Перейти до основного вмісту

Лідерство як душа армії

Командування може бути ефективним лише з таким підходом

Навіть після п’яти років російсько-української війни лідерство в армії не розуміють і навіть бояться його. Це моя суб’єктивна думка, на істину не претендую і нікому її не нав’язую. Серед українців ще панує розуміння лідерства в такому радянському штампі, що лідер – це типово авторитарна особистість, яка перебуває в якомусь авангарді і за якою йдуть інші. Це зовсім не так.

У радянській армії лідерство і близька до нього «ініціатива» зазвичай не заохочувались і навіть карались. Лідерами могли бути тільки комуністи, а їх партія – це єдиний рульовий і одноосібний лідер у всьому.

Нині у ЗСУ більше застосовують поняття управління, рідше говорять про менеджмент. Були навіть введені такі посади «черговий менеджер». Але лідерство – це більш ніж управління. Військовий лідер – це індивідуум, що вміє виконувати службові функції в будь-яких ситуаціях на рівні лідерської поведінки, яка має стати прикладом до наслідування.

У нашій новоствореній українській морській піхоті відомий механізм лідерства звучить латиною як «Ductus exemplo» – або керівництво власним прикладом. «Лідер у цьому розумінні не лише той, хто веде, а й той, хто вміє опанувати хаос та безлад життя, і бою зокрема, – каже капелан, отець Андрій Зелінський. – Створилися умови для масового прояву саме лідерських якостей тисяч воїнів. Війна стала зоною автентичності – там людина починає чудово орієнтуватися в тому, що є насправді ціннісним. Власне, це виживання, а не статуси чи статки. І тому не варто дивуватися тій істині, що лідер почасти народжується в хаосі й безладі…»

У бойовій обстановці, коли солдати гинуть, ситуація змінюється миттєво, а плани просто ігнорують за непотрібністю, командир підрозділу повинен управляти навіть до своєї смерті. Командир управляє ресурсами на полі бою, які є в його розпорядженні для виконання наказу (місії). Звісно, що саме командири ведуть за собою особовий склад як військові лідери. Окрім командирів підрозділів, інші офіцери (сержанти), що забезпечують бій (операцію), зазвичай не беруть на себе цю ризиковану відповідальність повною мірою. А військові лідери завжди перебувають під її серйозним впливом. Командири як управлінці (менеджери, начальники) працюють із ресурсами, інформацією, даними. А як військові лідери – з людьми та їхніми почуттями, іншими словами – бойовим духом.

Командування як процес на будь-якому рівні військового управління завжди буде поєднанням лідерства та управління, але їх пропорції, залежно від обстановки, умов і ситуацій, будуть різними.

Управління + Лідерство = Командування

На стратегічному рівні (на рівні «генералів») більше управління, ніж лідерства. Водночас на тактичному рівні – на рівні «капітанів» – набагато більше лідерства, ніж управління.

Сподіваюсь, що моє схематичне пояснення доступне для розуміння.

Коли система чітко функціонує, їй не потрібні лідери, принаймні, настільки багато. Їй потрібні ефективні командири – менеджери-управлінці. Але коли система виходить поза межі раціонально організованого функціонування, тоді настає час того, хто знає, що доцільно зробити, який ресурс варто залучити, яка послідовність дій і якого результату варто досягати. Саме військовий лідер має критично ставитися до досягнутого, вміти аналізувати, чого бракує для поліпшення колективного результату. Саме він мотивує і надихає власним прикладом рухатися до остаточної перемоги. Йому довіряють, його поважають, за ним ідуть у бій – навіть на смерть.

Саме таку лідерську поведінку проявив ще тоді командир 81-ї одшбр, а зараз командувач ДШВ генерал Євген Мойсюк. У рамках операції в січні одним із завдань його підрозділів було деблокувати ДАП. Намагалися оволодіти монастирем у с. Веселому, що поблизу Донецького аеропорту. Якби його зайняли, це збільшило б зону впливу наших підрозділів і була б змога спокійно забезпечити особовий склад в аеропорту всім необхідним.

Під час однієї з таких спроб «Призер» (позивний полковника Є.Мойсюка) виходив туди з бійцями 90-го батальйону своєї бригади і 2-го батальйону 93-ї бригади, які його не знали. Це був зведений загін. Вони вже багато чого вміли, але це люди, які до АТО працювали вчителями, бухгалтерами, шахтарями – їм не вистачало досвіду. І «Призер» для них був чужим командиром.

