Ентузіазм, відвага, мудрість і солідарність вільних людей

Без «Солідарності» комуністичний світ теж впав би, але саме завдяки їй комуністична ідея була вщент розбита в ім’я боротьби за права робітників, демократичні цінності і відчуття національної спільноти.

У 1981 році разом з Аленом Туреном і Мішелем Вевьоркою я неодноразово бував у Гданьській корабельні. У грудні також — незадовго до запровадження воєнного стану. У Франції і на заході в цілому «Солідарність» була надзвичайно популярна. Проте причини такої підтримки були різні. Ліві угрупування сприйняли цей прорив робітників як нагоду запровадити в Польщі «справжній» комунізм, консерватори вважали «Солідарність» національно-католицьким рухом, а демократи підкреслювали її антитоталітарні настрої. Тому вже на початку ми визнали, що для розуміння природи цього феномену нам необхідно поспілкуватися з активістами з багатьох менших польських міст.

Сила й оригінальність «Солідарності» полягали в тому, що страйки у великих осередках (Гданьськ, Катовиці, Щецин, Нова Гута) перетворили цей рух на загальне явище. Адже «Солідарність» поєднала три форми протесту.

По-перше, це був класичний робітничий рух, що прагнув поліпшити трудові відносини (підвищення зарплатні, діяльність незалежних від комуністичної партії профспілок).

По-друге, «Солідарність» була демократичним рухом, якому вдалося об’єднати під одним стягом робітничі протести, демократичні постулати, які підтримували інтелектуали, та почуття національної єдності, ототожненої з католицтвом.

І нарешті, по-третє, «Солідарність» була народним рухом, що продовжував довгу історичну традицію Польщі. Вона виступала проти залежності від інших держав, у цьому випадку Росії. У своїй діяльності могла розраховувати на підтримку Католицької церкви та Папи.

Сила «Солідарності» полягала в тому, що вона поєднувала ці різноманітні прагнення та виступала від імені суспільства, робітничої спільноти, патріотів і демократів. Мало значення й те, що цей рух від початку виявляв тенденцію до «самообмеження», відкидаючи логіку безпосередньої сутички з владою, яку в будь-який час могли підтримати російські танки. Історія «Солідарності» — це також розповідь про зростаючу напругу між профспілками, консервативними патріотами («справжніми поляками») та інтелектуалами.

«Солідарність» не скинула ані комуністичного устрою, ані радянського світу. Обидва переживуть ще декаду, після чого впадуть самі, зруйнуються зсередини. Більшість суспільних низових рухів була лише віддзеркаленням кризи еліт і кризи влади. Але разом із «Солідарністю» впало комуністичне суспільство і всі його міфи. Польський рух показав привселюдно, що комуністична партія пригнічує робочий клас, що народна демократія ані демократична, ані народна, і насамкінець, що вся ця система спирається на російську військову міць. Без «Солідарності» комуністичний світ теж впав би, але завдяки їй комуністична ідея була розбита вщент в ім’я боротьби за трудові права, демократичні цінності і відчуття національної спільноти. Ярузельський не вважав себе комуністом, він представлявся тим, хто запобіг прямій інтервенції російських танків.

Кінець комунізму, звичайно, не означав переходу до капіталістичного і ліберального раю. Але «Солідарність» відіграла історичну роль, адже робітники, громадяни і патріоти повалили ідеологію й міфи комунізму. Відтоді вже ніхто не міг у неї вірити: вони оголили правду про комуністичного короля.

Немає в цілій історії людства такого ж масового, довготривалого і злагодженого руху, як «Солідарність».

Але треба пам’ятати, що «Солідарність» не була революційним рухом у традиційному розумінні. Вона не хотіла здобувати владу силою, хоча й могла це зробити. Цей рух боровся за устрій, за якого може існувати автономне суспільство: незалежні профспілки, вільні засоби масової інформації, патріотичні прагнення та громадяни, що висловлюють різні погляди. Попри напруженість у самій «Солідарності», вона завжди дотримувалася ідей компромісу та поміркованості.

Сьогодні всі рухи, що чинять опір деспотичному правлінню та зовнішньому пануванню, можуть згадувати «Солідарність». Але бачимо, що ці рухи дуже швидко зруйнувалися зсередини через напруженість між націоналістами та космополітами, демократами та релігійними інтегристами, традиціоналістами та модернізаторами... Хоча ми також пам’ятаємо, що ці рухи ведуть боротьбу з корумпованою та неефективною владою з різних причин, які нерідко суперечать одна одній, і що їхній внутрішній розпад можливий лише там, де влада ще не впоралася з ними силою. У багатьох країнах була демократична «весна», але більшість таких змін по цілому світі призвели до формування слабких режимів, спустошених корупцією, часто авторитарних, роздертих конфліктами між націоналістичними, релігійними інтегристами та патріотичними прагненнями. Навіть якщо зрештою «Солідарність» теж була переможена, жоден інший рух не мав такої сили та згуртованості.

«Солідарність», без сумніву, була найбільшим робітничим страйком в історії, страйком з демократичними та національними гаслами на стягах. Попри напруженість, вона не розпалася ані на націоналістів, ані на демократів, ані на радикалів та поміркованих. Вона зуміла зберегти неймовірні моральні сили, об’єднавши робітничий клас, студентство, інтелігенцію (як ліберальну, так і більш консервативну), фермерів, інженерів, значну частину духовенства і навіть деяких членів Комуністичної партії. «Солідарність» була об’єднаним «суспільством» і попри внутрішні суперечності виступила на боротьбу з владою, сила якої полягала лише в російських танках. П’ятнадцять місяців карнавалу «Солідарність» були часом ентузіазму, мужності, мудрості, духу свободи та власне солідарності.

Текст також публікується в польському щомісячному виданні «Все, що найважливіше».

Франсуа Дюбуа – визначний французький соціолог. Ексдиректор Вищої школи соціальних наук. Співавтор з Аленом Туреном, Мішелем Вевьоркою i Яном Стшелецьким «Солідарності», вид. «Fayard», 1982 р.1