Броньований цирк
Ранній доступ: Patreon
Коли я пішов до війська, склалась неприємна ситуація зі ставленням простих людей™ до війни. Втім, зараз це стало значно неприємніше, бо в мої «цивільні» часи держава не зганьбилась із бронюванням потрібних спеціалістів. Тепер вона підкорила і цю висоту також.
Бронь очима вояка
Що таке бронювання у свідомості військового? Уявіть собі курку, гуску чи качку, що несе золоті яйця. Коли солдат бачить, що в тилу бронюють розробника дронів або просто хорошого інженера, негатив це може викликати лише на емоціях. Голова все розуміє. Бо ця качечка не проста, вона потрібна саме там.
Ти служиш, так. Але той дядько зможе набагато більше зробити в тилу, ніж у сусідньому окопі. Потім твої дронщики на його «пташках» гранати носитимуть. Або його код у твоєму планшеті допоможе виявити ворога раніше, ніж ворог відчує тебе. І ти вдячний, хоча перебуваєш набагато ближче до червоної зони.
Бронь не врятує від повоєнних розмов на кшталт «Де ти, сука, служив?». На жаль, чим більше стає несправедливості навколо, тим більша ймовірність таких розмов у майбутньому.
Однак це хоча б пояснює, що таке бронювання в принципі. Хтось потрібен у війську, а хтось — за його спиною.
Якщо заброньований кадр не буде корчити із себе Рембо та не носитиме камуфляж, розповідаючи про свої неіснуючі подвиги під Бахмутом, проблем не має бути. Роби своє, не прикидайся кимось іншим. Ось і все.
Але бронь максимально дискредитували в очах як цивільних людей, так і людей військових. Для цього вистачило роздати білі квитки від мобілізації своїм, примазаним. І максимально незграбно, щоб побільше народу це побачило.
І що ж таке бронювання у свідомості вояка тепер? На першому плані новини з заброньованими співробітниками цирку, телемарафону, футбольних клубів та інших критично важливих і стратегічних структур. Це і є дискредитація. І від цього вже нікуди не подітись, на жаль.
Кого забули
По-хорошому, бронювання мало б викликати повагу. Мовляв, якщо ця людина дійсно заброньована, то скільки ж від неї користі? Мабуть, багацько.
Зараз бронювання настільки забруднили мутними папірцями, що буде добре, якщо за нього після війни ніхто не битиме заброньованим морду. Бо, на жаль, люди найкраще запам’ятовують саме негатив. От біда: його дуже, дуже багато.
При цьому (!!!) проблему тих важливих для оборонки парубків, які реально щось роблять, системно не розв’язали досі. Це ж не гравці «Кривбасу», навіщо кудись поспішати? Робив дрони, отримав повістку? Ну нічого, якось відпетляєш, бо буде скандал і тебе припинять пресувати.
Однак ніхто не рахує, скільки часу умовний чувак із бронею витратить на те, щоб повернути все «як було». Скільки часу він витратить не на роботу, а на біганину та нерви. Цілком імовірно, що саме цього часу потім не вистачить, аби врятувати десяток життів.
У випадку із бронюванням всіх згадали. Забули лише тих, хто цього був вартий із самого початку.
Все це накопичується в памʼяті, бринить у грудях. Те, що ми бачимо, не є справедливістю. Воно їй дедалі частіше суперечить.
Наше суспільство багато чого може, коли хоче. Зараз найактивніша його частина зайнята на фронті чи подає снаряди, але загалом не може відволіктись від знищення окупантів на нашій землі. Що буде, коли запит на справедливість не лише пролунає від дружин фронтовиків, а й буде повторений самими фронтовиками?
Армія не є в’язницею із заклеєними ротами, що б там не вищали домашні любителі комфортно посидіти за чужими спинами. Говорити військові будуть, і навіть дуже неприємні речі. Інакше ці речі ніхто виправляти не хоче.
Виправляти доведеться не слова військових, а згадані проблеми. Бо війна — це війна, і на ній треба проявляти таку ефективність, яку ти в цивільному житті навіть уявити не міг.
У цивільному житті тебе за тупість максимум звільнять. Тут ти мінімум трьохсотий.
Маскуємо спеца під ухилянта
Якщо ми не покажемо ефективність, її покаже ворог. Це завжди треба розуміти. Тому, якщо чесно, я б дуже хотів зібрати всіх корисних для оборонки людей, яких треба бронювати, та замаскував їх під ухилянтів. А що? Їх держава хоча б якось оберігає.
З армією все ясно. Люди, які пішли до війська самі, не отримують поповнення (бо колись будуть вибори, й ухилянта влада поважає більше за воїна). Гаразд, нехай буде так. Тоді вважайте критично важливих спеціалістів такими ж ухилянтами, відмажте їх насамперед. Не клоунів, не телевізор.
Шановна владо! Тим, кого ти кинула без поповнення, потрібна робота тих, кого ти тепер не хочеш бронювати замість власних клоунів. Циркач збере для певного підрозділу бодай один пристрій? Може, розробить новий чи оптимізує вже наявний? Що він робить, жонглює, аби підняти бойовий дух?
Нам потрібно перемагати в цій війні. Як народу, як суспільству, як державі. Вибачте, що ми вижили і постійно нагадуємо про такі незручності замість кави в Ялті. Але для того, щоб ворог не пив каву в Луцьку, потрібні і тилові спеціалісти також.
Якщо на цьому етапі ми програємо й утратимо території з людьми — хочете, не хочете, а українці все ж дійдуть висновку про удар у спину.
Бо це виглядає саме так.
Хтось ховався від військкома, хтось зʼї*ався за кордон. Влада обом варіантам лише сприяла. Якщо ти хочеш відпочивати у Варшаві та забити на війну, як покарання тобі не надаватимуть консульські послуги. Жахливий удар для тих, хто має досвід із сірими розрахунками і з їх допомогою тікав із держави.
Якщо ти не з’ї*ався (хоча розробники важливих для ЗСУ софту чи пристроїв, м’яко кажучи, бувають дуже забезпеченими людьми) та допомагаєш державі, гарантій жодних не буде. І санкції прописані набагато страшніші.
Наче хтось мотивує чергового розробника виїхати геть за 5 тисяч баксів, а не панькатись із державою. Його буквально штовхають до цього.
Не схоже на корупційне рішалово задля освоєння бюджетів, оскільки в поразки взагалі не буває бюджетів. Більше нагадує саботаж. І те, як відповідальні особи морозяться від виконання власних обов’язків, лише підкріплює цю теорію.
Я хочу, щоб Україна вистояла й витримала всі удари ворога. Та якщо ми похитнемось, нехай саботажники і не мріють, що переживуть війну в повному складі. Єдність — вона не лише про однакові плюси в разі перемоги. Вона і про спільні ризики також.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!