Хто і чому любить Путіна у Європі та США? Частина 1

Захід довго не помічав або вдавав, що не помічав, активності путінських ідеологів серед правопопулістських партій Європи. Те, що здавалося неможливим іще 10 років тому, зараз становить серйозну загрозу самому існуванню ЄС як економічного, політичного і військового союзу демократичних країн.

Але ж за останні 5–7 років Москва сплела міцну мережу, якою охопила цілий спектр європейських політсил, починаючи з «Австрійської партії свободи» і «Національного фронту» у Франції, «Альтернативи для Німеччини», Націонал-демократичної партії та ПЕҐІДА (PEGIDA) в Німеччині й закінчуючи партією «Йоббік» в Угорщині та «Лігою Півночі» в Італії. І зростання впливу Росії у Європі не можна не помітити. Чи то державні перевороти або сепаратистські настрої, перемога проросійських кандидатів на виборах — за всіма подіями, що відбуваються у Європі, проглядається вплив Путіна. У Болгарії та Молдові на президентських виборах перемогли явно проросійські кандидати Румен Радєв і Ігор Додон, у Чорногорії нещодавно провалився переворот, організований Росією, Сербія проводить спільні з РФ військові навчання, угорський прем'єр Віктор Орбан, його словацький колега Роберт Фіцо і чеський президент Мілош Земан чимдалі сильніше вимагають згорнути антиросійські санкції.

Згідно з результатами досліджень угорського аналітичного центру Political Capital, із 24 впливових європейських партій правого спрямування приблизно 15 притримуються відкритої промосковської позиції та націлені на єдиний курс із Москвою поза межами Євросоюзу.

Як так сталося, що на європейському континенті багато політичних партій стали проросійськими, деякі виступають за посилення економічного співробітництва з Росією, а інші просто захоплюються Путіним?

З мотивацією Путіна все просто. Ступити на такий незвичайний для Росії шлях і співпрацювати з партіями правого спрямування його привело бажання дестабілізувати європейські уряди, завадити розширенню Євросоюзу, забезпечити прихід до влади дружньо налаштованих до РФ лідерів. І, нарешті, припинити антиросійські санкції ЄС.

Однак і правим партіям імпонує авторитарний стиль правління Путіна: ставка на силу, невибагливість у виборі засобів досягнення мети, жорсткий контроль преси та протестних настроїв. Крім того, Путін на ділі демонструє не ліві, а націоналістичні та імперські погляди. Партії ультраправої орієнтації вбачають у російському лідері зразок сильної особистості, яка втілює національний суверенітет перед обличчям лібералізму і конформізму. Характерно, що коли в березні 2014 року Путін запросив понад 50 політиків із ЄС на кримський «референдум» як спостерігачів, за винятком чотирьох представників Лівої партії Німеччини, решта «спостерігачів» були від правих політсил.

Звісно, не всі підтримують Путіна рівною мірою або з однакових причин.

Здебільшого такі партії не є однозначно проросійськими, просто їхня політика протистояння світоустрою, керованому Вашингтоном і Брюсселем, збігається з Москвою. Окремі, наприклад, Греція та Італія, бачать чисто фінансовий інтерес у співпраці з Москвою.

Нижче — детальний розбір деяких політичних партій, рухів, лідерів, які через різні причини грають на боці Путіна і сприяють просуванню його політики на європейські країни.

Французька Республіка

«Національне об'єднання», (Rassemblement national, до 1 червня 2018 року — «Національний фронт») — консервативна націоналістична політична партія у Франції, заснована в жовтні 1972 року. Впливова політсила пропутінського спрямування у Європі, 22 депутати від якої представлені у Європейському парламенті. Єдина, стосовно якої було доведено, що вона користувалася російською фінансовою підтримкою. 2014 року «Національний фронт» отримав від «Першого чесько-російського банку» кредит у розмірі 9,4 млн євро для фінансування виборчої кампанії. Марін Ле Пен підтримує російську зовнішню політику в Україні та на Близькому Сході, визнала анексію Криму. Ле Пен також заявляла, що хоче вийти з НАТО і створити новий альянс з Росією. «Національний фронт» просуває ідею заміни ЄС і НАТО панєвропейським партнерством незалежних держав, провідною силою у якому має стати тристоронній альянс Парижа, Берліна і Москви.

