Перейти до основного вмісту

Кулькове поранення, або Навіщо нам Шарій

Пеннівайз? Швидше, Дуремар

Найбільший шок після виборів у всіх, хто слідкував за перебігом кампанії, викликала не перемога «Слуги народу», всі здогадувались, відчували наближення цього цунамі. Хтось вийшов у море, щоб врятуватись, хтось ховався на стовпах рейтингів, але насправді всім все було зрозуміло, просто важко зізнатись самім собі.

Справжній подив — це рейтинг партії Шарія.

Проект сумнівного блогера в екзилі, на тлі якого партія Зеленського — справжня партія із давніми традиціями парламентаризму. Так, вона не пройшла до ВР, та від цього не легше, бо частина громадян артистично завершує тези про неприпустимість існування такої партії тим, що згідно закону ми цю партію ще й будемо фінансувати.

Суть конфлікту в тому, що певна категорія людей вважають Шарія давнім антиукраїнським проектом, і звісно, його партію теж (цікаво, що рекламні гасла партії розраховані тільки на російську мову — шарій, шаріт та «шарікі», які українською «кульки»).

Інша спільнота, плутаючи парламентську партію з покатушками автоклубу, зазирають в очі першим і питають — а чіто в ньом такого, він обіцяв гроші тому, хто знайде антиукраїнські матеріали в нього. Начебто ворог має носити футболку з принтом про те, що він ворог.

Суть непорозуміння в наступному.

Кожна з частин суспільства говорить про різного Шарія.

Ми опустимо можливу наявність у партії Шарія платного ядра, такої собі кристалічної решітки.

А припустимо, що в неї є прихильники, а вони дійсно є, і хай це протест невідомо проти чого, вони все одно є.

Здебільшого це молодь. На момент початку медіапроекту «Шарій» у 2014-му, наприклад, 17-річному хлопцю було 12 років. Він фізично не може пам'ятати, з чого все починалось. Тому тоді його цікавили бейблейди.

Для нього Шарій — прикольний блогер, що мочить Порошенка, іноді Зеленського та ще когось. Така собі «правда», бо для багатьох не буває правди відкритої, проста правда, яку можна взяти в руки, для них підозріла, її треба знаходити між дощиць на підлозі — це гарантія справжньості.

Ця молодь почала цікавитись тим, що відбувається, рік-два тому. Це молодь не тільки за віком, а й за певним стажем суспільно-політичних спостережень.

Інша, друга, спільнота геть не в курсі сучасних тем та відео блогера. Не в усіх є сили витримати ті відео, бо вони дуже добре пам'ятають початок тих відосиків.

Де через безперервну, іноді маніпулятивну критику України та її влади зривався українській наступ. Де дуже добре знаючи неспроможність людей витримувати дихотомії, контуром вимальовувалось те, що раз Україна погана, то може й Росія невинна.

Так, у блогера величезна аудиторія в РФ. І, гадаю, зняти певну біль сумління в росіян теж могло бути метою.

Встиг Толік чогось наговорити про збитий Боїнг, український БУК.

Потім чомусь(?) багато часу присвятив російському опозиціонеру Навальному і так далі.

Тобто цілковито два різних явища з одною назвою.

Чим цікавий це кейс, ця розбіжність бачень?

Тим, що тихою ніччю, коли стихає фейсбук... Безперервним мерехтінням нічного неба на нас дивиться той факт, що події нашого минулого, які для багатьох є очевидними, для дедалі більшої частини громадян такими не є.

Наше минуле вже потребує контексту, пояснень, діалогу. Бо без проговорення не зможе залишитися в соціальній пам'яті.

Один маленький пропагандист став першим пострілом війни. Війни за наше минуле.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...