Перейти до основного вмісту

М'яка сила залізного чобота

Що таке «м’яка сила» Кремля і як вона проявляється в Україні та за кордоном.

Днями Володимир Путін (також відомий в Україні під кумедним псевдонімом) відвідав Сінгапур. Візит увінчався низкою курйозних скандальних ситуацій і конфузів навколо «дорогого гостя» з Москви. Весь світ бачив, як металошукач до останнього намагався попередити приймаючу сторону.

Паралельно в популярних російських Telegram-каналах, що встигли стати досить потужним інструментом у міжусобицях кремлівських мешканців, з'явилася інформація про те, що в Сінгапурі критично необхідний «Російський культурний центр», яких і так вже наплодили від Ісландії до «ДНР».

Достовірність джерела, звісно, така собі. Масоване вкладення фінансових ресурсів у Telegram-канали з боку Адміністрації Президента РФ і організацій, що конкурують за доступ до тіла, почалося у квітні-травні 2017 року. Приблизно тоді ж, коли Павла Дурова та його команду намагалися «притиснути» і ФСБ, і Роскомнагляд. Дехто й досі впевнений, що «махач» між ліберальним IT-бізнесменом і «кривавою гебнею» був лише гарною виставою, метою якої було залучити до «тегешечки» широкий загал.

Не дивно. Бо в той час окремі Telegram-канали активно цитували й обговорювали навіть на загальнонаціональних телеканалах Росії, задіявши, так би мовити, килимові інформаційні бомбардування. Нині тільки канал «Незигарь», який, очевидно, могли вже кілька разів перепродати, читають понад 180 тисяч осіб. Що перевищує аудиторію деяких традиційних медіа. За практично нульових витрат на утримання.

Проте інформація про новий виток інвестування в інструменти «м'якої сили» з боку Кремля цікава і заслуговує на увагу. Адже Путін навіть заклав наріжний камінь під будівництво Російського культурного центру і храму Російської православної церкви в Сінгапурі (так, російське священство навчилося ховатися навіть там).

Певні анонімні джерела повідомили, що ініціатором такого апгрейда став Сергій Лавров, який за посадою курирує все, що пов'язано з організацією «Росспівробітництво», яка виконує при МЗС функцію «публічної дипломатії» (або, іншими словами, «м'якої сили»).

Як відомо, світовим чемпіоном із «м'якої сили» є США. Просто тому, що в цій сфері крутиться багато грошей і ресурсів, а Сполучені Штати можуть собі це дозволити. Але й не в останню чергу завдяки витонченому рішенню американців комерціалізувати просування зоряно-смугастих інтересів через можливості Голлівуду й фінансового ділка Джорджа Сороса.

Очевидно, лаври і заробітки Сороса не дають спокою Сергію Лаврову. Тому він і запропонував Володимиру Путіну новий концепт розширення російської присутності через невоєнні інструменти. Бо таких людей, як Шойгу або Пригожин, з їхніми «Патріотами» і «Вагнерами» можуть запросити тільки до Сирії або Центральноафриканської Республіки. Для цивілізованих держав вони, так би мовити, трохи не вдалися вродою.

За даними тих самих ненадійних Telegram-каналів, вкладення лише в сінгапурський бананово-лимонний «Російський культурний центр» перевищать 500 млн доларів. З огляду на той факт, що тільки офіційно в «Росспівробітництва» 74 представництва у 62-х країнах, Лавров невдовзі «рулюватиме» шаленими грошима. Додає інтересу до подій іще й той факт, що опікуватиметься «Росспівробітництво» тепер не лише культурою, наукою, мистецтвом та освітою, а й іноземними некомерційними організаціями, підконтрольними Кремлю. Уявляєте собі поле для «розпиляння»?

Залишається питання: хто ж це все оплачуватиме? Ну, крім російських громадян, які в цьому списку за замовчуванням. На думку російських інсайдерів, співінвесторами процесу будуть російські компанії, що працюють за кордоном. Мовляв, любиш грошики заробляти за рахунок дипломатичних зусиль Лаврова – люби й «русскій мір» просувати, оплачуючи лобіювання російських інтересів серед політичних і бізнесових еліт.

"

Ідея нібито не нова. Той самий «Фонд Горчакова», детально описаний у нещодавньому дослідженні Катерини Смаглій «Гібридна аналітика» про think tanks і фонди, які працюють на інтереси Кремля, має дуже цікаву «піклувальну раду».

Так, до неї входять Вагіт Алекперов («Лукойл»), Рубен Варданян (Сколково), Володимир Євтушенков (СИСТЕМА), Сулейман Керімов («Нафта-Москва»), мільярдер Михайло Прохоров, Алішер Усманов (Mail.ru Group), Сергій Чемезов («Ростех»), Володимир Якунін (колишній глава РЗ). Ця частина списку Форбс, найімовірніше, і фінансуватиме гібридну присутність Кремля в інших країнах.

