Перейти до основного вмісту

Інтерв’ю полярника-сисадміна: Олександр Квятковський. Частина 2. Режим, інтернет та сприйняття часу

Інший світ, якщо порівнювати зі звичною атмосферою
Источник

Олександр Квятковський став дійсно нестандартним полярником, обравши альтруїзм замість сучасних цінностей. Публікуємо продовження його інтерв’ю для DOU.ua.

Як проходить робочий день? Із ким координуєте свою діяльність?

Зазвичай, прокинувшись, іду в спортзал, перевіряю пошту: чи, бува, не прийшли якісь важливі листи. Тоді або реагую на них, або продовжую справи, які робив напередодні. Тепер зайнятий здебільшого моніторингом сервісів, які в нас є. З допомогою Zabbix стежу за тим, як працюють сервери й мережа, чи є доступ до веб-сервісів, у якому стані дискова система (загалом стандартний для організації моніторинг ІТ-інфраструктури), у разі проблем отримую сповіщення в чат.

"
Пінгвіни виду Gentoo навпроти станції «Академік Вернадський» сваряться за камінці

Сніданок відбувається без прив’язки до часу. Після нього всі розходяться по кабінетах працювати. Обід — о 13:00, на нього закликає черговий цього дня по станції.

Знову всі займаються своїми справами, поки о 19:00 не настає вечеря. Далі — прибирання у їдальні, деякі люди залучені до цього процесу. Є людина, відповідальна за чергування на станції щодня, і є людина, відповідальна за прибирання. У нас класний кухар Богдан Паламарчук, який неймовірно смачно готує. На обід обов’язково перше, друге, салат і напій. Їжа збалансована й не жирна, зазвичай переважно все з м’ясом (тому моя звичка віддавати перевагу рослинним продуктам тут майже не працює).

Ось приклади деяких страв із нашого меню: паста карбонара, суп том-ям, червона риба з кус-кусом, юшка із кликача, кальмарів і червоної риби, борщ, звісно ж, рис, булгур. Зі свіжих овочів ще є помідори, огірки й перець, із фруктів — яблука, грейпфрути та апельсини.

"
Захід сонця на станції. Квітень 2019 року

З кожним днем продуктів меншає, вони стають одноманітнішими, відповідно, їжа може приїдатися. Однак поки все класно, багато хто зауважує, що за рівнем харчування ми як у пристойному санаторії. Науковці, які приїдуть сюди на літній сезон, привезуть свіжі продукти, це буде в січні.

"
Олександр з колегами повертається світлим антарктичним вечором додому з лижного виходу на острів Skua. Ліворуч — Wordie house, будівля першої дослідницької станції на острові, використовувалась британцями до 1954 року, тепер — музей

Дуже подобається, що працюю, не маючи безпосереднього начальника, який дає вказівки, що саме робити й чим займатися нині. Очевидно, що коли виникає якась нагальна проблема, реагую передусім на неї. Якщо все гаразд, то сам вирішую, що робити. Зберігається простір для творчої самореалізації — і він же звужується (переважно в будні), коли треба пояснити, чому не заходить на певний сайт, чому не відкривається якийсь файл або перестав друкувати принтер. Словом, типові звернення до системного адміністратора.

"
Нічні дослідження морської фауни. Навпроти видніються обриси гір материка

Наскільки холодно на станції? Як адаптувалися до клімату?

Є уявлення, що якщо Антарктида — отже, обов’язково холодно. Це правда лише частково — наша станція розташована в місці, де зимова температура може сягати 20, максимум 30 градусів морозу, але більшість часу вона тримається на рівні 10. Не такий уже й холод, надто якщо мати добре спорядження, а воно в нас таким і є. Весь наш верхній одяг — українського виробництва, якісний і комфортний. Єдина проблема — вітри, яких немає в Україні. Для нас тут швидкість 30 метрів за секунду — звична річ, в Україні ж це вже буря. Утім, і до цього можна призвичаїтися, у крайньому разі можна не виходити надвір. Але ми досить активні: я разом із кількома хлопцями займаємося полярним бігом — вид спорту, коли, провалюючись у сніг, треба пробігти півтора кілометра. Це непросто, але через день, незалежно від погоди, тренуємось, змушуючи себе виходити на вулицю.

