Кіт Пригожина: путінський антикульт?
«Тіло Пригожина лежить у землі сирій,
А кіт його нас кличе у бій!»
Обставини смерті Євгена Пригожина породили безліч версій, починаючи від ліквідації за наказом Путіна / Шойгу / Зеленського / західних спецслужб, до нехлюйства під час підготовки до вильоту або в ході польоту: через санкції джет, що впав, не обслуговували в повному обсязі з 2019 року, про що повідомили в Embraer. Незважаючи на формальне упізнання трупів Пригожина та Уткіна, версія про імітацію загибелі одного з них, або навіть обох, також не померла остаточно. Зараз вона непопулярна, але при нагоді засяє новими фарбами, породивши Лжеєвгеніїв та Лжедмитрієв. Утім, усе це не має значення. Значення має лише заломлення смерті Пригожина в колективній свідомості росіян та її посмертне існування у ній.
Велика російська мрія
Кримінальний злочинець, якому таланило і він зробив неймовірну кар’єру, Пригожин був, по суті, черговим втіленням російської мрії — новим виданням Стеньки Разіна / Омеляна Пугачова / Василя Чапаєва / Григорія Котовського. Але найближчий до Пригожину типаж — романтизований бандит Котовський — пережив війну та загинув через необережне поводження зі зброєю (не своєї), вже пішовши у мирний агробізнес. Завдяки цій обставині його дух, хоч і не без зусиль, удалося приручити та поставити на службу радянській владі. Смерть же Пригожина передує за часом новій смуті та громадянській війні, яка в Росії почнеться негайно, щойно її армію виб’ють з України. У цій війні Пригожин стане прапором, як мінімум, однієї, але, найімовірніше, кількох сторін, що воюють, кожна з яких намагатиметься створити собі якщо не світлий, то щонайменше корисний образ в очах Заходу, заручившись його підтримкою. Так що перефраз двох рядків із пісні «Тіло Джона Брауна», часів Громадянської війни в США, винесений у підзаголовок, доречний і як прогноз пришестя кота Пригожина — людиноїдної мутації кота Шредінгера, і як епітафія на пригожинську могилу, яких, цілком імовірно, раптово виявиться кілька. Навколо них виникнуть конкуруючі культи, і ми ще побачимо, як кілька десятків фальшивих синів і дочок Пригожина ділять залишки Росії на сфери впливу, подібно до синів і дочок лейтенанта Шмідта з відомого роману.
Одним словом, розмова піде зовсім не про Пригожина, який сам по собі був зрозумілий за життя і став зовсім не цікавий померши. Після удару об земну поверхню, за 50 км від резиденції Путіна, вид його трупа здатний хіба що змусити здригнутися диванного споживача контенту. Чесний погляд на Пригожина за життя міг виявити лише бруд, кров і підлість — і жодна грама романтики, як і в попередніх версіях цього специфічно російського типажу. А ось прорахувати поведінку людей, які стануть адептами культу Пригожина або увійдуть до його канону, набагато цікавіше. Народна канонізація Пригожина вже йде, а церковна, в рамках РПЦ, цілком можлива. Не прямо зараз, звісно, але за кілька років — цілком.
Пам'ятник був поставлений за СРСР, але досі стоїть, бо скульптор відомий, і це вже мистецтво, а ніяка не політика. Чи не так, Пригожин і Котовський навіть зовні схожі? Цікаво, а Пригожин їздив верхи?
Вибудовування відносин із цим культом стане викликом для будь-якої російської влади. Живого Пригожина можна було купити, і загалом недорого, хоча останнім часом він став задирати ціну за свої послуги. Порозумітися з безсмертним котом Пригожина буде складніше, бо коти, як відомо, гуляють, де захочуть, і залишають мітки там, де гуляють.
«Ви і вбили»
Головне питання найближчих тижнів: хто буде призначений убивцею Пригожина у народній свідомості? Списати все на нещасний випадок неможливо, бо міфологічний герой не може загинути випадково. І, хоч як намагається кремлівська пропаганда перевести стрілки, найближчий кандидат на роль убивці — сам Путін.
