Перейти до основного вмісту

Чому ФСБ напала на українських моряків

Матеріал позачерговий, але як ви зрозуміли з назви, дуже важливий. Давайте-но по порядку. Що сталося в Керченській протоці і найголовніше, що цьому передувало

По суті все, що зараз відбувається навколо інциденту в Керченській протоці, — сюжет голлівудського блокбастера, побудованого на конспірологічних теоріях. Але, як відомо, «світом править не таємна ложа, а явна лажа»... Явна лажа російських силовиків, яких вкотре охопило незмінне бажання, щоб цар призначив когось із них «коханою дружиною». У результаті службова запопадливість і бажання посилити свої позиції в кремлівському політбюро за рахунок виконання брудної роботи грає з ними злий жарт. То грушників застукають за переглядом шпилів, то виявиться, що злами співробітників адміністрації президента РФ здійснювалися під контролем Центру інформаційної безпеки ФСБ.

А в ситуації з агресією проти України й поготів, так траплялося вже неодноразово. Приміром, 10 серпня 2016 року ФСБ на своєму сайті оголосила про те, що розкрила підготовку терористичних актів на території окупованого Криму і навіть мало не затримала «диверсійно-розвідувальну групу Головного управління розвідки МО України», яка «прорвалася», залишивши ефесбешникам одного вбитого і багато всілякої вибухівки в маслі (судячи з наданих ФСБ відеороликів).

Крім того, ФСБ героїчно доповіла, що «ліквідувала цілу агентурну мережу військової розвідки України» і навіть показала відео, на якому побитий до півсмерті житель Запоріжжя Євген Панов опухлими від побоїв губами зізнається в підготовці терактів на території Криму за завданням «київської хунти». А як росіяни вміють вибивати потрібні зізнання — нам відомо.

Іншим «диверсантом» (не міг же Панов поодинці підірвати весь Крим) ФСБ призначила Андрія Захтея, якого потім позбавили російського громадянства, отриманого в 2014 році після незаконного референдуму в Криму.

Обидві ці людини просто опинилися не в тому місці і не в той час. Але було вже пізно. Офіцерам ФСБ та їхньому куратору в АП Сергію Іванову, колишньому співробітникові КДБ, який працював в одному підрозділі з Путіним, необхідно було доповісти про дуже небезпечних і кривавих «українських диверсантів-фашистів», атаку яких вони відважно відбили. Що власне вони і зробили, і досить вдало.

Та так вдало, що того ж 10 серпня Володимир Путін на спільній прес-конференції за підсумками переговорів із президентом Вірменії Сержем Саргсяном особисто звинуватив Україну та «її західних кураторів у переході до практики терору».

Крім того, Путін присвятив цьому питанню цілий Радбез. Ви можете собі уявити той сором перед західними лідерами і навіть ручним Саргсяном, який відчув президент Росії, коли його все ж таки переконали перевірити інформацію, а не сліпо вірити друзям, яким він дозволив робити все, що може нашкодити Україні.

В результаті виявилося, що ніякої укроДРГ, звісно, не було. Панова і Захтея через таку дрібницю відпускати, зрозуміло, не стали. Легше згноїти їх в ефесбешних катівнях. А ось рішення по Сергію Іванову, який, очевидно, особисто доповідав «татові», б'ючи себе п'ятою в груди і розриваючи тільник, ухвалили негайно.

Вже 12 серпня із фактично другої особи в державі його перетворили на «когось там з питань природоохоронної діяльності, екології та транспорту». Іншого такого кадрового приниження складно знайти за всю історію правління Володимира Путіна. Його ще довго смакували і обсмоктували штатні російські експерти.

Безперервна підкилимна сутичка «зірваних веж Кремля» затьмарює ясне мислення та інстинкти самозбереження всіх, хто в неї вплутується. Саме тому склад учасників кремлівського дербі змінюється досить гнучко і часто. Цей фестиваль політичної жадібності накладається на бажання кожного з учасників регати керувати порядком денним у медіа-просторі. А медійка в Росії — це багато в чому данина моді й екстравагантний спорт. Хто ти взагалі такий, якщо не маєш жодного купленого журналіста або кількох «анонімних телеграм-каналів», які з упевненістю академіків проголошують про внутрішньополітичні розклади будь-якого явища?

