Геть від Москви! Економічні аспекти

Хоча Микола Хвильовий буквально таких слів не писав (вони все ж таки є елементом красивої міфології), але по суті він саме це, просто іншими словами, сказав у статті «Україна чи Малоросія?» стосовно літератури та й мистецтва взагалі. Церковні події останнього часу винесли це гасло на білборди по всій Україні. (Радше не самі церковні полії, а політичні спекуляції навколо них). Так, після того, що Москва вчинила стосовно України у 2014 році, це гасло у сфері культури, релігії, політики є більш ніж доречним. «Імперія зла» відродилася в своєму найгіршому обличчі, нормальні люди можуть відчувати тільки огиду до нього та йти геть від нього.

Але у вілкулів, мураєвих та інших бойків, які щиро (а може й ні) вважають, що життя без Москви неможливе, залишається один козир, яким вони б’ють будь-яку іншу карту — це економіка. Всі вони хором і соло щодня стверджують, що всі наші біди — від розриву економічних відносин із Росією, і щойно ми капітулюємо перед Путіним («досягнемо миру», за їхньою термінологією), на нас чекає нечуване процвітання. При тому їх на жодну секунду не зупиняє той факт, що до 2014 року, коли Україна була в політичній, економічній, енергетичній, військовій, культурній залежності від Росії, ніякого процвітання не було. Навпаки, за цей період Україна показала найгіршу в світі економічну динаміку, скоротивши ВВП з 1991 року на третину (в постійних доларових показниках).

Цілком природно, що відстала й деградуюча економіка України в результаті російської агресії і захоплення Криму і частини Донбасу впала ще більше. Але падіння 2014-2015 років було значно менше падіння попереднього періоду «братської дружби» з Росією. Якими ж економічними аргументами козиряють усі «наші» москвофіли?

Аргумент перший

Росія наш найбільший економічний партнер. Це дійсно так. Напередодні нападу на Україну, у 2013 році, Росія займала 23,8% в українському експорті та 30,2% в нашому імпорті (в 3,4 рази більше, ніж імпорт із Китаю, який займав друге місце після Росії). Після початку війни, природно, відбувся спад економічних відносин, але вони все одно надзвичайно великі, як для воєнного часу: в 2017 році Росія займала 9,1% в нашому експорті та 14,5% в українському імпорті. У 2017 році Росія залишалась найбільшим покупцем українських товарів, значно випереджаючи Польщу, яка була другою (3,9 млрд доларів проти 2,7 млрд), а в імпорті відрив Росії від другої за обсягом імпорту країни — Китаю — був ще більшим (7,2 млрд доларів проти 5,6 млрд).

Аргумент другий

За деякими товарами та послугами від відносин з Росією фактично неможливо відмовитись без катастрофічних наслідків. Найбільш уразливим прикладом є постачання з Росії ядерного палива для атомної енергетики, яка забезпечує виробництво половини електричної енергії в Україні. Більше двох десятків років спроб співпраці з Westinghouse з метою заміни російського ядерного палива привели до того, що навіть половину російського палива замінити не вдається (в 2017 році закупки у Westinghouse покрили 41% потреб України). А якщо Росія не захоче приймати на переробку відпрацьоване ядерне паливо, це стане екологічною катастрофою. Припинення закупівлі природного газу в Росії не зробило імпортований газ не російським, просто ми купуємо його через європейських посередників.

Аргумент третій

Наш експорт до Росії має кращу структуру порівняно з експортом до інших країн, у ньому більша доля товарів з високою доданою вартістю. Наприклад, цього року експорт до Польщі й Росії майже зрівнявся: за 10 місяців до РФ експортовано товарів на 3 млрд доларів, а до Польщі — на 2,74 млрд. Але в експорті до Росії машинобудівна продукція склала 26,5%, а до Польщі — тільки 14,5%. Таким чином, за логікою москвофілів, відмовляючись від російського ринку, ми перетворюємося на сировинний придаток до західного ринку.

Аргумент четвертий

Багато українських підприємств були технологічно жорстко прив’язані коопераційними поставками до Росії. Наприклад, двигуни для гвинтокрилів «Мотор Січ» виготовляла тільки для російських авіазаводів, а всі радянські й російські гвинтокрили проектувалися під запорізьки двигуни.

Аргумент п’ятий

Росія є величезним ринком зі 150 мільйонами споживачів, купівельна спроможність яких у кілька разів вища, ніж в українських споживачів. Відмова від такого ринку вбиває наше виробництво і зменшує доходи українців.