Може гнітити відчуття ізольованості, адже постійно перебуваєш із тими самими людьми в обмеженому просторі. Та якщо брати у всьому активну участь, робити щось корисне, то формується позитивне ставлення до інших — тоді й самому комфортно, і людям навколо тебе. Пощастило, що люди навколо — фахівці своєї справи. Відвертих дармоїдів, тих, хто приїхав пересидіти час, нема.

"
Олександр залишає запис у книзі відвідувань станції-музею Wordie house

Мама іноді навіть провокує: мовляв, невже тобі жодного дня не було погано? Сміливо поклавши руку на серце, можу заявити, що ні: дійсно, не траплялося жодного дня, щоб я пошкодував про своє рішення. Цього року зібралася хороша команда — це найважливіше.

До того ж я постійно зайнятий: спершу цікаво було зробити базові сервіси, потім — моніторинг. Їхав із думкою, що буде багато вільного часу, накриватиме полярна хандра, особливо взимку, коли значну частину доби темно і всі сонні. Однак будьмо відвертими: багато київських айтішників і так працюють у такому режимі, особливо з осені до весни. Зранку, ще коли темрява, їдуть в офіс, щоби провести там цілий день, і — знову затемна — повертаються додому. У цьому сенсі тут навіть краще, бо взимку в Антарктиці легше, ніж у Києві, вибратися на певні активності: лижі, катання на снігоході, риболовля. Досить одягнутися і вийти на вулицю.

"
Кают-компанія у приміщенні найпівденнішого бару «Фарадей»

Перед від’їздом сподівався, що буде більше часу — поставив собі за мету вивчити іспанську за час експедиції, але досі не дійшов до цього. Тепер можу стверджувати, що така постановка — їхати в Антарктиду, щоб мати більше вільного часу — не працює. Просто треба вміти планувати свій день, ставити собі певні завдання і відводити час на відпочинок. Щоправда, тут почав більше — порівнюючи з Києвом — читати, займатися спортом, самоосвітою. Цікаво перебувати в середовищі людей, які можуть розповісти тобі про іоносферу або озоновий шар. Більше дізнаюся про природу, тварин, що мешкають тут.

"
Кімната полярників

Та й наявність інтернету в експедиції впливає на те, що не відчуваємо себе ізольованими — є можливість регулярно спілкуватися з рідними, значною мірою це допомагає. Хоч і живемо на клаптику землі — острів можна обійти за 15–20 хвилин, добратися сюди або вибратися звідси самому нереально. Найближча станція — за 70 кілометрів від нас, її резиденти можуть дістатися до нас хіба що криголамом. Проте й у Києві люди, зайняті роботою, можуть місяцями не бачитися — тільки переписуватися у Facebook.

Де живуть і працюють полярники?

Мешкаємо в спеціально обладнаних кімнатах на кшталт гуртожицьких. У кожній — два двоярусні ліжка. Нас усього 12 осіб, а помешкань — шість, тому живемо по двоє. Кімнати називаються кубриками. Мені випало жити з метеорологом, який досліджує озон. Він багато часу проводить у кімнаті для спостережень за озоном, часто залишається там на ніч, а я практично сам у кубрику. У кожного є кабінет для праці. У кубрику зазвичай лише спимо, решта життя вирує поза ним: у кабінетах на станції, у їдальні або на вулиці. Важливі збори відбуваються на assembly point (приміщення на зразок холу) та їдальні. Залишилося багато англійських назв, бо станція передана британцями.

Цьогоріч уперше за довгий час в експедицію приїхали жінки. Наприклад, лікарка Наталя Бабій, біологиня Оксана Савенко — перші за 20 років жінки на станції. Відповідно, є чоловічі та жіночі душові й туалети, усе досить комфортно розділене.

"

Чи по-різному сприймається плинність часу в Антарктиці й Україні?

У Києві життя значно динамічніше. Щоденно по дві години я витрачав тільки на дорогу в офіс і з нього. Тут на це знадобиться 20 секунд. З іншого боку, більше часу проводжу на роботі. Ото й уся різниця в сприйнятті часу. А так те саме відчуття, що він збігає швидко, той самий острах не встигнути запланованого.