Для переконання йому довелося продемонструвати свою лідерську поведінку словами і підкріпити прикладом: «Хто вам ще потрібен? Я полковник ВДВ, командир бригади, виконую завдання максимум командира роти і йду з вами. Кого вам ще запросити – президента?». Вони всі вагались, але пішли. Він не наказав комусь іти і виконувати. Він сказав: ідемо, я веду вас за собою – це місія військового лідера.

«Коли ми навчаємо сержантів, командирів взводів, то використовуємо принцип «Роби як я або краще за мене». Відповідно, так само вони вчать своїх підлеглих», – це прописний вислів генерала Євгена Мойсюка.

Інший приклад, також із ДШВ. 2014-го командир 80-ї, нині начальник штабу, перший заступник командувача ДШВ генерал Андрій Ковальчук («Молот») командував обороною Луганського аеропорту. Був поранений. Не залишив командування і продемонстрував своїм підлеглим приклад саме лідерської поведінки. Була загроза життю, але військовий лідер не залишив своїх людей.

Генерал Віктор Муженко («Грім») неодноразово проявляв приклади військового лідерства. Наприклад, він брав безпосередню участь у бою під Рубіжним, щоб деблокувати колону 30-ки. Із десантниками 95-ки здійснив переліт на вертольотах і після марш-кидка вступив у бій.

Чому вони робили це? За класичними правилами управління – це не справа полковників і генералів.

Тому що «коли система виходить поза межі раціонально організованого функціонування, тоді настає час того, хто знає, що доцільно зробити, який ресурс варто залучити, яка послідовність дій і якого результату варто досягати».

Саме в цьому і є сутність військового лідерства і головна відмінність від процесу управління. І саме це – яскраві приклади українського військового лідерства, а не «ручного управління», як дехто помилково вважає. Іноді «вчити матеріальну частину» військового лідерства буває корисним навіть для генералів, які досягли високих посадових вершин.

М. Ке де Врі відносить менеджерів і лідерів до різних типів, приписуючи першим можливість «примусити людей діяти», а другим – «спроможність надихати».

Я узагальнив деякі підходи дослідників менеджменту і лідерства в одній таблиці і пропоную її вашій увазі.

Відмінності між традиційним військовим керівником і сучасним військовим лідером

Традиційний військовий керівник

Сучасний військовий лідер

Сконцентрований на сьогоденні

Зацікавлений у майбутньому

Віддає перевагу стабільності

Зацікавлений у перетвореннях

Будує короткострокові плани

Будує довгострокові плани

Зосереджений на інструкціях

Зосереджений на баченні (візії)

Думає і бажає почути відповідь від підлеглих: «Чому?»

Думає і бажає почути відповідь від послідовників: «Навіщо?»

Контролює

Делегує

Подобається складність

Знає, як спростити

Покладається на логіку

Використовує інтуїцію

Приймає всі важливі рішення самостійно або ретельно виконує рішення старшого військового керівника

Поділяє відповідальність за ухвалення рішень з іншими

Контролює процес

Допомагає іншим, стимулює самоконтроль

Виконує роль експерта, відповідаючи на свої запитання і не звертаючи увагу на відповіді

Виконує роль об’єднувача, ставлячи запитання і слухає (чує) відповіді інших

Розробляє правила

Формує бачення

Цінує згоду

Цінує різноманітні точки зору

Намагається уникати конфліктів або генерує їх для досягнення мети

Розглядає конфлікти як інструмент розвитку і спрямовує їх для досягнення мети

Реагує

Ініціює

Основна увага – завданням і процесу

Основна увага – людям і результатам

Домінує лінійне та аналітичне мислення

Домінує системне і творче мислення

Конкуренція

Співпраця

Розглядає людей як ресурс, який можна замінити

Цінує кожного як бойову одиницю

Пріоритет – потребам підрозділу (структури)

Пріоритет у прагненні максимально збалансувати потреби підрозділу (структури) і окремого військовослужбовця

Готовий виконувати чужі рішення

Бере відповідальність на себе і захищає свою позицію

Зациклений на рутинних повсякденних справах

Зорієнтований на перспективу

Чіткість у виконанні, дотриманні інструкцій, «зручний» для начальства

«Незручний» для начальства

Регулює, звітує, аналізує ситуацію

Ризикує, вишукує можливості

Ухвалює рішення правильно

Ухвалює правильні рішення

Ці відмінності можна продовжувати і підкріпляти прикладами з військового і бойового досвіду ЗСУ.