Давайте подивимось на ці аргументи більш прискіпливо.

Контраргумент перший

За часів існування СРСР Польща була економічно інтегрована з СРСР не менше, ніж Україна з Росією до 2014 року. У 1986 році 25% польського експорту йшло до СРСР і 23% імпорту Польща отримувала звідти. За наступні пару десятиріч ситуація кардинально змінилася. У 2016 році тільки 2,7% польського експорту йшло на Росію і тільки 4,6% імпорту Польща отримувала звідти. Тобто, як бачимо, величезний обсяг економічних відносин мав суто політичну причину. Щойно зникла політична залежність Польщі від СРСР та її наступника — Росії, економічні відносини скоротилися майже на порядок. Вони не зникли зовсім, бо Росія все ж таки є величезним ринком, вона входить до десятки найбільших торгових партнерів Польщі, але відносини набули природного розміру. В разі воєнної агресії Росії проти Польщі ці відносини можуть легко бути зведеними до нуля без помітних наслідків для економіки Польщі.

Ситуація з Україною така сама: величезний обсяг економічних відносин із Росією, її домінування в імпорті та експорті України має суто політичну природу. Недолуге, клептократичне політичне керівництво України є причиною цього. Український великий бізнес, який ненормально зрощений з політикою, тут цілком відповідав політичній залежності країни.

Контраргумент другий

Випадки критичної економічної залежності від Росії, як от атомна енергетика або природний газ, пов’язані з державними монополіями, вони не є наслідком або сферою дій ринкових механізмів. Тобто за наявності державної стратегії та політичної волі всі ці критичні ситуації давно б були вирішеними.

За бажання Україна б давно мала власне виробництво ядерного палива. Ще в 2001 році було створено для цього спільне українсько-російсько-казахстанське підприємство, яке відтоді нічого не робило. Ще в 2008 році Westinghouse запропонував передати Україні ліцензії для виробництва власного ядерного палива. У відповідь на цю пропозицію Україна провела в 2010 році конкурс на будівництво такого заводу, який виграла (яке диво!) Росія, але для будівництва заводу після перемоги не зробила абсолютно нічого. Більш того, у 2017 році якимось дивом реанімувався проект спільного підприємства 2001 року, в якому частка української держави була продана трьом пройдисвітам, які стали вимагати в української держави гарантій викупу всієї продукції. Такий дивний трюк є очевидною відповіддю на зростання закупок ядерного палива у 2015-2017 роках у Westinghouse . Якщо ці пройдисвіти за підтримки росіян досягнуть свого, залежність України від російського впливу в атомній енергетиці буде увічнена (як повідомляє «Дзеркало тижня», цими трьома «мушкетерами» Росатома є Леонід Крючков (партнер Пшонки-молодшого і Андрія Деркача, протеже Кононенка), колишній нардеп-регіонал, відомий в Донецьку під кличкою «Нурік», та його бізнес-партнер Тронь). Якщо номер не пройде, то днями росіяни примусили «Енергоатом» (або кому треба проплатили?) подовжити договір на поставку російського ядерного палива в Україну до 2025 року, що просто є кричущою загрозою для національної безпеки України.

Як бачимо, вся така критична економічна залежність є рукотворною: її творцями є політична гегемонія Росії та продажність українських політиків.

Контраргумент третій

Коронна страшилка вілкулів-мураєвих про перетворення України на сировинний придаток Заходу потребує розуміння двох простих фактів. По-перше, Україна вже перетворилася на аграрно-сировинну країну, і сталося це в період до 2014 року. Це не майбутня перспектива орієнтації на Захід, це сумне сьогодення. По-друге, давайте подивимось, як наш сусіди поляки перетворилися на «сировинний придаток» Заходу після того, як політично й економічно позбулися російського диктату:

Структура товарного експорту Польщі (сім найбільших товарних груп)

Серед семи найбільших товарних груп не знайдете жодної аграрно-сировинної продукції. Пропоную особливу увагу звернути на відмінну диверсифікацію експорту: жодна товарна група не перевищує 15%.

Для порівняння: 

Структура нашого експорту

Серед семи провідних товарних груп експорту п’ять є аграрно-сировинними, причому дві групи (чорні метали та зернові) займають 35% експорту. Тобто експорт не лише сировинний, він ще й погано диверсифікований, тобто становить загрозу економічних криз через коливання цін на сировинних ринках світу.

