Перейти до основного вмісту

Європа перед нами в неоплатному боргу

Якби ж вона це розуміла.

Серед багатьох засобів психологічного маніпулювання один із найпопулярніших — це нав’язування почуття провини. Нам багато десятиліть або й століть нав’язували думку, що ми в боргу перед своїм «старшим великоруським братом». Мовляв, він великодушно дав нам — дикунам — вєліую рускую культуру, захистив від ляхів і татар, об’єднав українські землі, побудував промисловість, потім знову захистив — цього разу від нацистів та бандерівців. Після 1991-го всі перелічені міфи поповнилися тезами про нашу вдячність за дешевий газ та відкритий ринок праці.

2013 року залунала стара шарманка про «фашистів» та «бандерівців». Щоправда, цього разу перед «братами» за захист зобов’язані були в основному жителі Донбасу та Криму.

Гібридна війна та окупація півострова добряче похитнули міф про наш борг перед Росією, хоч і не вбили його остаточно. Натомість з’явився новий міф — про наші величезні зобов’язання перед Заходом.

Звичайно, країни Європи та США багато в чому нам допомагають, але не зіставно тому вкладу, який зробили для них ми.

Почнемо із сивої давнини. ХIII століття — монголи продовжують свій похід на Захід, вони з боями захопили землі нинішньої України і вже перейшли Дунай. Потім ординці раптово припинили просування. В чому причина? Є різні версії: і клімат, і міжусобиці, але я вважаю, головна причина в іншому. Монголи захопили достатньо нашого — цієї здобичі їм із головою вистачило, потреби йти далі не було.

Наші предки будуть століття жити під владою орди, тим самим ментально і цивілізаційно відставати від західних сусідів. Ця відсталість і досі не зникла.

Це перша наша послуга жителям Західної Європи.

Далі більше. Наші землі, по суті, стають буферною зоною між Європою та Азією. Тепер ми стримуємо Московське царство, правителі якого успадкували всі ординські замашки, царі де-факто стали правонаступниками ханів (і ментально, і по крові).

Перенесемось на початок ХХ століття. Перша світова війна: за дурість європейських монархів українці платять людськими жертвами, розрухою та голодом, а згодом — і майже століттям більшовицького рабства.

Ці самі більшовики, захопивши Україну, подібно до монгольських ханів, теж не пішли на

Захід (тільки фінам не пощастило). Соціалістичний «рай» прийде до угорців, румунів та поляків лише через 30 років.

Що вже казати про Другу світову? Коли більшість європейських народів покірно лягали до ніг Гітлера, українці разом з білорусами прийняли основний воєнний тягар. Саме нашим прадідам треба дякувати за перелом нацистського хребта. Ціна була відповідна: мільйони загиблих і пекельна розруха. До того ж українські дівчата як білі рабині будували німецькі фабрики та заводи, на яких і зараз тримається германська економіка.

Історія історією, але є й сьогодення.

І європейські політики, і прості обивателі вперто не хочуть помічати, що на сході відродилася імперія зла. Відродилася вона частково і з вини самих європейців, адже вони, торгуючи з Росією, вперто не хотіли помічати ситуації в Придністров'ї, геноцид у Чечні, напад на Грузію й інші російські авантюри. Коли Росія анексувала Крим і почала війну на Донбасі, європейці включили практику «занепокоєнь» та «схвильованості».

Так, є і санкції, але, будемо відвертими, особливого впливу на путінський режим вони не мають — у нього як була рекордна підтримка, так і залишається.

Так, а чому вони повинні нам допомагати?

А тому, що цю саму імперію, яка не має жодних принципів, яка побудована на брехні та підступності, стримують в донбаських степах українські хлопці. Вони жертвують життям не тільки для своєї батьківщини, а й для всієї цивілізованої Європи. Впевнений, якби 2014-го Україна здалась, проблемою стримування агресора переймалися б уже не ми, а Польща, Угорщина, Румунія та країни Балтії.

Парадокс у тому, що найбільшими союзниками для Путіна у Європі залишається президент Чехії Земан, що, напевно, пам’ятає радянські танки у Празі, та угорські йоббіки, діди яких кидались бруківкою по тих же танках у Будапешті.

Ми наївно повірили США та Британії та, в обмін на безпеку, віддали ядерні ракети, а тепер не маємо ні ракет, ні безпеки. «Джавеліни» треба було випрошувати кілька років.

Замість того, щоб остаточно відмежуватися від російської мавпи із гранатою, всілякі ле-пени, берлусконі та шредери палко підтримують Путіна, катаються до Криму та лобіюють російський бізнес у своїх країнах.

Ще один чинник, за який нам чомусь повинно бути соромно — заробітчанство.

Проте незрозуміло, за що нам соромитись. За те, що своїми зусиллями, за скромні за європейськими мірками зарплати, даємо можливість економіці Чехії, Польщі, Італії стабільно зростати. І що б вони робили без наших заробітчан? Приймали на заводи арабів та африканців? Сумніваюсь... Тих самих поляків виїхало до Німеччини та Британії дуже багато. Їхнє місце зайняли наші люди.

І наостанок. Згадується, як Янукович передумав підписувати у Вільнюсі Угоду про асоціацію. Тоді його вмовляли ледь не всі європейські лідери. Чому? А тому, що ми потрібні Європі ще більше, ніж Європа — нам.

Тому позбуваймося комплексу вини — і буде нам щастя!

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...