Як висновок, я розкрию узагальнені відмінності між управлінням (керівництвом, менеджментом) і лідерством командира підрозділу (структури):

  1. Командир як лідер в основному покликаний регулювати міжособистісні стосунки в підрозділі (структурі), які мають неформальний характер, а як посадова особа і управлінець він є носієм функцій і засобом регулювання офіційних відносин у межах цього підрозділу (структури) шляхом соціального контролю і влади, на основі адміністративно-правових повноважень і норм повсякденного життя.
  2. Лідерство командира підрозділу (структури) – це групове явище, лідер не може бути одинаком, без групи. Отже, лідерство офіцера тактичної ланки управління можна констатувати тільки в умовах мікросередовища, яким і є мала група – підрозділ (бойова група, розрахунок, команда). Управління (керівництво) ж є елементом макросередовища, тобто пов’язане з вищими ланками системи військового управління і суспільних відносин загалом. Про що я зазначав вище і показав на малюнку.
  3. Командир підрозділу як управлінець цілеспрямовано призначається, і це підконтрольне різним соціальним елементам системи військового управління. Лідерство ж командира виникає неформально і посідає ключові позиції з відкритої чи прихованої згоди особового складу підрозділу (структури) на основі здобутого авторитету і довіри.
  4. Явище лідерства менш стабільне. Становлення командира як лідера відбувається у процесі розв’язання суперечностей професійної діяльності між мірою прагнень (амбіцій і поведінкових установок) лідера і мірою готовності особового складу прийняти його ведучу роль, бути веденими. Бути готовими стати послідовниками, а не просто підлеглими. З’ясувати справжні можливості лідера – означає з’ясувати, як сприймають лідера члени групи (особовий склад підрозділу, структури), де він прагне проявити лідерську поведінку.
  5. Командир підрозділу (структури) як військовий керівник формальної організації має підтримку у вигляді делегованих йому офіційних повноважень і зазвичай діє в межах конкретної функціональної сфери. Ці повноваження він отримує разом із призначенням на посаду – автоматично. Однак як військовий лідер у своїх неформальних діях він повинен акцентувати увагу на взаєминах із людьми та між ними. Його опора – це визнання його авторитету особовим складом підрозділу, що з власної ініціативи прислухається до нього, таким чином виникає довіра до нього як до лідера.
  6. Процес ухвалення рішень командиром підрозділу (як керівником) складніший, опосередкований багатьма обставинами і умовами, часто поза межами підрозділу (структури) і залежить не завжди саме від нього. Однак як лідер він ухвалює безпосередні рішення, що стосуються тільки внутрішньогрупової (командної) діяльності.
  7. На командира підрозділу (структури) як військового керівника (менеджера) офіційно покладено функції управління підрозділом (структури) та організації його діяльності. Він безпосередньо відповідає перед законом про стан справ і бойову готовність за результатами своєї професійної діяльності. Як військовий лідер він такої відповідальності не несе, вона радше характеризується з моральної та психологічної точки зору. Лідерство командира підрозділу (структури) визначається як процес внутрішньої соціально-психологічної організації й самоуправління взаєминами та діяльністю особового складу за рахунок його індивідуальної ініціативи. Військовий лідер як особистість бере на себе набагато більшу міру відповідальності, ніж того потребує формальне збереження службових і загальноприйнятих (статутних) норм.

Отже, було б помилкою ототожнювати лідерство й управління (менеджмент, керівництво). Однак було б помилкою і протиставляти їх. Адже між цими поняттями існує й багато спільних рис. Головними з них є такі:

  • обидва феномени є засобом організації й певної координації взаємовідносин між військовослужбовцями підрозділу (структури), засобом їх спрямування та управління ними;
  • і формальне керівництво (управління, менеджмент), і лідерство (у неформальній сфері взаємодії з людьми) суттєво реалізують процеси соціального впливу у підрозділі (структурі) та командоутворення. Прошу не плутати з формуванням «військового колективу» – це принципово різні процеси і підходи. Я б навіть сказав, що колектив – це застаріле «совкове» поняття. Але про це згодом;
  • як управлінню (керівництву, менеджменту), так і лідерству, притаманний момент певної субординації відносин, хоча в управлінні він виступає досить чітко, оскільки регламентований і закріплений обов’язками (посадовими інструкціями), а в лідерстві його наявність набагато менш помітна і заздалегідь формально ніяк не окреслена – навпаки, знівельована.

Насамкінець чудова цитата від капелана отця Андрія Зелінського: «Лідерство – це душа армії». Точніше важко сказати. Ця душа поступово розкривається і в Українській армії. Дай Бог!

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...