У цей момент, дорогі читачі, з'являємося ми й уважно аналізуємо роздуті ручною медійкою его сильних світу того. Звісно, все потрібно ділити мінімум на три. Але навіть якщо стовідсоткова точність й об'єктивність відомостей майже недосяжна, то висвітлення процесів відповідає досить простій логіці.

"

По-перше, в ситуації з азово-чорноморських конфліктом росіяни, як завжди, «викрили» себе заздалегідь. Тобто ще до здійснення гидоти вони її вже обмірковували, описували й обговорювали. Найбільш «прозорливим» аналітиком виявився такий собі політолог Ігор Войтенко (або людина з таким псевдонімом), який пише для онлайн-видання «Фонду історичної перспективи» — stoletie.ru.

Цей Фонд очолює Наталія Нарочницька. За сумісництвом, вона ж — керівник Європейського інституту демократії та співробітництва (Париж, Франція), який увійшов до нещодавнього дослідження Катерини Смаглій «Гібридна аналітика» про фонди і think tanks, які просувають кремлівський порядок денний у світі.

З якоїсь причини ще 31 жовтня у своєму матеріалі, який має назву «Азовський конфлікт неминучий? Як Захід і Україна розпалюють ситуацію в регіоні», Ігор Войтенко докладно пояснює те, з якої причини Москва може піти на ескалацію конфлікту.

Зокрема, він нагадує про історичні чинники щодо стратегічної важливості Маріуполя, про всім відому зацікавленість цією акваторією з боку Північноатлантичного альянсу і... нікому не відому цитату міністра енергетики Росії Олександра Новака про те, що він «не виключає «заморожування» проектів видобутку нафти на континентальному шельфі Чорного моря, «залежно від наявності юридичних на те підстав».

Ретельні спроби знайти таку цитату члена уряду Росії у відкритих джерелах результатів не дали, крім одного. Її ж цитує один із найпопулярніших російських політичних телеграм-каналів «Кремлевский безБашенник», але вже зовсім в іншому контексті.

Автори телеграм-каналу повідомили, що радник президента РФ Бєлоусов підготував для Путіна спеціальну аналітичну записку про ситуацію в Азово-Чорноморському регіоні, яка була узгоджена із заступником глави АП РФ Кирієнком. Путін, як завжди, був швидкий на рішення: «Козаку, Лаврову, Новаку. Погано. Терміново опрацювати пропозиції. Шалькова на контроль», свідчить його резолюція на документі.

Таку сувору реакцію Путіна викликав той факт, що за весь час окупації ані офіційні російські держоргани, ані окупаційна влада Криму так і не потурбувалися про демаркацію азовських і чорноморських кордонів з точним зазначенням конкретних російських ділянок в Азово-Чорноморській акваторії, що дозволило б організувати квазізаконний видобуток нафтогазових ресурсів.

Дивно, але стаття автора, підписана ім'ям «Ігор Войтенко», майже слово в слово повторює телеграм-пост «безБашенника». Войтенко теж пише про односторонню демаркацію, яку застосував, наприклад, гоміньданівський режим Китаю в Тайванському протоці.

У 2015 році Олександр Новак рапортував про 16-процентне зростання нафтовидобутку на континентальному шельфі Росії загалом, за майже аналогічного скорочення (-16,4%) на шельфі Чорного моря — до 51 тисячі тонн. А з 2017 року «Росія ще більше уповільнила освоєння нафтогазової сировини в навколокримських морських районах, що впритул прилеглі до української акваторії» (до речі, ця фраза ідентична у «безБашенника» і Войтенки — навіть рерайт як слід не вміють робити).