Якщо говорити про реалії, навряд чи Путін особисто наказав ліквідувати Пригожина. У побудованій ним системі стримувань і противаг глава «Вагнера» відігравав важливу роль, і його зникнення цю рівновагу порушило, до того ж у вкрай невдалий для Путіна момент. Україні смерть Пригожина теж не потрібна — його присутність на полі забезпечувала відому передбачуваність, оскільки Пригожина можна було прорахувати. В організації вбивства, найімовірніше, можна запідозрити Шойгу. Звичайно, доблесний оленяр ніколи не наважився б на такий крок сам, але його могла підштовхнути до нього одна з кремлівських веж, стурбована спробами Пригожина прорватися в політику. Ось тільки в народній свідомості всі ці міркування не працюватимуть. Отже, перше завдання Путіна сьогодні — не дозволити повісити на себе вбивство Пригожина, здатне поховати його на виборах 2024 року. Не варто скидати з рахунків і постать Уткіна, яка зараз виявилася дещо в тіні. Уткін, який не мав і сотої частки публічної популярності Пригожина, був, проте, широко відомий у вузьких колах військових професіоналів, і його фігурою ще спробують зіграти, але пізніше. Вона ідеально підійде для введення в гру апостола вічно живого Месії війни, який урятувався дивом.
Природно, що внутрішньокремлівська опозиція Путіну, у планах якої розплатитися ним із Заходом за вихід на мирні переговори з прийнятними для Кремля перспективами, зацікавлена у протилежному: у тому, щоб Путін в очах російського обивателя міцно сприймався як убивця Пригожина. Навальний, зі свого ШІЗО у глибині володимирських руд, куди йому провели швидкісний Інтернет, уже заявив, що Путін позаздрив популярності Пригожина та Уткіна «серед звичайних людей і у військах», зненавидів їх за це і віддав «підлий наказ убити» обох. Причому Навальний заявив про це в найбільш удалий момент — з невеликою, але ретельно відміряною паузою після заяви Путіна про те, що «Пригожин був людиною складної долі, але талановитим бізнесменом», який працював «не тільки в нас у країні, а й за кордоном, в Африці зокрема, займався там нафтою, газом, дорогоцінними металами та камінням»; що він, Путін, знав Пригожина дуже давно, з початку 1990-х, і, нарешті, що бійці «ПВК Вагнера» зробили «вагомий внесок у боротьбі з нацизмом в Україні».
Заява вийшла, прямо скажемо, так собі, та й позиція Путіна в цій ситуації не найвдаліша. Отже, рахунок поки що 1:0, на користь Навального.
Пошуки українського сліду, з ентузіазмом анонсовані одразу після авіакатастрофи, затихли вже першої доби. Очевидно, у Кремлі прорахували, що версію путінського замовлення українським слідом у такій ситуації не перебити. Судячи з того, як пропагандисти почали балакати тему, нарізуючи її на потік нудних коментарів і версій на кшталт «наслідок на єдино правильному шляху, товариші», в АП вирішили взяти паузу, відстеживши розвиток ситуації. Натомість через Олександра Бородая, який зараз є депутатом-єдиноросом, була запущена інформація про те, що бійці «ПВК Вагнера» почали «масово підписувати контракти зі ЗС РФ». На тлі хвилі стихійної народної скорботи за вбитими Пригожином та Уткіном, ця спроба викликати серед бійців «Вагнера» ажіотаж і тисняву на виході вийшла вкрай непереконливою. Автори ідеї випустили з уваги продуману структуру ПВК, що включає систему закритих чатів та регіональних кураторів, тож інформація про реальний стан справ у вагнерівців є.
Що стосується подальшої долі «Вагнера», то він устиг стати надто великою та розгалуженою структурою, аби не пережити загибель двох своїх лідерів, хоча вона й завдала компанії серйозного удару. А ось її розкол цілком імовірний. І, судячи з коментарів у мережі, він уже йде: частина структур «Вагнера» — а вони включають не лише військовий складник, а й систему мережевих тролів, перейшла під контроль путінської команди та транслює її версії. Інша частина поки що вичікує, оцінює ризики і, ймовірно, намагається торгуватися. А оскільки структури «Вагнера» розташовані не тільки в Росії, а й за її межами, напевно, йдуть свої торги.
