Кельтський тигр: ірландська економіка з української точки зору. Транснаціональні корпорації

Почнемо з відповіді, яка доволі очевидна і всім відома: транснаціональні корпорації (ТНК). За даними Центрального статистичного офісу Ірландії, частка ТНК в економіці Ірландії становить близько 40% (за показником валової доданої вартості), частка в експорті та в обсязі податків на корпорації — близько 70%.

Якщо подивитись на топ-10 ірландських компаній за обсягом валового доходу або на топ-10 роботодавців Ірландії, то більшість із них не ірландські за власністю.

Джерело: Irish Times

Джерело: Irish Times

У першій таблиці вісім, а у другій — сім ТНК, більшість із них американські. Але ще важливіше те, що в першій десятці — сім, а у другій — шість високотехнологічних компаній. Якщо ми порівняємо зі списком топ-10 компаній України (наприклад, за версією LIGA.net), то побачимо разючий контраст: там лише один представник ТНК (ArcelorMittal), а серед українських підприємств — 4 державних, і головне — там немає жодної високотехнологічної компанії.

Для ірландської економіки характерне не лише те, що серед найбільших компаній переважають високотехнологічні, а й те, що значна кількість великих високотехнологічних компаній прагнуть мати підрозділи в Ірландії. На схематичній карті Ірландії показані підприємства світових фармкомпаній: в Ірландії мають відділення всі до єдиного зі світових топ-10 виробників біотехнологічної та фармацевтичної продукції:

Така насиченість економіки Ірландії високотехнологічними ТНК є результатом діяльності спеціальної державної організації — Служби промислового розвитку (Industrial Development Authority — IDA), яку створили 1949 року як підрозділ Міністерства промисловості і торгівлі. Спочатку ця служба займалася розробкою промислової політики в рамках міністерства, через 20 років IDA було надано статус незалежного органу, а після 1994 року єдиним завданням цього органу стало залучення в Ірландію високотехнологічних іноземних компаній.

Результатом роботи IDA стало десятиріччя сталого економічного зростання, завдяки якому Ірландія за рівнем національного доходу на душу населення досягла найбільш розвинутих країн Заходу. Порівняно до мільярдних інвестицій, які залучила IDA, її бюджет доволі скромний: наприклад, у 2017 році він становив 48 мільйонів євро. IDA має власний фонд, призначений на гранти та субсидії для іноземних інвесторів. У 2017 році цей фонд становив 91 мільйон євро.

Чому ТНК пішли в Ірландію в такому значному обсязі? Якими були чинники вибору на користь Ірландії?

1) Податкова система. Податок на доходи корпорацій був у 1990-х роках на рівні 10-12% (у спеціальних економічних зонах). З 2003 року його по всій Ірландії встановили на рівні 12,5% — досить низькому порівняно з податками інших розвинених країн. З 2009 року введено у практику спеціальну процедуру, яка дозволяє взагалі не платити податок на прибуток, якщо його вкладають у нематеріальні активи (інтелектуальну власність), що й стало джерелом феномену «економіки лепреконів».

2) Молода й освічена робоча сила. Ірландська молодь має дуже добру загальноосвітню підготовку. Наприклад, останнє міжнародне дослідження підготовки школярів (PISA), проведене 2018 року, показало, що ірландські діти посідають шосте місце у світі за рівнем розуміння прочитаного тексту. Демографічна структура населення Ірландії має значно більшу частку молоді, ніж інші європейські нації, які невпинно старіють.

3) Членство в ЄС. Переважна більшість ТНК, які прийшли в Ірландію, мали американське походження (подивіться на таблиці топ-10, наведені вище). Для них ірландське розташування означало присутність на найбільшому світовому ринку.

4) Англомовність. Для американців значно зручніше було працювати в Ірландії, хоча вартість робочої сили була приблизно така, як в інших членів ЄС — у Португалії або Іспанії.

Міжнародний центр фінансових послуг (МЦФП)

Для ілюстрації економічної політики Ірландії наведу один приклад залучення інвестицій і створення великого нового сектору висококваліфікованих експортних послуг.

На початку ХІХ сторіччя в північній частині Дубліна виникла велика промислова зона доків (Докленд). Наприкінці 1980-х років це була занедбана територія, що потребувала повної реконструкції. На території Києва подібних занедбаних промзон десятки, лише розвалини екскаваторного заводу займають більше 30 гектарів.