Сполучене Королівство

Британська національна партія (British National Party, BNP) —праворадикальна політична партія, публічно демонструє підтримку політики Путіна. Нік Гріффін (лідер політсили до 2014 року) брав участь як спостерігач на виборах до Держдуми 2011 року і проголошував, що «російські вибори набагато справедливіші, ніж вибори у Великій Британії».

Партія незалежності Сполученого Королівства (United Kingdom Independence Party, UKIP). Багато членів відкрито виявляють своє захоплення Путіним і свою підтримку його дій у Сирії. Видатний член партії Найджел Сассмен на запрошення офіційного Кремля здійснив поїздку до Криму, повернувшись звідти з твердженнями, що «Росія — це демократична країна, яку демонізують».

Аналітичний центр Bruges Group — публікує пропагандистські матеріали в руслі політики Кремля, для підготовки яких Росія оплачує поїздки його співробітників. Його директор Роберт Оулдз підтримав анексію Криму Росією і поклав на Захід провину за «кризу в Україні».

The Bow Group — найстаріший аналітичний центр Консервативної партії Великої Британії. Його голова Бен Харріс-Куїні 2016 року приїхав до Москви за рахунок приймаючої сторони і виступив на конференції з вихваляннями російської антигейської політики. Пізніше The Bow Group опублікувала доповідь із закликом скасувати санкції проти Росії, а нещодавно закликала британський уряд тісніше співпрацювати з російською розвідкою.

Федеративна Республіка Німеччина

«Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу» (Patriotische Europäer gegen die Islamisierung des Abendlandes, відомий під назвою PEGIDA) — німецький правопопулістський рух, створений у грудні 2014 року в Дрездені.

Активісти PEGIDA відомі своїм вимахуванням російськими прапорами під час маніфестацій. Рух закликає до негайної нормалізації відносин між Німеччиною та Росією.

Націонал-демократична партія «Альтернатива для Німеччини» (Alternative für Deutschland, АдН/AfD) — право-консервативна та євроскептична політична партія в Німеччині, заснована 6 лютого 2013 року. На сьогодні АдН — найактивніша політична сила в Бундестазі, яка підтримує Росію. Партія регулярно відправляє так званих «спостерігачів» за ходом виборів у Росії, на окупованих територіях Східної України, в Нагірному Карабасі, що активно використовується російською пропагандою для надання видимості їх легітимності. Голови АдН Олександр Гауланд і Йорг Мойтен стали одними з перших німецьких політиків, які привітали Путіна з переобранням і пообіцяли «докласти всіх зусиль для того, щоб німецько-російські відносини повернулися в конструктивну площину. Це має на увазі й скасування шкідливих для обох сторін санкцій».

Крістіан Блех, депутат земельного парламенту Північного Рейну-Вестфалії від партії АдН 2018 року організував поїздку групи депутатів від АдН до Сирії, яку потім висвітлювали в проросійській риториці.

За словами Анрі Поггенбурга, голови відділення АдН у землі Саксонія-Ангальт, «анексія Криму Росією, що нібито мала місце, є фіктивною відмовкою й алібі, а не реальним фактом». Крим був частиною Росії до 1954 року, а до «уявної» анексії мав статус часткової автономії. Через революцію на Майдані росіяни опинилися в Криму у великій небезпеці «й у ході референдуму зробили вибір на користь добровільного приєднання до Росії».

З точки зору Поггенбурга, санкції проти Росії не лише «суперечать міжнародному праву», а й шкодять Німеччині. За словами політика, страждають від них переважно компанії в Центральній Німеччині, де експорт до Росії «обрушився» на 40% і санкції вже обійшлися в «півмільярда євро».

Ліва партія (Linkspartei) — соціалістична партія в Німеччині, створена 2007 року.