Українські офіційні коментатори обмежилися заявами про непричетність України до ліквідації Пригожина, а її організацію Путіним згадували побіжно, як щось цілком очевидне. «Я думаю, всі розуміють, хто причетний», — сказав Володимир Зеленський, але не став уточнювати, хто саме. Михайло Подоляк, якого негайно процитувала «Медуза», пообіцяв Росії початок смутного періоду з численними смертями. Ну а на Заході, не поспішаючи, але дуже послідовно, розкручують версію про ліквідацію Пригожина за наказом Путіна. «У Росії мало що відбувається такого, за чим не стояв би Путін. Але я не маю достатніх відомостей для відповіді», — заявив журналістам Байден. «Украй малоймовірно, щоб представники російської армії, особливо міністр оборони Сергій Шойгу та начальник генштабу генерал армії Валерій Герасимов розправилися з Пригожиним без наказу Путіна», — пише американський Інститут вивчення війни (ISW). The New York Post назвала Пригожина «російським дисидентом», також натякнувши на причетність Кремля, а глава МЗС ФРН Анналена Бербок згадала про те, що в путінській Росії регулярно відбуваються незрозумілі вбивства, самогубства та нещасні випадки, оскільки «диктатура, побудована на насильстві, здатна лише на насильство — що всередині країни, що зовні».
Боротьба за бренд «Вагнера»
Безперечно, комерціалізація образу Пригожина та боротьба за бренд «ПВК Вагнера» ще попереду. У цій точці зійдуться політичні та комерційні інтереси. З комерційними все зрозуміло, а політичний бренд «Вагнера» привабливий тим, що його можна розгорнути у будь-якому напрямку — і, незалежно від розвороту, до нього потягнеться російська чернь. Тож заклик Російського добровольчого корпусу «до бійців "ПВК Вагнера"», «для яких слова "вірність" і "честь" іще мають сенс і значення», з’явився дуже своєчасно. «Вчора були цинічно страчені ваші командири та батько-засновник. Те, що їх убили за розпорядженням представників вищого ешелону влади РФ, очевидно кожному», — йдеться у зверненні. «Тому зараз у вас є непростий, але досить логічний вибір: або стати в стійло МО РФ на службу вбивць ваших командирів, або зберегти свою честь і помститися їхнім катам, перейшовши на бік України», щоб «знову вирушити маршем на Москву, але цього разу не зупинятися за 200 км від МКАДу, а дійти до кінця!».
Великого потоку перебіжчиків, мабуть, не буде. Але, якщо РДК зможе, зрештою, пред’явити хоча б півсотні колишніх вагнерівців, що воюють у її лавах, та ще й під вагнерівським прапором, це стане чудовим ходом, який попсує чимало крові російським власникам бренду.
Свою частку від спадщини Пригожина намагається відірвати і Кадиров, який уже заявив, що був давнім другом Євгена Вікторовича, з яким йому доводилося розв’язувати найскладніші питання, і що покійного відрізняли чуйність, комунікабельність і завзятість. «Ми також сприяли йому в деяких питаннях щодо Лівії та Африки, нас багато пов’язувало», — пише Кадиров, видаючи свій інтерес. Утім, взвод-другий вагнерівців, і теж під прапором ПВК, може з’явитися і в «Ахматі», і навіть відкрити власну лінію у Тікток.
Права на шматочок бренду «Вагнер» поспішає заявити і дрібне лушпиння на кшталт Мізуліної-молодшої, Миронова, Прилепіна тощо, які солов’ями розливаються про патріотизм і велике серце покійного, а також про його близькість до народу.
Остання, втім, чиста правда. До російського народу — такого, який він є, кримінальний злочинець Пригожин був гранично близький, і стихійні меморіали, що з’явилися по всій Росії — найкраще тому підтвердження. Однією лише скорботою справа не обмежується. Йде активне розкручування бренду: кількість плакатів і портретів, що виникли на спонтанних, нібито, мітингах, ясно свідчить про те, що ПВК «Вагнер» не збирається йти зі сцени. Біля офісу в Петербурзі оперативно організовано патріотичний фестиваль — захід уже не так жалобний, як рекламний — і на нього потяглися люди. Сумнівно, щоб смерть Путіна викликала велику, або хоча б таку саму спонтанну народну реакцію, поза межами припису тужити.
Навпаки, смерть Путіна — а вона, рано чи пізно, трапиться, напевно, надасть нового імпульсу пригожинському культу. Швидко з’ясується, що, борючись за велич Росії, Путін впустив її в яму, набагато глибшу і безнадійнішу, ніж та, куди впали уламки СРСР. У Росії настане епоха найчорнішого реваншизму з нескінченними пошуками винних. І кіт Пригожина прийде на її прапори.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!