У 1987 році на території Докленду було вирішено створити спеціальну економічну зону, орієнтовану на надання фінансових послуг, головним чином іноземним клієнтам. Фактично це був бізнес-центр на 11 га зі спеціальним режимом оподаткування (податок 10% на прибуток корпорацій, а на решті території Ірландії він становив 32%). ЄС дав згоду на цю спеціальну економічну зону терміном до 2005 року, після чого компанії, що працюють у МЦФП, перейшли на загальну ставку оподаткування, яку до того часу зменшили до 12,5%.

Від самого початку головним питанням був відбір компаній, яким дозволено реєструватися в МЦФП. Для цього в IDA створили спеціальний орган акредитації, який добирав компанії за трьома критеріями: репутація, запропонована діяльність, можливий внесок у розвиток МЦФП.

За 30 років територія МЦФП значно зросла, на ній зараз не лише офіси, а й, приміром, університетські будівлі та готелі. Зараз у МЦФП працюють більше 500 компаній із загальною чисельністю персоналу близько 38 тисяч (із них 6 тисяч працюють у місцевих компаніях, а решта — в іноземних). Середня зарплата працівників становить 5 тисяч євро на місяць. У МЦФП створюється більше 7% ВВП Ірландії і більше двох мільярдів євро щорічних надходжень до ірландського казначейства (податки компаній та персоналу). Для порівняння: надходження від податку на прибуток усіх підприємств України у 2019 році становили 107 мільярдів гривень, тобто трохи більше 3 мільярдів євро.

Основні послуги, які надають компанії МЦФП:

• Управління активами інвестиційних фондів є найбільшою за кількістю зайнятих сферою діяльності компаній у МЦФП (більше 9 тисяч зайнятих).
• Сек’юритизація
• Юридичні послуги
• Бухгалтерські та аудиторські послуги
• Розробка програмного забезпечення для фінансових організацій
• Банківські послуги
• Страхування та перестрахування
• Лізинг літаків (перше місце у світі зац обсягом цієї послуги)
• Процесінг платежів (як класичних платіжних систем, так і інтернет-платежів)
• Венчурне фінансування.

Лише 20% послуг надають ірландським замовникам, решта — експорт послуг.

Кельтський тигр

Економіка Ірландії 1995-2007 років народила назву «кельтський тигр», бо була схожа з «азійськими тиграми» 1960-1980-х років. Кельтський тигр не дожив до старості. У вересні 2008 року Ірландія першою з країн єврозони потрапила в рецесію, тому в жовтні 2008 року тигр здох.

Головною причиною кризи стала бульбашка на ринку нерухомості, яка луснула так гучно, що розвалила всю банківську систему Ірландії та примусила уряд влити 47 мільярдів євро для запобігання банкрутству ірландських банків і ще надати 30 мільярдів державних гарантій. Банківська криза викликала загальний спад економіки, у 2010 році безробіття в Ірландії досягло 15%, бюджетний дефіцит сягнув третини ВВП. Ірландія запросила допомогу у МВФ та ЄС, і навіть за такої підтримки рецесія розтягнулася аж до 2013 року.

Для розуміння ірландської економічної історії важливіша не схожість кельтського тигру з азійськими, а їхні відмінності. Відмінностей багато, але вони мають спільне походження: Ірландія і чотири країни Азії перебували на різних історичних етапах розвитку. На момент початку швидкого і сталого розвитку Ірландія хоча й була однією з найбідніших країн Західної Європи, але її розвиток значно перевищував середній світовий рівень. А «азійські тигри» (Тайвань, Південна Корея, Гонконг і Сінгапур) стартували з рівня значно нижчого за середній світовий, наприклад, ВВП Південної Кореї у 1961 році становив близько 100 доларів на душу населення, тобто як у Гані та інших країнах тропічної Африки. Така велика різниця стартових умов викликали й інші відмінності у структурі інвестицій та у рівні технологій.

На початковому етапі розвитку головними конкурентними перевагами Ірландії були низькі податки у спеціально створених зонах та членство в ЄС, що викликало потік прямих іноземних інвестицій зі США у високотехнологічні виробництва і висококваліфіковані послуги. В азійських країнах головною перевагою була дешева молода робоча сила, яка дозволяла суттєво знизити витрати в трудомістких виробництвах з примітивною технологією. Тому в Азії на перших етапах розвитку інвестиції йшли у виробництво текстилю, взуття, простих побутових товарів та подібні низькотехнологічні сектори, а перехід до високих технологій відбувся через 10-20 років від початку розвитку. Таку послідовність розвитку ми бачимо не лише у четвірки «азійських тигрів», а й у інших країнах, які стартували з низького рівня розвитку: Китай, Малайзія, Таїланд, Індонезія тощо.

