Перейти до основного вмісту

Федеральна Імперія завдає удару у відповідь

Про загострення відносин між регіонами і федеральним центром. Причини, наслідки та «невидима рука Держдепу»

Що більше злочинів скоює кремлівська верхівка, що злетіла з котушок, то гостріше постає питання, коли ж усе це закінчиться? А головне — як? Багато політичних експертів сходяться на думці, що владний транзит в Росії вже почався. Дуже важлива складова цього транзиту — загострення відносин між регіонами і федеральним центром. Це й зрозуміло. Грошей і повноважень у регіонів чимдалі менше, а проблем дедалі більше. І тут дуже важливо, що в сьогоднішніх умовах саме в регіонах роздратування еліт від Москви починає синхронізуватися зі зростанням протестних настроїв. Це проявляється по-різному.

2018 року в Росії кілька разів виникали серйозні протестні хвилі. Причому з різних приводів. Були приводи місцевого значення, а були федерального. З приводів місцевого значення варто зупинитися на трьох зовсім різних історіях. Сміттєві бунти, територіальний конфлікт між Чечнею і Інгушетією та спроба передачі Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі РПЦ.

Почнемо з останнього. Основним драйвером процесу передачі собору був Георгій Полтавченко, тепер уже колишній губернатор Петербурга. Багато експертів пов'язують його відставку саме з тим напруженням протестної активності, яке стало результатом боротьби городян за Ісаакій. І не повинно вводити в оману те, що вона відбулася значно пізніше акцій протесту, бо Путін робить усе можливе, щоб ніхто не міг його запідозрити в тому, що він щось робить під тиском. Напевно, тому на пітерську протестну хвилю Кремль відповів дуже жорстко, якщо не жорстоко, масовими посадками і побиттями. Тимчасово придушити її вдалося. Хоча 2019 року Санкт-Петербург обиратиме губернатора, тож усі політичні процеси активізуються.

Перші проблеми у тимчасово виконуючого обов'язки губернатора Олександра Бєглова вже почалися. Минулого тижня, якраз під час візиту Володимира Путіна до Петербурга, у фонді Олександра Сокурова відбулися обшуки. Дізнавшись про це, президент, який має досить хороші стосунки з режисером, обурився. Ще більш Путіна обурило те, що Бєглов був не в курсі подій. І хоча ситуацію досить швидко залагодили, і всі питання у прокуратури раптово закінчилися, перший мінус в очах президента Бєглов отримав.

Інша дуже важлива історія, яка днями отримала своє продовження, — це територіальна суперечка між Інгушетією та Чечнею. 26 вересня президенти двох республік підписали угоду, за якою Чечня отримувала частину територій Сунженського району Інгушетії. Населення, яке вважало ці землі своїми, вийшло на акції протесту. Це ускладнилося тим, що на бік свого народу перейшли не лише депутати Народних зборів, а й силовики. Понад те, місцевий ОМОН не пустив силовиків з інших регіонів, не дозволивши їм розігнати протестуючих. Тому, коли Конституційний суд Інгушетії ухвалив рішення про те, що президент Євкуров підписав угоду з перевищенням своїх повноважень, і необхідно провести з цього приводу референдум серед жителів республіки, багато спостерігачів вважали, що це вимушена поступка Москви в такій гострій ситуації.

І ось минулого тижня було оприлюднено рішення Конституційного суду РФ, згідно з яким президенти республік діяли в межах своїх компетенцій, і ніякого референдуму не потрібно. За словами джерела, близького до суду, рішення очікуване, але недалекоглядне. Дійсно, 1992 року угоду про кордони між республіками не підписали, але територіальні суперечки між суб'єктами Федерації не входять до компетенції КС. Такими питаннями у РФ має займатися президент. Але мабуть Володимир Путін не хоче сваритися з Рамзаном Кадировим. Наслідки такого рішення побачимо найближчим часом. Депутати Народних зборів пригрозили Кремлю — якщо влада заважатиме проводити референдум, то вони виведуть людей на нові мітинги. 6 грудня виборча комісія Інгушетії відмовила ініціативній групі у проведенні референдуму. Тож влада зі своєю позицією визначилася. Тепер слово за народом.

Ще одна важлива тема, яка виводила людей на акції в різних регіонах, — це московське сміття. Перші протести в Підмосков'ї проти вивезення московського сміття спалахнули ще навесні минулого року у Волоколамську. З новою силою вони почалися навесні цього року і тривали практично до осені. Саме тому багато спостерігачів пов'язали їх із виборами губернатора області. І це виглядає досить обгрунтованим, бо за підсумками виборів, які відбулися 9 вересня 2018 року, найменше голосів Андрій Воробйов отримав саме в тих районах, де були найпотужніші протести.

