Перейти до основного вмісту

Кисіль-шоу: Основні вразливості медіапростору

Саме час поговорити про російську пропаганду. Точніше про її слабкі місця.

Україна часто стає об'єктом звинувачень у порушенні або обмеженні свободи слова у країні — навіть при тому, що країна зазнала гібридної та військової агресії. Звучать ці звинувачення і від представників ГО (які частенько виявляються афілійованими з колишньою владою «регіоналів»), і від функціонерів міжнародних організацій, які часто не розуміють контексту того, що відбувається в Україні.

Природно, це ніяк не вкладається в голові у тих українців, які чітко розуміють: ми протистоїмо Росії, в якій категорії «свобода слова» просто не існує і яка використовує свої медіа, причому потужні, як один із родів військ. Проте щоразу цей незаперечний факт доводиться обґрунтовувати заново.

Заклики до «business as usual» із Росією для нас також не новина. Саме тому необхідно нагадувати всьому світові та Євросоюзу, зокрема, про злочини, які путінська влада скоїла не лише тільки проти України і міжнародної спільноти, а й проти свого народу.

Важко сперечатися, що засоби масової інформації в Росії перебувають під цілковитим контролем президента незалежно від того, чи є вони державними або ж належать його друзям. Але не всі пам'ятають, як і коли це сталося. Ба більше, досить поширеною є думка, що Путін першого терміну — це «хороший» Путін. Насправді рух російського лідера до нинішнього стану був досить послідовним і почався одразу після його приходу до влади. Далекого 2000-го. Тоді в одному зі своїх інтерв'ю Путін прямо висловив свої образи на представників ЗМІ: «Ви думаєте, це приємно — сидіти в Кремлі і читати гидоту, яку про мене журналісти пишуть?».

Потім сталася трагедія з підводним човном «Курськ» і знамените інтерв'ю Путіна Ларрі Кінгу, в якому він у своєму фірмовому стилі пожартував про катастрофу, що забрала 118 життів, відповівши на запитання ведучого «Що сталося з підводним човном?» — «Віна потонула». Саме тоді він остаточно переконався в необхідності взяти під контроль всі незалежні медіа. Арсенал кремлівської атаки був вельми різноманітним: кримінальні справи проти власників, судові тяжби, арешт майна. Так, проти Володимира Гусинського, власника телекомпанії НТВ, кримінальну справу порушили ще влітку 2000-го, а в листопаді Генеральна прокуратура ухвалила рішення про взяття його під варту, змусивши його емігрувати. Проте це був лише початок боротьби за НТВ. 2001-го телекомпанія зазнала силового захоплення, яке очолив соратник Анатолія Чубайса Альфред Кох. І попри масові протести — у Москві та Петербурзі відбулися великі мітинги на підтримку журналістського колективу телекомпанії, — НТВ у тому вигляді, в якому ми його знали з моменту створення, почав швидко деградувати, поступово перетворившись на кремлівський пропагандистський рупор, яким ми його знаємо сьогодні.

Після НТВ настала черга ОРТ. Акції відібрали у Березовського, якого не лише змусили емігрувати, а й заарештували його партнера і друга Костянтина Глушкова у справі «Аерофлоту». Якби цим займалися приватні особи, то це можна було б кваліфікувати як рейдерство, тобто кримінально каране діяння. Але цим в Росії займався глава держави!

Однак просто відібрати медіа-активи Кремлю здалося недостатньо. Необхідно було обмежити свободу слова на законодавчому рівні. Як привід для такого рішення використали чергову трагедію — захоплення заручників у театральному центрі на Дубровці. І вже в листопаді 2002-го Державна дума ухвалює поправки до законів «Про засоби масової інформації» та «Про боротьбу з тероризмом», які різко посилюють відповідальність ЗМІ в разі розміщення інформації, яку спецслужби вважають секретною. Кажуть, що особливе обурення Кремля викликав виступ у ток-шоу «Свобода слова» Савіка Шустера на НТВ Марка Розовського, чия дочка була серед заручників «Норд-Осту», з вимогою вивести російські війська з Чечні і врятувати заручників. Після цього ток-шоу перестало виходити у прямому ефірі.

Кому ж сьогодні належать російські телеканали? Один із найбільших гравців — національна медіа-група Юрія Ковальчука, якій належить блокувальний пакет «Першого каналу», 72% — «5-го каналу», 82% — РЕНТВ. Крім того, вони керують російськими версіями каналів Discovery і Eurosport. «Газпром-медіа» володіє телекомпаніями НТВ, ТНТ, ТВ3, «П’ятниця», «2 х 2», «Матч». Повертаючись до «Першого каналу», майже 39% належить державі, а 24% — компанії Романа Абрамовича. Також державі належить ВДТРК з усіма дочірніми компаніями. Таким чином, монополія Кремля над телебаченням тотальна.

"

Може здатися, що засоби масової інформації сучасної Росії схожі на радянські, але це не так. І справа навіть не у формальних відмінностях.

По-перше, цензура в сучасній Росії поширюється тільки на політичні питання, а тому неполітизованому глядачеві ЗМІ можуть здатися досить вільними. І навіть у політичних питаннях Кремль намагається створювати видимість плюралізму, випускаючи на «арену» ток-шоу представників України (найчастіше ретельно відібраних, часом маловідомих або зовсім невідомих у себе у країні), Заходу, ліберальних політиків. Фахівцям зрозуміло, що туди потрапляють лише ті спікери, які згодні з відведеною їм роллю, але ілюзію участі різних сторін вони створюють. По-друге, федеральні канали, особливо «Перший», створюють досить сучасний телевізійний продукт, і це кардинально відрізняє Росію від Радянського Союзу. По-третє, сьогоднішня Росія не має державної ідеології, на відміну від СРСР. Путін намагається реанімувати імперський проект, але це лише картинка для піару, а не ідеологія. По-четверте, в сучасній Росії відсутня зрозуміла система управління. Вона набагато більше схожа на візантійський двір, ніж на КПРС. А медіа — зброя у внутрішньоелітних війнах. Усе це призводить до того, що, попри нібито міць і невразливість, російська пропагандистська машина має достатню кількість слабких місць.