Кремль втратив на цьому більше 1 трлн рублів. Через таку сума хто завгодно сказиться, а не лише 66-річний плішивий дідок. До того ж, така «поведінка» поставила Кремль у слабку переговорну позицію з питань свободи судноплавства і включила азовський регіон до переговорного порядку із Заходом щодо російської агресії загалом. Коротше, схоже, наш дзюдоїст як слід доклав декого об татамі, ну й понеслася.

З Севастополя ближче до Кримського мосту, в Керч, тимчасово прикомандирований ПСКР проекту 22460 «Аметист» (озброєння — одна шестиствольна 30-мм артустановка АК-630М, два 12,7-мм кулемети).

Пізніше з Чорного моря до Азовського переведені ПСКРи Берегової охорони ФСБ РФ «Керч», «Бездоганний», «Балаклава», а також нове аварійно-рятувальне судно «Капітан Гур'єв».

У Новоросійську закінчує випробування щойно збудований у Зеленодольську і спущений на воду минулого червня ПСКР 1-го рангу льодового класу «Петропавловськ-Камчатський» (проект 22100, шифр «Океан»). Спочатку він був призначений для служби на Тихому океані. Але, судячи з усього, на «Петропавловськ-Камчатський» теж чекає Азовське море.

Озброєння цього корабля — одна 76-мм артустановка АК-176М, два 14,5-мм великокаліберні кулемети на морських тумбових установках. Передбачений майданчик для одного вертольота типу Ка-27ПС, а також ангар для його зберігання. Можливе використання з борта безпілотника Gorizont G-Air S-100.

У жовтні 2018 року із Кольського півострова внутрішніми річками до Азовського моря прийшли ПСКРи проекту 10410 «Сиктивкар» і «Кізляр» (озброєння кожного — одна 76-мм артустановка АК-176М, одна 30-мм артустановка АК-630М і дві пускові установки ПЗРК «Голка»). Базуватимуться вони теж у Керчі. На початку листопада з Ярославля в Азов річками доставили два щойно збудовані прикордонні катери проекту 1496М1 «Ламантин».

З урахуванням давно базованого на Темрюці загону кораблів Берегової охорони РФ (двох ПСКР проекту 14230, судна забезпечення «Ханти-Мансійськ» проекту 16900А, чотирьох прикордонних патрульних суден і п'яти прикордонних сторожових катерів), а також схожого морського прикордонного загону в Таганрозі (ще дванадцять прикордонних катерів, два патрульні катери на повітряній подушці, дев'ять малих катерів і три десятки прикордонних моторних човнів типу «Master-651» і «Master-540») проти України все це виглядає просто непереможною армадою.

Але й це ще не все. Не лише «безБашенник» та його спонсори виявилися зацікавленими в темі, а й «конкуруюча фірма», якою, очевидно, виявилися грушники — та-дааам! І що ж вони зробили? Правильно! Злили трохи інсайда про справжні плани «великих комбінаторів» в інтернет... І на арені з'являється молодоолігарх і ефесбешний протеже Сергій Курченко.

Підприємством, яке здійснювало розвідку, освоєння й розробку нафтогазоносних родовищ в азово-чорноморському регіоні, був «Чорноморнафтогаз». Ця компанія була особистою годівницею Сергія Курченка, за допомогою якої він заробляв гроші в бюджет «Сім'ї». За Януковича «Чорноморнафтогаз» працював із 4-5 фіктивними компаніями Курченка та інших представників «Сім'ї», які постійно вигравали тендери. «Вишки Бойка», наприклад, пам'ятають, звісно, всі. Деякі угоди обслуговувала компанія під назвою «Арцингер».

Після анексії Криму компанію, природно, віджали з усіма потрохами в національну власність його високості Сечіна. А півроку тому Курченко попросив добрих московських панів повернути йому контроль над націоналізованою компанією. В обмін на це він, нібито, обіцяв Козаку і Мінекономрозвитку РФ (заступнику міністра Назарову) домовитися з Україною про видобуток у районі Одеси.