На станції насиченіше життя розпочинається з настанням антарктичного сезону — від кінця грудня – початку січня (закінчується в березні-квітні). До настання сезону все спокійно й розмірено, хтось підтримує життя станції, вчені продовжують свої відкриття. Із середини зими починається динаміка: приїздить багато людей, науковці та інженери на сезон, також туристи на кораблях, самі маємо десятки виїздів на прилеглі острови. Тоді час пришвидшується — принаймні, так розповідають ті, хто вже тут зимував. 80% усіх досліджень і важливих робіт на станції відбуваються саме влітку.

Тут легше планувати. Наприклад, у Києві не знаєш, як зміниться твоє життя за 2–3 місяці. На острові же можеш бути певним: усе відбуватиметься за тим самим розпорядком, тож можеш не стримувати себе в глобальніших задумах.

"
Вихід на лижах на найвищу точку острова — Woozle hill

Окрім доступу до інтернету, що, на вашу думку, потребує змін в організації роботи станції?

Спочатку зауважу, що вони вже розпочалися — від зміни директора центру, який організував ретельний відбір на експедицію, до змін на низовому рівні. Новий керівник, нові підходи до відбору полярників спричинили більшу якість і надали більшого сенсу перебуванню тут.

Безумовно, інтернет має бути швидшим і доступнішим. Було б добре зробити мережу стаціонарних автономних пунктів спостереження. Нині до таких камер треба їхати — раз у місяць треба знімати картки, та й фотографують вони лише завдяки датчику руху. Ще можна облаштувати роботизовані камери з дистанційним управлінням та автономним живленням, щоби поставити їх на найближчі острови й моніторити тварин протягом року, не тільки в денний час, як тепер. Наявне обладнання не дає змоги цілодобового щоденного спостереження.

Також є питання до методів збору інформації. Скажімо, наша біологиня Оксана Савенко досліджує китів. Науковиця ідентифікує їх за хвостом — учені дійшли згоди, що це основна ознака, за якою можна визначити, чи вже бачили цю особину. Тож доводиться відкривати по кілька фотографій на екрані й переглядати, чи вже фотографувала вона цей хвіст кита раніше. Оксана запам’ятовує хвости китів, але це теж можна автоматизувати, спробувавши застосувати machine learning.

Те саме стосується визначення популяції пінгвінів на станції. Встановлюються камери з датчиками руху й батарейками. Коли птах рухається, камера спрацьовує. Потім науковці збирають фото й по кілька місяців їх опрацьовують, рахуючи популяцію. До лічби залучають ще і школярів, яким це може бути цікаво. Цей процес теж піддано оптимізації, щоб не рахувати у XXI столітті пінгвінів вручну. З допомогою machine learning можна розрізняти об’єкти й рахувати у такий спосіб.

Власне, це ще одна причина, чому подався на острів — хочу відкрити для себе щось нове, навчитися чомусь у спокійній атмосфері. Є ідеї, як машинне навчання та штучний інтелект можуть поліпшити діяльність експедиції, але весь дотеперішній час я мусив приділяти розв’язанню базових структурних речей: не працює мережа, поламався принтер. Сподіваюся згодом знаходити більше часу на глобальніші завдання.

Загалом робота системного адміністратора в Україні й Антарктиді не надто відрізняється. Відвик від роботи з людьми, від вирішення базових речей на кшталт перевстановити комусь Windows. Довго таким не займався, тож це стало очікуваною, але не найприємнішою роботою. Але тепер не скаржуся — переоцінив, що цей досвід — серйозний дауншифтінг, адже такі прості речі теж важливі.

Чого не вистачає на острові?

Асфальту під ногами і велосипеду, оскільки люблю цей вид транспорту, добирався ним на роботу. Трохи сумую за теплою погодою. Коли їхали з Києва, була весна, кінець березня. Щемко було їхати з початку весни в зиму, проте днями в нас уже розпочалася весна, в Україні ж — осінь.

Які плани після завершення експедиції?

Хочу залишитися на місяць-півтора в Південній Америці — помандрувати разом із друзями з України: вздовж Амазонки, Аргентиною, Бразилією. Точно знаю, що моє наступне місце роботи має бути не просто комерційним проектом, а обов’язково має приносити суспільну користь.

''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...