Депутати від «Лівих» Вольфганг Ґерке та Андрій Хунко 2015 року побували на східноукраїнських окупованих територіях. Представники політсили були спостерігачами на «референдумі» у Криму і дали високі оцінки голосуванню, яке нібито відповідало «міжнародним стандартам».

Ґреґор Ґізі, один із засновників «Лівих», коментуючи російську військову операцію в Сирії, підкреслив, що росіян покликав на допомогу Асад, і тому, з точки зору міжнародного права, вона легітимніша, ніж операції інших держав.

Вільна демократична партія Німеччини (Freie Demokratische Partei, ВДП) — ліберальна партія в Німеччині, заснована 11 грудня 1948 року. Вирізняється своєю неоднозначною позицією щодо Росії. Так, провідний функціонер ВДП Вольфганг Кубіцькі останнім часом виступає за скасування антиросійських санкцій. Інакше, вважає політик, справа дійде до повернення до реалій «холодної» війни. Крім того, Кубіцькі неодноразово заявляв, що німецьке сільське господарство опиняється в невигідному становищі через санкції, а німецька промисловість змушена йти з Росії. Політик переконаний, що Тереза Мей робить помилку, звинувачуючи Росію в отруєнні колишнього подвійного агента нервово-паралітичною речовиною, також підтримує резонансний проект із будівництва газопроводу «Північний потік – 2».

«Об'єднання баварської економіки» (VBW) — найбільше в Німеччині об'єднання представників ділових кіл, включає в себе понад 130 економічних об'єднань і 40 приватних підприємств у Баварії. Його голова Бертрам Броссардт заявив, що «Росія — важливий для нас торговельний партнер, і діалог не повинен перериватися». Антиросійські санкції, на його думку, «були помилкою: вони не призвели до якихось політичних змін, але серйозно нашкодили в економічному плані».

«Торгово-промислова палата Мюнхена і Верхньої Баварії». Її голова Петер Дріссен заявив: «Отриманий досвід із санкціями показує, що вони здебільшого не здатні досягти поставлених політичних цілей».

Центр континентального співробітництва в Мюнхені (ЦКС) — міжнародна недержавна організація, яка об'єднує політиків, журналістів, науковців і громадських діячів Європи і Євразії для сприяння створенню «загального простору від Лісабона до Владивостока» на основі зміцнення дружби і співпраці між Європейським Союзом і Євразійським економічним союзом. Штаб-квартира ЦКС розташована в Мюнхені. Задекларованими цілями ЦКC у тому числі є звільнення Європи від гегемонії США у всіх сферах суспільного життя: військовій, політичній, господарській та медійній; створення континентально-європейського спільного економічного, соціального і культурного простору включає Росію як основу для гарантування безпеки, миру і процвітання у Європі. Організація має налагоджені зв'язки з Москвою — її голова Юрій Кофнер є головою «Євразійського руху» Олександра Дугіна, одного з ідеологів російського націоналізму.

Угорщина

Віктор Орбан — прем'єр-міністр Угорської Республіки з 1998 по 2002 рік і з 2010 року. Лідер партії «Фідес». Один із найбільш русофільських європейських голів урядів.

Виступає проти зовнішньої політики Євросоюзу, яка, на його думку, націлена на ізоляцію Росії. Не згоден із санкціями європейського блоку і звеличує російську модель держави. За останні п'ять років Орбан провів п'ять двосторонніх зустрічей із Путіним, що є рекордом серед європейських лідерів.

«Угорський громадянський союз» – «Фідес» (Fidesz, Magyar Polgári Szövetség) — одна із двох найбільших політичних партій Угорщини правого спрямування. На чолі із прем'єр-міністром Віктором Орбаном здобула на виборах 49,6% голосів і 133 зі 199 депутатських мандатів у парламенті й отримала право змінювати Конституцію й ухвалювати нові закони. З урахуванням позиції Орбана стосовно Росії, надалі в парламенті підтримуватиме його проросійський курс.

«За кращу Угорщину» (Jobbik Magyarországért Mozgalom, «Йоббік» / Jobbik) — ультраправа націоналістична політична партія Угорщини. Здобула на виборах 19,2% голосів і отримала 26 місць у парламенті.

