Бойовий дослід по-нашому. Взвод, рота, батальйон
Війна йде. Які ми вивчили уроки, де зробили висновки? Як би там не було, уроки + висновки = досвід. Так було і буде завжди. Тож давайте пройдемось по здобутим знанням, поки видалась вільна хвилинка.
1. Баланс смертоносності змінився від броні до протиброньової зброї. Така наука, беззаперечно, буде лягати на стіл багатьом майбутнім військовим. Не можна лишатись у минулому, якщо плануєш досягати цілей зараз. Наша війна проти загарбника — яскравий приклад.
2. Українські військові переконливо демонструють перевагу антиплатформоцентричного способу ведення війни. Зараз поясню, що це означає. Що раніше вважалось найбільш захищеною броньованою платформою? Танк. А от зараз — уже ні.
3. Українська піхота успішно застосовує для нічного бачення високоздатну теплову оптику «Javelin», яка працює незалежно від ракетної системи. Поки у ворога вночі планується останній сон у житті, ніч стає нашим часом.
4. Тактика піхоти орків, що навчена діяти у тісній координації з танком/БМП/БМД та звикла так працювати, більше не працює. Тут хвала американським «Javelin» та британським NLAW.
5. Демонстрована загарбниками тактика — намагання виконати завдання за старою методичкою. Тобто ціною трупів власних солдат і спаленого заліза. Вони обстрілюють наших, атакують великими формуваннями, а коли їхні штурми не вдаються — роблять те саме, знову і знову.
Це тактика минулих війн. Лобові атаки і маршові парадні колони — катастрофічні для орди. І ми це доводимо.
6. Демонстрована тактика українських сил: розумна військова розвідка, зокрема аеро. Маневрування невеликими підрозділами. Нічні набіги на тилові комунікації ворога, його знекровлення, а на десерт точні удари артилерії.
7. У ворога використовується жорстке централізоване командно-адміністративне командування й управління. Для порівняння, українське командування й управління спирається на індивідуальну ініціативу кожного — від солдата до генерала. Все вже децентралізоване. Особливо це помітно в тактичній та оперативній ланці.
Російські «полководці» не делегують жодних повноважень командирам низової ланки. У них діють за принципами «инициатива наказуема» та «команду дали — деревня должна быть взята». Їх командири взводів та рот рідко розуміють, чому треба йти з точки «А» до «Б». Просто коли вони добираються до пункту «Б», їм скажуть, куди йти далі. І що треба робити.
Вони тупо й сліпо (тобто безініціативно) виконують будь-яке завдання зверху. Це може працювати. Але по-справжньому тільки тоді, коли все йде за планом. Як бачите, цього в армії РФ якраз не вистачає нашими стараннями.
А що буває, коли скинутий зверху план летить до чортів? На війні ж так буває завжди. На прикладі росіян можете побачити: без досягнення очікуваних результатів все їх централізоване управління вщент руйнується — привіт, реальний параліч. Мало хто з командирів Z-орків здатний швидко адаптуватися до поля бою та раптової зміни обстановки. Так вони зазвичай і отримують черговий розгром.
8. В українських військових лідерів прослідковується «децентралізоване» розуміння персональної відповідальності за виконання місії — вони можуть усвідомити призначення підрозділу і відповідальної ролі в досягненні поставленої мети.
Також вони майже не обмежені в проявах ініціативи на низовій ланці управління. Якщо хтось із вищого керівництва їх обмежує в ініціативності — сходу посилається на*уй він, а не підлеглий. Такі негативні приклади є. Після перемоги буде озвучено з конкретними прізвищами, виключно для винесення уроків.
Загалом наші лейтенанти–капітани тішать. Вони набагато швидше, ніж орки та їхні начальники стратегічного рівня, адаптуються до хаотичного й постійно мінливого поля бою, аби виконати місію. Більшість із них сміливо беруть на себе відповідальність, коли ризикують. Українські військові лідери тактичного рівня — профі, не скуті політичними рамками та обмеженнями. Так, як іноді ними зв’язане командування стратегічного рівня.
9. Тактичні дії командирів взводів-рот ЗСУ впливають на стратегічні рішення вищого командування і керівництва. Іншими словами, тактичне військове лідерство диктує рішення організаційного і стратегічного характеру. В орків — усе навпаки. Абсолютно.
10. Видатне військове лідерство командирів тактичного рівня (взвод–рота–батальйон) в нашій армії проявляється в бойових умовах за такими ознаками:
- вони професійно знають і роблять свою роботу;
- пріоритетом їхнього управління є прийняття правильних рішень, а не прагнення приймати рішення правильно;
- досконало знають своїх підлеглих, стараються діяти розумно, щоб зберегти їхнє життя, знають їхні потреби і прагнуть вирішують проблеми;
- щоденно інформують особовий склад про те, чому і що відбувається, досконало володіють методикою «Командирського (бойового) інформування»;
- мають розвинену «чуйку» і можуть прогнозувати подальший розвиток подій;
- формують, підтримують і розвивають згуртованість особового складу в боєздатній команді і дбають про його злагодженість;
- поділяють зі своїми підлеглими всі труднощі та ризики, демонструють власний приклад;
- клопочуть про нагородження найкращих;
- постійно працюють над вдосконаленням процедур і вивчають бойовий досвід, застосовуючи методику «Аналізу проведених дій»;
- основою їхньої взаємодії з підлеглими є довіра та повага.
«Під час війни (і, напевно, в армії весь час) кожен має робити свою роботу. Ту, яку сам на себе взяв. Чи ту, яку хтось доручив. Головне — робити, за що взявся, і не пи*діти» — Майкл Щур так казав. Просто фраза сподобалась, чесно кажучи.
#Місія_насамперед_люди_завжди
ГО «Український центр військового лідерства»
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!