Так, наприклад, у Волоколамську його результат склав лише 20%. Порівняйте з 77% у 2013-му — падіння на 57 пунктів! Здавалося б, вибори пройшли, і всі заспокоїлися. Але ні. Понад те, сміттєві протести поширюються на нові регіони. Минулими вихідними багатотисячні мітинги відбулися по всій Архангельській області. 5,5 тисячі учасників акції — для Архангельська цифра практично захмарна, а 30 тисяч, кількість людей, які брали участь в акціях у різних районах області, — це практично те саме, якби на вулиці Москви вийшли мільйон людей. Тож зовсім не дивно, що в середу губернатора області Ігоря Орлова викликали на килим до президента. Москва своїм ситим життям уже давно дратує російську глибинку, а тут ще й сміттям вирішила завалити... Не дивно, що регіональна влада не знає, як впоратися зі ситуацією.

Слід сказати, що сміттєва тема має і друге дно. Воно, як це практично завжди в сучасній Росії, про гроші. У країні очікується реформа системи управління відходами з можливістю створення нового великого державного гравця, ну і, звісно, з виділенням чималенького шматка бюджетного пирога. І якщо розглядати найбільших гравців на цьому ринку сьогодні, то номером один тут виявиться «РТ-інвест», який тісно пов'язаний, з ким би ви думали — з Ростех, за якою стоять постаті братів Ротенбергів. Різноманітні інтереси путінських олігархів! І це, звісно, той самий бекграунд, який непогано підігріває «сміттєві війни». Зрозуміло, що лише підігріває, оскільки ситуація зі сміттям в Росії і справді кепська. Саме тому кожна наступна хвиля сміттєвих бунтів виявляється більшою за попередню.

Натомість чудово знають, де шукати ворогів, у Слідчому комітеті. Понад те, схоже, вони «знайшли» джерело всіх останніх неприємностей російської влади — від провалу на виборах у Примор'ї і Хакасії до організації акцій протесту в Інгушетії й Архангельську. Це виявився, бінго, латвійський Норвік-банк!

Ну звісно, як же ми все це пояснимо, як не «рукою Держдепу»! Щоправда, за ближчого розгляду виявилося, що Норвік-банк у Латвії давно вже став PNB-банком. Більш того, він є дочірнім банком Вятка-банку Григорія Гусельникова і Микити Бєлих. Як відомо, Микита Бєлих зараз перебуває у ВК-5 суворого режиму в селі Клекотки Скопінського району Рязанської області і працює бібліотекарем у колонії. Григорія Гусельникова чудово пам'ятають глядачі програми «Що? Де? Коли?» Це був той самий банкір, який виступав як хранитель цінностей клубу. З іншими цінностями у нього, як виявилося, почалися серйозні проблеми. Минулого місяця Центробанк Росії закінчив перевіряти Норвік-банк (це нова назва Вятка-банку). Не виключено, що як наслідок банк може втратити ліцензію.

Навколо Гусельникова та його банку завжди було багато скандалів. То вони допомагали фінансувати Північну Корею в обхід санкцій, щоправда, зараз Гусельников судиться з цього приводу з Латвією, намагаючись довести, що інформація про Північну Корею не відповідає дійсності. То разом із Саїдом Гуцерієвим намагалися купити українську «дочку» Сбербанку. Домовленості про таку покупку з Германом Грефом, який, власне, і очолює Сбербанк, нібито вже було досягнуто. З чуток, якби все вийшло, Гуцерієв навіть був готовий йти до Путіна і витягувати Микиту Бєлих з в'язниці. Але щось пішло не так.

Про братів Гуцерієвих варто, звісно, поговорити докладніше, оскільки саме їх багато експертів вважають тими, хто насправді стоїть за Гусельниковим і Норвік-банком. І активні вони були не лише в Україні, а й у Білорусі, досить щільно взаємодіючи з Олександром Лукашенком. Причому їхні інтереси були досить різноманітними — від урегулювання конфліктів у сфері газових поставок до реекпорту вуглеводнів і поставок озброєнь до Азербайджану та Вірменії.

Тож видається зовсім не випадковим, що до наглядової ради банку увійшли такі політичні важковаговики, як колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен, або колишній голова німецької розвідки Август Густав Пол Ханнінг. З таким складом Ради банку саме час очікувати свіжих «викриттів» від пропагандистських ток-шоу. Кремлівські телеграм-канали вже пов'язали поточні події в регіонах Російської Федерації з таємною змовою НАТО, яку реалізують через колишнього генсека Північноатлантичного альянсу Рассмусена (який може зателефонувати буквально будь-якому політичному лідеру на планеті) і його присутність у наглядовій раді балтійського банку.

Щоправда, зараз сам Гусельников більшу частину часу проводить у Лондоні, і навіть отримав британське громадянство. Отже, навряд чи Слідчому комітету вдасться запросити його на побачення. А ось в’язням ВК-5 такого побачення уникнути не вдасться. Тож усе залежить лише від бажання силовиків знайти крайнього. Не варто забувати і про те, що зв'язки сім'ї Гуцерієвих в Інгушетії залишаються досить серйозними. Що тут було первинним — «одноденки» з Татарстану, які відмивали гроші Норвік-банку, або самі брати Гуцерієви, зв'язки яких почало розкручувати слідство, ми навряд чи дізнаємося. А ось як все це відпрацьовуватиме кремлівська пропаганда — побачимо досить скоро. Ну або не побачимо. І це теж буде інформацією для роздумів і відповідних висновків.

''отсканируй
и помоги редакции