Лідер партії Габор Вона понад 15 років веде бізнес у Росії. Путін розглядає Вону як можливого майбутнього партнера, який, імовірно, «зможе вивести Угорщину зі складу ЄС». Партія неодноразово критикувала «євроатлантичні зв'язки» Угорщини та ЄС, «референдум» у Криму назвала «зразковим».

Італійська Республіка

Італія давно відома як одна з найбільш проросійських країн у Європі. Це пояснюється тісними відносинами ще з радянських часів. У 1960-ті роки Італія постачала до СРСР понад 50% імпортованого промислового обладнання. ENI була основним стратегічним партнером радянської нафтової промисловості, а Fiat побудував досі найбільший у Росії автомобільний завод. Після розпаду Радянського Союзу особливі відносини ще більше зміцніли.

«Ліга Півночі» (повна назва «Північна Ліга за незалежність Паданії», Lega Nord per lndipendenza della Padania) — італійська права політична партія, яка виступає за надання північним італійським провінціям незалежності й утворення самостійної держави Паданія зі столицею в Мілані.

Партійні функціонери не приховують своїх прокремлівських поглядів. Вони, зокрема, підтримують російську інтервенцію в Сирії, виступають проти антиросійських санкцій ЄС і за визнання анексії Криму.

Лідер партії Маттео Сальвіні співпрацює із провладною партією Путіна «Єдина Росія». Сальвіні відвідував анексований Крим, демонстративно зустрічався там із політиками зі списку санкцій ЄС, давав інтерв'ю російському пропагандистському каналу RT, де звинувачував НАТО в агресивній поведінці.

Ось тільки деякі з висловлювань Сальвіні: «Наші справи пішли б краще, якби у нас в Італії був свій Путін», «Я вважаю Путіна великим, і я думаю так не за гроші», «Економічні санкції проти Росії — це безумство, спрямоване проти сусіднього дружнього ринку».

«Ліга Півночі» була однією з перших партій у Європі, які визнали анексію Криму. «Європі слід погодитися з тим, що, подобається їй це чи ні, Росія — її природний партнер. Якщо з'являються проблеми, їх треба розв’язувати, але нам потрібно остерігатися наслідків», — заявив один із чільних представників «Ліги» Лоренцо Фонтана.

За словами стратега «Ліги» із зовнішньої політики Джанкарло Джорджетті, Європі слід скасувати санкції, оскільки вони не працюють: «Я не розумію тих, хто впирається із санкціями. Вони справді припускають, що Путін прямо-таки віддасть Крим через санкції? Ми себе обманюємо, чи що?».

7 березня 2017 року Маттео Сальвіні підписав у Москві «договір про взаємодію» із «Єдиною Росією».

«Рух п'яти зірок» (Movimento 5 Stelle, або M5S) — італійська політична партія, яку заснували популярний комік Беппе Грілло і підприємець Джанроберто Казаледжо 4 жовтня 2009 року. Для політсили характерні популізм і частково євроскептицизм. M5S закликає до проведення референдуму щодо участі Італії у єврозоні, припинення санкцій відносно Росії та фактичного геополітичного розвороту від США у бік Росії. Представляючи свою зовнішньополітичну платформу нещодавно в парламенті, лідери руху назвали Росію стратегічним партнером, який був несправедливо покараний, а США — зарозумілим союзником, відносини Італії з яким себе вичерпали.

Лідер партії Луїджі Ді Майо закликав покласти край європейським санкціям проти Росії, змістити фокус НАТО зі зміцнення позицій у Східній Європі, і називає Росію цінним партнером у боротьбі з тероризмом.

Представник M5S із зовнішньої політики Манліо ді Стефано заявив на зустрічі із членами «Єдиної Росії»: «Ми не проросійські і не проамериканські політики. Ми проіталійські».

Алессандро ді Баттіста, міністр закордонних справ в уряді M5S, заявляв напередодні виборів: «НАТО стала грати багато в чому більш наступальну роль. Нас це не влаштовує». За його словами, Європа і США погарячкували з реакцією на російське втручання в Україні і повинні оцінити свою роль у дестабілізації країни.