«Фашисты». Частина 2. Екстремісти, навколо екстремісти

У червні 2018 року правозахисна організація Freedom House репрезентувала в київському інформаційному агентстві «Укрінформ» доповідь «Чи загрожує ультраправий екстремізм українській демократії?».

Автором доповіді виступив експерт із тематики правих груп в Україні та Росії В'ячеслав Лихачов. У своїх коментарях журналістам він повідомив, що ґрунтувався у своїх інтерпретаціях подій на спостереженнях за динамікою дій організацій правого спрямування: «На мою думку, частково це відбувається тому, що Україна вступила в передвиборчий період, і ультраправим необхідно якось проявити себе. Крім того, у них дуже вузьке електоральне поле, на якому дуже сильна внутрішня конкуренція. І в разі можливого об'єднання трьох основних ультраправих сил ("Свободи", "Правого сектору" і "Національного корпусу") в один блок виникне конкуренція за місця в списку. У разі ж окремого походу на вибори основних ультранаціоналістичних сил їм необхідно максимально відбити прихильників, грубо кажучи, від схожих партій. І на цьому полі їм, звісно, треба бути активнішими, агресивнішими, більш політичними для ЗМІ, ніж їхні суперники. Тому я вважаю, що частково це пояснюється передвиборчою обстановкою, а почасти — певним відчуттям того, що вони втрачають можливість упливати на процеси демократичним шляхом», — зазначив Лихачов.

Водночас експерт виключає можливість того, що активною діяльністю ультраправих сил обов'язково керують із Кремля. «Я не прихильник конспірології», — каже Лихачов у своєму інтерв'ю.

Ми теж не прихильники конспірології, проте досвід спостережень за процесами, які відбуваються з правозахисними організаціями в Росії, а також за тим, як вони існують в умовах визнання багатьох із них «іноземними агентами», наводить на досить конкретні міркування.

Згаданий нами пан Лихачов до певного моменту успішно працював у Москві. А у квітні 2014 року він навіть підготував для «Московського бюро з прав людини» (МБПЧ) доповідь про «зростання ксенофобії та антисемітизму на території України».

Квітень 2014 року ознаменувався розгортанням російської агресії проти України у Криму і на Донбасі. Відповідно, тези про «нацизм», «фашизм» і «насильство» на території України були для російських медіа головною причиною пояснення та легітимізації цієї неоголошеної агресії з боку Кремля.

У Севастополі та Сімферополі прості громадяни України сиділи на кухнях із ножами і битами в руках, чекаючи міфічних «поїздів дружби», наповнених «правосеками». Російські центральні телеканали розповідали про фейковий пост Дмитра Яроша, в якому він нібито закликає чеченського терориста Доку Умарова (на той момент покійного) об'єднатися в боротьбі проти Кремля.

І в таких ось умовах МБПЧ вирішує опублікувати свою доповідь про зростання ксенофобії та антисемітизму в Україні, яку одразу ж підхоплюють пропагандистські медіа. Представив доповідь директор МБПЧ і член Ради при Президентові РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини Олександр Брод.

Державне інформаційне агентство Кремля «РИА Новости» навіть організувало для цього спеціальний відеоміст Москва – Тель-Авів. «Що стосується України, ми підготували доповідь за допомогою відомого фахівця з проблем антисемітизму В'ячеслава Лихачова, який курсує між Києвом та Єрусалимом. Ми її тут презентували, показавши, що антисемітські прояви були і на Заході, і в Києві, і на Сході. Це і осквернення синагог, пам'ятників, пов'язаних із Голокостом, напад на хасидів, представників іудейської громади», — повідомив під час відеомоста Брод.

Пізніше Брод висловився на підтримку дій Росії у Криму і на Донбасі, причому в стандартних кремлівських формулюваннях: «В Україні стався державний переворот силами опозиції, радикалів, неонацистів і криміналу. Всі дії так званої нової влади нелегітимні. З вини радикалів ллється кров мирних громадян. У країні хаос, нависла загроза геноциду росіян, наших співвітчизників».

Чи підтримує його думку В'ячеслав Лихачов або представники Freedom House, які оплатили його дослідницьку роботу і заходи з репрезентації доповіді, ми не знаємо. Однак той факт, що МБПЧ у 2014 році активно почало штампувати гібридну аналітику про «порушення прав із боку українського режиму», відзначаємо не лише ми, а й багато дослідників. Наприклад, Катерина Смаглій, яка підготувала доповідь «Гібридна аналітика».

Матеріали, пов'язані з «проблемою неонацизму в Україні», виходять так регулярно, що можна лише позаздрити. Можна навіть сказати, що це відбувається набагато частіше, ніж висвітлення в медіа питань, пов'язаних із російською агресією проти України. Тільки в листопаді 2018  року у світових авторитетних медіа з’явилося кілька великих статей, присвячених створенню певного враження про Україну як державу, де панує насильство і ультраправий націоналізм. Спочатку своє розслідування про «табори смерті для дітей» опублікував на сторінках Associated Press білоруський журналіст Юрась Карманов.