Зараз націоналізований ГУП «Чорноморнафтогаз» готують до акціонування. Одним із бенефіціарів вважають Курченка. У нього й основна ліцензія на розробку морського шельфу в районі півострова. Однак процес відбувається туго, бо невгамовний Сергій встиг вже наслідити і в російських корупційних схемах. За інформацією онлайн-ЗМІ, навесні 2017-го Аксьонов вже поступився одній із фірм Курченка ліцензією на розробку кримського морського шельфу. Цією компанією виявилася нікому не відома ТОВ «Нові проекти», що викликало бурю невдоволення. Як, втім, і будь-яка нахабність Курченка.

Така бурхлива діяльність молодого дИрування відбувається під заступництвом висхідної зірки російського Олімпу — віце-прем'єра Дмитра Козака (служив у спецназі ГРУ і починав кар'єру в юрдепартаменті мерії Санкт-Петербурга часів Собчака-Путіна).

Курченко — це «руки» Козака на сірих територіях. За Захарченка в'їзд Курченку на територію ДНР був закритий. Але після успішної операції Суркова із заміни ватажка ДНР на свого ставленика Пушиліна все змінилося. Прем'єром і правою рукою Пушиліна з питань економіки став такий собі Ананченко, колишній співробітник компанії «Внешторгсервіс», яка належить Курченку.

Власне, так і виглядає управлінська ланка окупованих Росією територій — Сурков-Козак-Курченко. Курченко неформально керує всіма фінансово-економічними активами окупованих територій ОРДЛО, контролюючи торгівлю вугіллям через єдиного постачальника — компанію «Газ-Альянс» (м Нижній Новгород), наркотики, контрабанду. Тільки вугільний бізнес приносить Курченку маржу мінімум у 300% (орієнтовно до $950 млн на рік).

Головною метою Козака є усунути витрати російського бюджету на утримання окупованих територій, передавши їх як феод своєму васалу Курченку, який буде сам керувати і спокійно платити оброк. А на додачу ще й фінансувати окремі проекти в українській виборчій кампанії. Які, в разі успіху, ще й забезпечать вигідний всім сторонам перехід окупованих територій Донбасу назад під контроль київської влади, але на умовах Кремля і під повним фінансово-економічним контролем Курченка. Наприклад, відкриють можливості нафтовидобутку неподалік від Одеси.

Отже, збираємо все разом. Путін істерить з приводу того, що його недбайливі підлеглі на рівному місці просрали 1 трлн рублів, в той час як Сечін жене ціни на нафтопродукти вгору. І це при тому, що всю чорну роботу з віджимання Криму з шельфом він уже зробив. Він же віддає наказ напхати море бляшанками, втиканими стволами всіляких калібрів.

Козак отримує прочухан, бо регіон довірили йому. Через позиції ФСБ, основною з яких є Курченко, він вже давно мав би забезпечити сірий видобуток «чорного золота», щоб зняти напругу з російського бюджету, який тріщить по швах через валізи без ручки у вигляді окупованих територій. Ну і тут ще ці українські козаки на своїх утлих «чайках».

Впустити їх в акваторію за Керченським мостом немає ніякої можливості. По-перше, якщо Путін дізнається — розірве на шматки. По-друге, грушники і так уже позливали у відкритий доступ всі провали, і ще один ніхто терпіти не буде (запитайте у покійного генерала ГРУ).

На цьому тлі заступник керівника Прикордонної служби ФСБ — керівник департаменту берегової охорони віце-адмірал Геннадій Медведєв, який потім фігурує в телефонних перехоплення українських спецслужб, приймає дзвінок від, ну, припустимо, начальника 5-ї служби ФСБ Сергія Бесєди, в якому йому недвозначно доводять, що в разі промашки дослужувати він буде на крайньому Курильському острові, показуючи голий зад японцям. І починається істерика у стилі «дави гусей — рятуй Росію». Ну, а далі ви знаєте...

''отсканируй
и помоги редакции