Історичний шанс: Життя після виборів

Вибори пройшли. За тиждень-два всі емоції вляжуться, і на зміну фаталістичній задумі прийде реальність: Україна нікуди не зникла. І не зникне, доки є бодай десяток людей, готових за неї боротися.

Наступні п’ять років ми можемо зіткнутися з найгіршими проявами реваншу. Неважливо, чи об’єднані сили олігархів знову залізуть у кишені своїх вчорашніх прихильників з охлосу, чи посягнуть на національні здобутки, ми нікуди не зникнемо. А якщо лишилась Україна і лишились ми, її небайдужі громадяни, то катастрофи не станеться.

Зараз продовжується поляризація нашого суспільства. З початку року і до другого туру окремі групи, фракції та люди, свідомо чи вимушено, стягувались під знамена двох фігур. Вони обирали один зі шляхів, одну із систем цінностей, усе чіткіше розмежувавши громадянське суспільство та обивателів. «Розкол», — скаже один. «Можливість», — відповість інший. Саме та можливість, яка настає разом із періодом чергового випробування, чергового зламу, що його називають історичним шансом.

Подивіться навколо, і ви відчуєте, як усі події, випадки та явища останніх років збираються в лавину нових зрушень. Дедалі ясніше окреслюються дві сторони, займаючи позиції перед великими потрясіннями, а вони неминуче відбудуться. Нам протистоять заангажовані сили із серйозними ресурсами, значним упливом і безмежними амбіціями.

Що нам протиставити і як діяти? Самим стати заангажованою силою, що бореться за ресурси і не соромиться своїх амбіцій. Нехай це звучить цинічно, однак саме так працює патріотизм діяча, а не утопіста. Знайти у вищезгаданій системі цінностей свою конкретну нішу та свій конкретний інтерес — ось спосіб дати конкретний результат. У своїй боротьбі «за все хороше» немає нічого лихого в тому, що від цього «хорошого» отримати цілком заслужені дивіденди. Інакше, виходить кабінетний борець рівня Винниченка, діяльність якого зводиться до очікування сприятливих обставин. І тут уже два варіанти: або приходять більшовики чи інша зараза, або кермування переймає умовний Скоропадський, який демонструє ефективність, хоч і не має такої обожнюваної народом святенницької скромності.

Умови для боротьби не такі вже й паскудні. За післяреволюційний період створено гарну основу; ми маємо, нехай і аморфну, проте свою політичну систему; в громадському та політичному житті активної молоді стало більше, ніж може здатися на перший погляд. І країні дуже пощастило, що її розвиток та добробут входить у плани та особисті інтереси цих пасіонаріїв. «Держава — це я» — ось їхній головний принцип.

Тож нічого не закінчилося. На всіх чекають нові випробування та можливості. У великій розбудові, чи у великому бою, нам ще вдасться проявити себе та вирішити долю держави. Є в цьому щось тривожне, урочисте і, на мою думку, навіть романтичне. А поки що готуймося, бо все в наших руках.