Ще влітку 2018 року він особисто відвідав кілька літніх таборів, де ветерани АТО, які особисто брали участь у відбитті російської агресії проти України, проводили з підлітками заняття воєнізованого характеру про те, як поводитися зі зброєю і прищеплювати дисципліну. Погодьтеся, вчитися тому, як захистити себе у воюючій країні — це звучить дико для західних медіа, чи не так?

Безумовно, інструкторів, які розповідають дітям про війну, можна зловити за язика. Що, власне, білоруський журналіст і зробив. Однак це ще не вся історія. Адже російський наратив звучить як «українська держава підтримує неонацистську ідеологію». Тому до цих процесів обов'язково треба прив'язати держоргани. Що і було зроблено.

Юрась зателефонував прес-секретареві Міністерства молоді та спорту України Наталії Вернигорі та попросив прокоментувати інформацію, яку він отримав. Мабуть, на думку журналістів зарубіжних видань, це теж абсолютно нормально для країни, яка де-факто захищається від агресії в інформаційному просторі і де неодноразово траплялися факти провокацій із боку пранкерів — обговорювати чутливу інформацію по телефону, коли необхідно вірити на слово людині, який представляється журналістом по телефону.

Від візиту до відомства журналіст відмовився, але у своїй статті написав про те, що Міністерство молоді та спорту України фінансує спеціальні табори, де дітей учать вбивати. Природно, це стало сенсацією ... І в Україні — теж.

Як наслідок, знадобилося кілька тижнів, щоб в Україну приїхали редактор європейського офісу Associated Press Ніко Прайс і керівник московського офісу, на який формально працює Юрась Карманау (який сюрприз, чи не так?), Кейт де П'юрі. В результаті обговорення питання Associated Press опублікувало «виправлення», в якому зазначило, що «табори, де дітей учать убивати, в Україні, звісно, є, але доказів того, що їх фінансує держава, журналісти так і не знайшли»...

Загалом наратив зрозумілий.

Практично одночасно з матеріалом Карманау на сторінках «Радіо Свобода» вийшла також і стаття журналіста, який живе і працює в Києві — Крістофера Міллера. Крістофер у своїх матеріалах і Twitter нещадно критикує Україну і з приводу реформ, і з приводу корупції, і з приводу питань, пов'язаних із ЛГБТ, свободою слова і навіть «української кризи» (так він переважно іменує російську агресію). Не став винятком і цей раз, коли він докладно розповів про те, як в українському суспільстві зростають неонацистські настрої.

На початку листопада 2018 року вже в Італії вибухнув скандал після бійки за участю двох молодиків у римському метрополітені. На відео з місця події — двоє молодиків, які напали на пасажира. Російські та проросійські медіа в Україні негайно поклали відповідальність за інцидент на українців, наголошуючи, що розгул українського радикалізму перекинувся вже й на країни Європи.

Що цікаво, скандал вийшов у топи новин саме тоді, коли увагу аудиторії потрібно було відвернути від історії про десятки п'яних громадян РФ, які влаштували НП у підземці італійської столиці і зламали ескалатор.

Народний депутат Дмитро Тимчук, коментуючи ці інциденти, зазначив, що відео бійки опублікував у Facebook користувач David Ognibene. На ньому видно, як двоє молодих людей проявляли агресію відносно одного з пасажирів. Молодиків потім затримала поліція, однак даних про ідентифікацію їхніх особистостей немає. «Наскільки навмисно ці два товариші влаштували брудне шоу в метро на камеру, щоб потім дискредитувати українців і Україну загалом у Європі, залишається поки під знаком питання. При цьому слід зазначити, один із них ніби спеціально акцентував увагу на тому, що він "фашист". Навіщо?» — запитує нардеп.

Проте це відео дивним чином миттєво розлетілося по російських пропагандистських ресурсах, його одразу ж підхопили і цілі ботоферми з відповідним супроводом: «українські расисти», «українські фашисти», «українські нацисти» тощо.

Дмитро Тимчук також відзначив той факт, що інцидент у Римі за участю нібито «українських фашистів» стався в той момент, коли в Італії проходив суд над Віталієм Марківим, колишнім військовослужбовцем Нацгвардії, якого звинувачують у причетності до смерті італійського журналіста, який перебував на Донбасі поза встановленими процедурами акредитації. А ось італійські ЗМІ повідомляли про те, що спочатку з’явилась інформація, що на потерпілого в метро 28-річного індійця напали 23-річні російські нацисти. А жінкою, яка кинулася на захист індійця, стала саме 57-річна українка, яка отримала розсічення лоба.

Надалі російський фантастичний серіал про «українських фашистів» триватиме. Це не скасовує очевидні факти появи й розвитку в Україні організацій правого спрямування, які стають усе більш помітними. Однак чи є це підставою для того, щоб підтримувати маніпулятивні наративи російської сторони, які мають чіткі цілі й завдання для аудиторій у країнах Європи, Росії та на окупованих територіях України?

Розсудять нас наступні парламентські вибори, у яких, безсумнівно, братимуть участь партії з правим ухилом. Там ми і зможемо побачити, чи підтримує український виборець праві ідеї, і чи дійсно підтримує суспільство радикальні ідеї. А факти насильства расового та націоналістичного характеру є в кожній країні Європи й Америки.