«Кельтський тигр» сприймається на перший погляд тільки як результат масивних прямих інвестицій транснаціональних корпорацій. Але це лише частина картини. Є ще й внутрішні джерела, про які я згадував вище і про які не часто згадують при описанні ірландського економічного зростання.

Стратегічний інвестицій фонд Ірландії (Ireland Strategic Investment Fund - ISIF)

ISIF — це державний інвестиційний фонд розміром 10,5 мільярдів євро, який управляється національним казначейством. До цього фонду в 2014 році передали активи Національного пенсійного резервного фонду (National Pension Reserve Fund — NPRF), створеного 2001 року для пенсійного забезпечення ірландців після 2025 року. NPRF наповнювало й керувало національне казначейство.

ISIF має офіційний веб-сайт, на якому багато інформації стосовно діяльності цього фонду, в тому числі перелік зроблених фондом інвестицій за останні 10 років. Кому цікаві подробиці — відсилаю на цей веб-сайт, а для тих, кого задовольнять загальні висновки, пропоную наступне коротке резюме чотирьох основних напрямків інвестування.

• Головний напрямок інвестицій — ірландські підприємства (тобто — не іноземні в Ірландії), переважно високих технології. У більшості випадків інвестування відбувається не безпосередньо, а через спеціалізовані венчурні фонди.
• Другий за обсягом напрямок інвестування — соціальне житло й медичне обслуговування.
• Третій напрямок — інфраструктурні проекти, такі як аеропорт Шеннон та морський порт Корк.
• Четвертий — проекти регіонального розвитку.

В останні кілька років головне спрямування інвестицій фонду — це проект «Ірландія 2040», стратегічний план, який виходить з того, що до 2040 року в Ірландії житимуть на 1 мільйон людей більше, ніж нині, тобто населення зросте на 20%. Для цього населення будуть потрібні робочі місця, житло та соціальна інфраструктура. У межах проекту «Ірландія 2040» зараз діє План національного розвитку на 2018-2027 роки із загальною сумою інвестицій 116 мільярдів євро.

Пенсійні фонди

У країнах ЄС пенсійні фонди (приватні і державні) мають зобов’язання, що становлять 200-300% до річного національного доходу країни. Ірландія не є винятком: наприклад, зобов’язання її пенсійних фондів у 2015 році становили 436 мільярдів євро, тобто 252% до валового національного доходу. Але в Ірландії більша частина пенсійного забезпечення не є частиною фінансового ринку, бо є різновидом солідарної державної системи. На фінансовий ринок у вигляді інвестиційного ресурсу потрапляє приблизно 100-120 мільярдів євро різних накопичувальних пенсійних рахунків.

Останні дані за перше півріччя 2020 року дають таку картину інвестиційного використання пенсійних фондів (у мільярдах євро):

Джерело: Central Statistics Office

Резерви пенсійних фондів Ірландії — це специфічні страхові поліси, що поєднують страхування життя та інвестування в акції та облігації. Що стосується облігацій, то це переважно державні цінні папери, тобто ірландська держава позичає кошти у ірландських пенсіонерів, як бачимо, приблизно на 15 мільярдів євро станом на середину 2020 року.

«Підприємство Ірландія» (Enterprise Ireland)

Enterprise Ireland — це держава агенція, утворена 1998 року для надання фінансової та технічної підтримки підприємствам ірландської власності у розвитку їхнього експорту.

На офіційному веб-сайті подано такий перелік функцій:

Фінансова підтримка — ціла низка засобів підтримки для стартапів, розширення бізнесу та досліджень і розробок.

Допомога експорту — надання послуг маркетингу, інформація про місцевий ринок та послуги міжнародної мережі офісів.

Розвиток конкурентоспроможності — допомога компаніям стати більш конкурентоспроможними на міжнародних ринках.

Стимулювання науково-дослідних робіт (НДіР) у компанії — фінансування та технічна допомога у розробці нових продуктів, послуг та процесів для забезпечення стійкості та зростання. (Зауважу, для високотехнологічних економік державне фінансування НДіР стало найважливішим інструментом політики протекціонізму).

Допомога у співпраці з НДіР — налагодження кооперації з науково-дослідними установами для розробки та виведення на ринок нових технологій, продуктів або процесів.

Зв'язки та знайомства з клієнтами за кордоном — доступ до глобальної мережі контактів (від голів урядів до кінцевих споживачів).

Як бачимо, тут не тільки і не стільки фінансова допомога, як послуги, які можуть коштувати дуже дорого, якщо їх купувати на ринку.