Мабуть, головна характеристика російської пропаганди — це низька якість, поверховість. Саме тому ток-шоу, незалежно від каналу, більше схожі на базар разом з усіма атрибутами базарних скандалів (лайка, а часом і бійка), ніж на дискусію професійних експертів і політиків. Саме в цьому і полягає їх уразливість. Щоб перемагати в медіавійні, треба створювати продукт більш високої якості. Причому бажано за всіма характеристиками, тобто як за змістом, так і за подачею матеріалу, і за «глядабельністю». Сьогоднішні російські пропагандисти — це такі «жирні телевізійні тролі». Але слід пам'ятати, що з тролями не можна боротися за допомогою тролінгу! Їх треба перемагати насамперед інтелектуально, хоча у випадку роспропаганди це цілком можна реалізувати. При цьому важливо розуміти ті теми, в яких «кисіль-соловйови» сильніші, і ті, в яких вони відверто «плавають».

Володимир Путін намагається реінкарнувати абсолютно архаїчну імперську модель держави. Саме тому всі його інтереси спрямовані поза країну. Тому і пропаганда постійно обговорює питання зовнішньої політики, а що робити з політикою внутрішньою, особливо коли там виникають проблеми, ніхто як слід не знає. Ось і зараз, коли рейтинг Путіна впав до значень 2011 року, а «Єдина Росія» програла губернаторські вибори в низці регіонів, для того, щоб відволікти увагу електорату, намагаються використовувати старий перевірений спосіб  — мілітаристську істерику. У своїй вечірній програмі Володимир Соловйов понад три години обговорює, як і коли НАТО нападе на Росію і почнеться Третя світова війна. Підстав для такої зубодробильної теми стали навчання НАТО, які пройшли в Норвегії. І навіть наявність на цих навчаннях російських спостерігачів не завадила Жириновському пообіцяти нам війну до 22 червня 2019 року. Найкраще обговорювати роботу російської пропаганди, відкривши радянський підручник із бойової спецпропаганди. Всі ці методи, які слід використовувати проти противника у воєнний час, застосовують у РФ сьогодні проти власного населення. Методи «гнилого оселедця», «40 на 60», «великої брехні», «абсолютної очевидності» особливо небезпечні тим, що вони впливають на людей на рівні глибоких психологічних механізмів, і наслідки такого психотравмувального впливу неможливо ліквідувати жодними логічними аргументами. Саме цими методами кремлівські пропагандисти створили історію «розп'ятого хлопчика» і висвітлювали події в Одесі 2 травня 2014 року. Результатом такого впливу стає «зомбування» аудиторії, коли людина, яка зазнала такої обробки, не лише сама починає поширювати навіяну інформацію, а й агресивно ставитися до тих, хто має іншу думку. Природно, що в результаті різко зростає градус агресивності в суспільстві. І це має ще низку страшних наслідків. Останнім часом Росію, включно із окупованими нею територіями, захлеснув цілий вал невмотивованих злочинів. Трагедія в Керчі — лише один із прикладів. Жительці Санкт-Петербурга довелося тікати від божевільного із шилом, який намагався проткнути їй голову на трамвайній зупинці. Заступник голови департаменту Мінфіну застрелив сусіда на побутовому ґрунті. У Кемеровській області пенсіонер розстріляв із рушниці своїх синів — і це лише ті випадки, які потрапили до заголовків ЗМІ за один останній тиждень. Коли ми говоримо, що люди, які живуть у Росії, збожеволіли, це не так далеко від істини, і це результат упливу бойової спецпропаганди.

Проте слабких місць у сьогоднішніх кремлівських пропагандистів вистачає. Це практично всі проблеми, які виникають усередині Росії. Досить подивитися на їхню реакцію на програш провладних губернаторів на виборах або на конфлікт в Інгушетії, на протести проти пенсійної реформи або на акції Навального. Найчастіше вони просто намагаються мінімізувати медійний ефект від такого роду подій. Улюблений метод, який для цього використовують — перемикання уваги. На жаль, ми самі часто допомагаємо їм у цьому, коли сприяємо поширенню в медійному просторі яскравих, але абсолютно беззмістовних і безпечних для Кремля тем. Ще раз повторимося — тролінгом кремлівських пропагандистів не подолати! Від слова «зовсім»! І тут з'являється ще одна зручна для Кремля теза, яку ми часто зустрічаємо в українському медіа-просторі, — нам нецікаво те, що відбувається за поребриком! І це при тому, що існує величезна кількість тем, на які бояться говорити кісельсоловйови — це і відносини між регіонами і Москвою, і падіння рівня життя росіян, і рівень безробіття, що зростає, і падіння зарплат, і збільшення цін на комунальні послуги, і це лише деякі з гострих тем. Хороші матеріали із цих, і не тільки, тем можуть заповнити інформаційний вакуум. Інформаційна війна, як і будь-яка інша, потребує серйозної оцінки противника. А противник тут — кремлівські пропагандисти, які воюють не лише проти України, а й проти росіян, намагаючись зробити з них слухняних маріонеток, яких використовуватимуть у своїх корисливих інтересах.

''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...