані робили собівартість зерна значно нижчою, ніж у Німеччині, тому американське та російське зерно витіснило німецьке зі світового ринку і почало конкурувати на внутрішньому. Німеччина з експортера перетворилася на імпортера не тільки жита, а й пшениці, ячменю та вівса.
В умовах світової економічної кризи держави почали використовувати заходи протекціонізму, щоб мінімізувати збитки для власних країн. Німеччина була однією з таких країн. Запровадити захисні заходи вимагали як промисловці, так і землевласники, чиє ставлення до протекціонізму раніше було протилежним. Виникла ситуативна коаліція промисловців і землевласників, що увійшла в історію під назвою «шлюб заліза та жита».
Через 5 років від початку кризи, 1878-го, Бісмарк звернувся до парламенту з пропозицією відмовитись від вільної торгівлі на користь протекціонізму. Він писав: «Я залишаю без уваги питання, чи буде або не буде повна взаємна свобода міжнародної торгівлі, як це передбачає теорія, служити інтересам Німеччини. Поки більшість країн, із якими ми торгуємо, оточують себе митними бар’єрами, які до того ж мають тенденцію до збільшення, мені не здається виправданим або таким, що йде на користь економічних інтересів нації, те, що ми повинні обмежувати себе в задоволенні наших фінансових потреб через побоювання, що іноземним продуктам віддадуть перевагу перед німецькими».
Першим аргументом прихильників вільного ринку проти захисних тарифів завжди було зростання цін для споживачів. Бісмарк на це відповідав: «Менша частина населення, яка взагалі не виробляє, а виключно споживає, мабуть, постраждає від митної системи, яка сприяє всьому національному виробництву. Але якщо за допомогою такої системи зросте сукупний обсяг вироблених у країні цінностей, а отже, національне багатство загалом буде збільшено, то частина населення, що не виробляє, зрештою отримає вигоду».
Далі буде.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!