Транснаціональні корпорації в Україні

Головним джерелом інвестицій та економічного зростання в Ірландії були і все ще є транснаціональні корпорації. Хоча в Україні ТНК присутні, особливо в харчовій промисловості, але порівняно з Ірландією їх дуже мало, тільки одна з них входить до десятка найбільших компаній України, серед них немає жодної високотехнологічної компанії. Чому така величезна різниця у присутності ТНК в Ірландії та Україні? Головна причина — українська олігархія. Щоб не говорити гаслами, розглянемо два конкретні приклади з нашої недавньої економічної історії.

«Криворіжсталь»

Подивимось на єдиний приклад підприємства з топ-10 в Україні, яке входить до ТНК — «ArcelorMittal Кривий Ріг». До 2004 року «Криворіжсталь» була державною власністю. Президент Кучма, для якого 2004 рік був останнім роком при владі, вирішив зробити на прощання подарунок своїй сім’ї, найбільший металургійний завод був непоганим сувеніром. Для реалізації задуманого у кращих українських традиціях був підготовлений спектакль для імітації конкурсного продажу заводу.

У квітні 2004 року зять Кучми Віктор Пінчук разом із Рінатом Ахметовим зареєстрували компанію під назвою «Промислово-фінансовий консорціум «Інвестиційно-металургійний союз». А в червні того ж року відбувся конкурс із продажу «Криворіжсталі», на якому новостворене підприємство Пінчука з Ахметовим мало здобути передбачувану перемогу. Хоча «Криворіжсталь» мали бажання придбати індійсько-британська LNM Group, американська US Steel, найбільша у світі на той час металургійна корпорація «Arcelor», росіяни теж були готові (як без них в Україні), але всіх їх навіть не допустили до участі в конкурсі. Щоб жодна з ТНК не зазіхала на майбутню сімейну власність Кучми та Ахметова, голова Фонду держмайна Михайло Чечетов вигадав спеціальну вимогу до потенційного покупця — виробництво в Україні одного мільйона тон коксу на рік. Чечетов увійшов в українську історію як зразок слуги олігархів, яким він служив так несамовито, що був вимушений випасти з 17 поверху головою на асфальт.

Результат конкурсу був цілком очікуваним — Пінчук з Ахметовим придбали «Криворіжсталь» за 4,24 мільярдів гривень, що за курсом того часу становило біля 800 мільйонів доларів. Очікувано після продажу з’явилися позови в суд, в яких конкурс опротестували як нечесний, зрозуміло, що українські суди стали на бік влади, відхилили всі позови і визнали конкурс найчеснішим.

Але влада у 2005 році змінилася, передати «Криворіжсталь» Пінчуку з Ахметовим Кучма спромігся, а передати владу Януковичу — не склалося, Помаранчева революція завадила. Для нової влади Ющенка й Тимошенко скасування продажу «Криворіжсталі» було одним із головних передвиборчих гасел, тому суди отримали нові позови і чутлива до бажань влади українська Феміда змінила свою думку на протилежну: той самий Господарський суд Києва, який у серпні 2004 року не мав жодних претензій до продажу «Криворіжсталі», вже у квітні наступного року визнав її незаконною і повернув продані акції «Криворіжсталі» до Фонду держмайна.

Коли справа дійшла до судового рішення про незаконність приватизації, Пінчук з Ахметовим пропонували Ющенку та Тимошенко укласти мирову угоду. Ми ніколи не дізнаємося, кому і скільки вони пропонували доплатити, але відомо, що Ющенко був схильний піти назустріч олігархам, але Тимошенко була проти, і змова з олігархами не відбулася. Політична ситуація склалася на короткий час сприятливо для чесного продажу «Криворіжсталі».

У червні 2005 року уряд України ухвалив рішення повторно виставити на продаж «Криворіжсталь» за стартовою ціною у 10 мільярдів гривень, тобто більш ніж вдвічі дорожче ціни, за якою її купили Пінчук з Ахметовим. У жовтні відбулися торги, на яких ціна зросла аж до 24,2 мільярдів гривень, за якою завод придбала компанія Mittal Steel (наступного року вона об’єдналася з Arcelor і утворила ArcelorMittal). Тобто ТНК за той самий завод заплатила в 6 разів більше, ніж українські олігархи, що наочно показує, чому українська держава така бідна. Цей єдиний в історії української приватизації чесний продаж великого підприємства приніс на третину більшу виручку, ніж усі надходження від приватизації до 2005 року включно.

