Допомога в кредит, а життя бійця?
Ранній доступ: Patreon
Трамп підтримав надання допомоги Україні, але у вигляді кредиту. Поки більшість волає, як це погано, ми нагадаємо про настільки очікуваний у нашій державі ленд-ліз.
Ленд-ліз — це коли вам дають певну техніку (або взагалі лінійку товарів), за яку ви платите після війни, або ж повертаєте її назад. Хоча ліпше залишити в себе як мінімум частину залізяччя, бо армія в повоєнний час має бути готовою битись не граблями. Тобто, так чи інакше, платити доведеться.
Зброя нам необхідна, щоб вижити. Це не питання комфорту, приємних пропозицій чи вигідних бізнес-планів. Зброя, хай навіть у кредит, не дасть росіянам наблизитись до того ж Дніпра (місто), аби кидати на нього ФАБи. Бо, повірте, коли ФАБ долітає — вам уже байдуже, на виплат вам пропонували цього уникнути чи просто так.
Якщо у кредит допомога надходитиме не по чайній ложці, це чудово. Якщо допомога у кредит надходитиме без зайвих застережень щодо використання та заборон (а це цілком імовірно) — прекрасно. Чому ми так люто вчепились за дармове там, де на кону стоїть наше виживання? І хто проти — народ, який обожнює мікропозики та розстрочки, але на виплат готовий брати лише айфон жінці, тільки не ракети для HIMARS?
Схаменіться, ми ще не виграли цю війну. І завдяки своїй розслабленості опинились набагато далі від цієї мети, ніж були 2022 року. Тоді, до речі, ніхто не закопилював губу від кредитів (якби їх навіть пропонували), якось не до жиру було.
Про всяк випадок пояснимо свою позицію. Є певна ціна відсутності допомоги, про яку зазвичай не кажуть у новинах, але кажуть на похоронах наших бійців. Це, власне, життя бійців.
Ми воюємо не з державою розміром з Україну, а з набагато більшою. Оскільки за два роки не впали — воюємо успішно. Роки АТО дали українському народу цілу плеяду героїв із найбільш різноманітним досвідом. У повномасштабному форматі цей досвід забезпечує певний результат. ЗСУ навчились контрбатарейній боротьбі, бо мали потрібних людей. Але жоден досвід не вистрілить по ворожій САУ, коли у вас немає снарядів.
Коли снаряди потрібні за будь-яку ціну, а держава ламає дурника та вимагає все безкоштовно, «на дурника» снаряди, звісно, можуть і з’явитись. Але значно пізніше, і за час їх відсутності ми втратимо ще частину досвідчених і патріотичних людей, які на своїх плечах вивозять цю війну. Це треба розуміти, а не пирхати та починати істерику про злих партнерів. Так, партнери злі, і нам треба із цим змиритись.
Ми теж не дуже добрі, і не святі овечки. Коли Україна допомагала Грузії під час російського вторгнення, більшість українців дупля не відсікали та далі вели справи з агресором. Тепер частина цих українців хочуть усе і безкоштовно. Але, оскільки різниця між «безкоштовно потім» і «за гроші зараз» коштує нам найбільш недооціненого ресурсу в історії держави, ліпше обрати друге. Як дадуть зброю, але ми втратимо найбільш досвідчених її «користувачів», хто їх замінить? Про це ніхто чомусь не думає.
Коли ви воюєте з державою в рази більшою, час коштує ще дорожче. Тому благаємо: не треба так психувати через саму думку про допомогу в кредит, наче це особисто вам тією зброєю лупцювати росіян найближчими місяцями. І ми маємо цінувати не позначки на картах оперативного рівня, а виконавців, що ці позначки вміють рухати в потрібний нам бік.
Допомога в кредит не має лякати більше, ніж життя найдосвідченіших вояків у кредит. Бо в нашій державі, на жаль, друге залишається без уваги, а перше викликає надзвичайно бурхливі емоції під час обговорення. Шановні, ви чого? Це хіба правильні пріоритети?
І наостанок додамо пару копійок про американців, сподіваннями на яких у нас прийнято підміняти об’єктивну реальність. Не чекайте «правильного» президента США, який «правильно» дасть ті чи інші речі. До того часу, поки дочекаєтесь (і якщо дочекаєтесь), наші солдати платитимуть жахливу ціну. Ось припустімо, що Трамп таки став президентом США. Що на нього чекає? Претензії КНР щодо Тайваню, армія з найнижчими показниками рекрутингу (так-так, це не тільки в нас), необхідність вибрати регіон для військової кампанії.
В такому разі Трамп буде ухвалювати рішення як президент Сполучених Штатів, яким уже вдруге доведеться загрузнути в Тихоокеанському театрі бойових дій. Пригадайте Другу світову та приміряйте її умови на нинішню Європу. Єдине американське вторгнення, на яке може хтось у нас сподіватись, стає можливим лише за умови успіхів у Тихому океані. З огляду на міць КНР, легко ці успіхи здобути не вийде.
До виборів пан Трамп здатен пообіцяти що завгодно, але в разі перемоги замість розмов із Путіним йому світять перестрілки із Сі Цзіньпіном. Жодні плани чи погрози в наших широтах нікого не мають хвилювати. Щойно почнеться велика війна, для США та Європи ми станемо надійним прикриттям спини, а не іграшкою чи передвиборчим баластом.
Поки Україна витрачала 2023-й на казочки і балачки про ідіота-агресора та каву в Криму, західний світ той рік витратив на 0% підготовки до боротьби з віссю Пекін–Тегеран–Москва. Китай реформує армію, Росія здобула певний досвід у війні з нами, Іран прокачується технологічно. Та навіть проклята Білорусь, і та війська реформувати вже почала. Невже хтось думає, що вони по черзі нападуть на Україну? Просто так цілі орди ніхто не збирає. А без планів на військову кампанію вже зібрані війська важко тримати в тонусі (та й просто тримати).
Все йде до великої війни, перед якою готовність має лише коаліція агресорів. Це означає, що нам точно не на часі перебирати способами отримання допомоги та прискіпливо читати чиїсь висловлювання. Перші дві світові війни Україна зустрічала вже після свого падіння. Спробуймо втриматись на ногах хоча б перед третьою!
Блог автора: Telegram
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!