Контраргумент четвертий

Фактор коопераційної та технологічної прив’язки має силу, якщо говорити про короткі або середні проміжки часу — рік, три, ну п’ять років. Але ж не 25 років. За такий час можна не лише змінити технології, постачальників, споживачів, не лише побудувати нові заводи, а і створити нові галузі виробництва.

Лише один приклад: 1998 року високотехнологічний експорт В’єтнаму становив 0,1% від його промислового експорту. Через 15 років у 2013 році частка продукції високих технологій становила 28%. За ці роки країна не лише знайшла нові ринки та технології, вона з нуля створила нові галузі, наприклад — виробництво мікропроцесорів, яке колись існувало в Україні, але давно зникло, бо було залежне від російського ринку.

У грошовому вимірі це виглядає так: у 1998 році В’єтнам продав на експорт продукції високих технологій на 4 мільйона доларів, а через 15 років — на 29 мільярдів, тобто збільшив обсяг у 7 тисяч (!) разів (для порівняння — цей показник у 2013 році в України становив 2 мільярда доларів, це на піку «братерської дружби з Росією» ми поступалися в’єтнамцям у 15 разів).

З точки зору технологічного розвитку, аргумент про збереження технологічних зв’язків із російською економікою — це заклик навіть не у вчорашній день, а у позавчорашній, а може ще глибше у відсталість.

Контраргумент п’ятий

Дійсно, такий величезний ринок, яким є Росія, не треба ігнорувати, треба тільки уникати небезпечної залежності від нього. Експортувати до Росії можна і треба все, крім товарів військового та подвійного призначення. У такому експорті для України немає жодної загрози, це доходи, які можуть стати на користь зміцнення країни, армії та економіки, на зростання добробуту.

Немає сумнівів, що росіяни це розуміють, тому саме вони почали торгову війну з Україною задовго до відкритої агресії 2014 року. Газові конфлікти 2005 та 2008 року, сирна війна 2012 року, шоколадна війна 2013 року, блокада всіх українських експортних перевезень у серпні 2013 року — тільки кілька епізодів торговельних диверсій Росії проти України. Подальше погіршення після 2014 року стало логічним продовженням.

Головний аргумент

Всі наведені цифри та факти красномовно показують, що дали Україні роки політичної та економічної залежності від Росії. Але вони не показують причини економічного занепаду. А причину в тому, що на початку незалежності політична еліта Україна зробила смертельну помилку (помилку з точки зору інтересів України, а не з точки зору особистих статків політичної еліти), яка призвела до скорочення економіки на третину, до перетворення України на найбіднішу країну Європи, до втрати території й населення. Ця помилка полягає в запозиченні з Росії економічної моделі.

Мені довелося два десятки років тому працювати у великому фінансовому бізнесі, який був українським підрозділом російського. Це давало можливість наочно бачити, як все, що відбувалося тоді в економічній політиці України, просто мавпувалося із запізненням на кілька років із російських зразків. Це стосувалося не лише законів, політичних заходів, методів управління. Це дрібниці. Україна запозичила суть: суспільний устрій, за якого країна цілком належить невеличкій купці людей, які володіють не лише економікою, а й політикою, засобами масової інформації, зрештою — всією державою, висмоктуючи з неї все, що можна вкрасти, конвертувати в долари і вивезти за кордон. Такий устрій зветься клептократією, частіше у нас називають клановою олігархією. Перша назва акцентує увагу на меті влади, друга — на засобах.

Такий устрій може більш-менш довго існувати і навіть користуватися підтримкою народу, якщо країна має невичерпні природні ресурси. У сучасній економіці головним таким ресурсом є нафтові поклади. Наявних ресурсів тоді вистачає не лише для ненажерливих олігархів, а й на підвищення рівня доходів населення. Арабські монархії та Росія є всім відомими зразками.

Але якщо у влади немає таких ресурсів, а цілі й методи володарювання такі, начебто вони є, то ми бачимо Україну або Центральноафриканську республіку.

Найстрашніше зло, яке нам дісталося від Росії — це політико-економічний устрій. Саме він привів до бідності народу та військових поразок від Росії. І це головний економічний аргумент для підтримки гасла «Геть від Москви». Бо тільки повна усвідомлена відмова від економічної політики та практики, запозиченої у Росії, зможе відродити економіку України.