Одеський припортовий завод (ОПЗ)

У хімічній промисловості України ОПЗ був такою ж перлиною, як і «Криворіжсталь» у металургійній, але на відміну від «Криворіжсталі» ОПЗ досі перебуває в державній власності, хоча спроби його приватизувати мають багаторічну історію. Всі роки незалежності ОПЗ був «дійною коровою» для політиків та олігархів, а один з них — Ігор Коломойський — кілька років намагався приватизувати його і майже зробив це у 2009 році.

Якщо продаж «Криворіжсталі» у 2005 році був незвично чесним і прозорим, то продаж ОПЗ у 2009 році Коломойському був типово українським. Проведення конкурсного продажу було призначено на 29 вересня, а на початку вересня стало відомо, що ОПЗ має намір купити Yara, найбільший у світі виробник хімічних добрив, який подав заявку у консорціумі з Kulczyk Holding (найбільшою приватною компанією Польщі) та лівійським інвестфондом. Такий міжнародний консорціум не залишав шансів нашим олігархам, тому постала нагальна проблема — не допустити Yara в Україну. Рішення, як завжди, досягається створенням політичної та правової ситуації, яка налякає нормальну ТНК. Тому за 4 дні до продажу Ющенко видає указ про заборону продажу ОПЗ, начебто це неприйнятно для нацбезпеки, а Олександр Ярославський подає позов до суду про заборону приватизації ОПЗ, який суд задовольняє.

Попри указ Ющенка та рішення суду, Тимошенко ухвалює рішення про продаж ОПЗ, але з 13 претендентів залишаються лише троє: Коломойський, його партнер по енергобізнесу Григоришин, та росіяни, роль яких до кінця не зрозуміла. Конкурс відбувся, очікувано його виграв Коломойський і купив ОПЗ за 5 мільярдів гривень. Але уряд очікував отримати не менше 8 мільярдів гривень, тому вже за годину після конкурсу його результат був скасований на підставі змови учасників. Коломойський ще майже десять років намагався через суди визнати свої права власника ОПЗ, але нічого не домігся. Таким чином, ОПЗ на багато років залишився державною «дійною коровою» політиків та наближених до них ділків.

Найбільше «надоїв» з ОПЗ Дмитро Фірташ, якому ОПЗ віддав у розпорядження президент Янукович у 2012 році. Ми ніколи не дізнаємося, скільки він за цей подарунок отримав. Схема «доїння» ОПЗ, як і інших державних підприємств, була до краю примітивна: Фірташ монопольно продавав на ОПЗ сировину (природний газ) та монопольно ж отримував продукції (карбамід та аміак).

У 2013 році Фірташ постачав газ на ОПЗ за ціною 430 доларів за тисячу кубометрів, а купував у Газпрому по 265 доларів. Результатом такого бізнесу в 2013 році для ОПЗ стали збитки на суму 1,14 мільярдів гривень та позов до Стокгольмського арбітражу від Фірташа на стягнення боргу у 250 мільйонів доларів. За часів президентства Порошенка «доїти» ОПЗ мали дозвіл Мартиненко з Кононенком, але намагання НАБУ довести це у кримінальному провадженні було успішно провалене.

Коли Яценюк став головою уряду і уряд вкотре пообіцяв продати ОПЗ, то він розраховував отримати за нього мільярди доларів, але незалежна оцінка у 2019 році становила тільки 54 мільйони доларів. Причини дві: величезні борги перед Фірташем, джерел погашення яких немає, та занедбаний технічний стан, який потребує ремонтних робіт на суму, ще більшу, ніж борг перед Фірташем. Катастрофічний технічний стан цілком зрозумілий, бо заводу більше 40 років, а такі «доїльщики», як Фірташ, не переймалися ремонтами та модернізаціями, вони тупо «рубали табло».

Тому ТНК, такі як Yara або Norsk Hydro, які хотіли придбати ОПЗ, вже давно полишили цю ідею. У липні 2016 року Фонд держмайна виставляв ОПЗ на продаж, але до грудня не отримав жодної заявки і скасував продаж. ОПЗ поступово і неухильно перетворюється на величезну купу металобрухту.

Подібних прикладів можна наводити десятки, але цих двох достатньо, щоб показати:

а) українські олігархи та залежні від них політики роблять усе можливе, щоб ТНК не прийшли в Україну,

б) ТНК потрапляють в Україну випадково і лише за умови, якщо вони не заважають наживі наших олігархів. ТНК Unilever, яка має підприємства по всьому світу і отримує дохід на чверть більше українського держбюджету, тихенько розфасовує чай Lipton в Гостомелі.

Висновок: ірландський варіант економічного зростання стане можливим для України, коли з неї зникнуть олігархи та підконтрольні їм політики. Між іншим, те саме можна сказати про корейський, польський та будь-який інший варіант економічного зростання.