Використання недержавних грошей для просування державних інтересів — звичайна схема для Кремля. Путін дає можливість своїм друзям заробляти на держзамовленнях, а в обмін на це вимагає їхньої фінансової участі у формуванні та просуванні російського soft power. Чудовий приклад — «православний олігарх» Костянтин Малофєєв, якого нині вже трохи відсунули від ключових зовнішньополітичних питань Росії. Але, за наявною інформацією, саме він активно фінансував так звану «російську весну» у Криму й на Донбасі.

Крім опікунської ради Фонду Горчакова, Володимир Якунін і Рубен Варданян також фінансують спеціальний фонд, створений у Швейцарії, який підтримує роботу ще одного think tank у Берліні — «Діалог цивілізацій». Про цю інституцію також уже було сказано чимало, як і про «близьку дружбу» Володимира Якуніна із президентом Чехії Мілошем Земаном, який є частим гостем Якуніна на конференціях і неформальних зустрічах. Якунін навіть надавав Земану приватний літак, щоб забезпечити зустрічі з ним.

Чи варто говорити про те, що філії «Росспівробітництва» (та й інших недержавних організацій, які працюють у країнах Європи) — одне з основних прикриттів для співробітників російських розвідорганів СЗР і ГРУ. Одним із цікавих аспектів скандалу, який вибухнув після публікації американським Buzzfeed секретного досьє щодо передвиборної кампанії Дональда Трампа, був факт про те, що адвокат Трампа Майкл Коен приїжджав до Праги для того, щоб зустрітися із представником «Росспівробітництва» в Чехії Олегом Солодухіним.

Голова празького аналітичного центру «Європейські цінності» Якуб Янда у своїх коментарях для ЗМІ відзначав: «Ми як організація, зосереджена на темах безпеки, можемо додати, що пан Солодухін у дипломатичних колах у Празі добре відомий і він неодноразово відвідував наші публічні заходи, щоб зібрати розвіддані».

Сам Майкл Коен неодноразово заперечував факт такої зустрічі, та й Олег Солодухін, заступник керівника представництва «Росспівробітництва» в Чехії, геть заперечував це. «Ніколи в житті не зустрічався з адвокатом Дональда Трампа Майклом Коеном», — заявив у зв'язку з цим Солодухін в інтерв'ю «РІА Новини».

Джерела у спецслужбах Чехії також підтверджують, що Коен не перетинав кордон Євросоюзу в Празі, однак він міг приїхати до міста з іншої європейської країни, що неможливо ані підтвердити, ані спростувати через відкриті джерела.

Костянтина Воробйова, керівника Російського центру науки і культури в Києві, медіа та експерти також називають російським шпигуном. Воробйов активно спілкувався з представниками Української православної церкви Московського патріархату. Приїхав до нього і Кирило Вишинський, який перебуває під слідством за звинуваченням у проведенні інформаційних операцій на підтримку анексії Криму.

Історія створення в Україні волонтерських, недержавних і правозахисних організацій, підконтрольних Кремлю, сягає корінням у перші роки незалежності. На жаль, слід визнати, що практично протягом усіх років незалежності Кремль витрачав на інформаційний та культурний простір Криму мало не більше, ніж Україна. Наприклад, Фонд розвитку економічних і гуманітарних зв'язків «Москва – Крим» заснований 27 листопада 1996 року. Головою опікунської ради цього Фонду був мер Москви Юрій Лужков. Коли його політичні позиції були досить потужними, він частково курирував процеси, які відбувалися у Криму, в тому числі у сфері фінансування культурних і гуманітарних програм.

27 квітня 2001 року Лужков відкрив у Сімферополі Російський культурний центр, створений його ж Фондом розвитку економічних і гуманітарних зв'язків «Москва – Крим». А у травні 2008 року СБУ навіть заборонила Лужкову в'їзд на територію України за заклики до сепаратизму. Виступаючи в Севастополі на концерті з нагоди 225-ї річниці заснування ЧФ РФ, він сказав, що Москва збирається «розв’язувати питання належності Криму».

Природно, що з моменту розгортання російської агресії проти України «культурні зв'язки» вже не були такими актуальними, проте кількість «активістів», що працюють на Кремль, в Україні не скоротилася. Саме щодо таких людей з’явився спеціальний вираз «влада зливає патріотів».

На початку 2016 року в медіа почала поширюватися історія про «патріотів», які використовували соціальні мережі для розпалювання «третього Майдану». Пізніше українське видання «Тексти» провело дослідження, в якому довело зв'язок тисяч акаунтів з «ініціаторами Майдану», такими як Степан Мазура. Потім були ще багато «активістів», як голова Всеукраїнського союзу бездомних офіцерів Сергій Розумовський, Рустам Ташбаєв та інші.

І навіть у невизнаній Кремлем «ДНР» у лютому цього року створили так званий «Русский центр», який очолив Денис Пушилін. Другорядним завданням центру став розвиток процесів інтеграції територій, окупованих Москвою, з Російською Федерацією. А найголовнішим призначенням цього центру було забезпечити Пушиліну медійну присутність і матеріальне забезпечення заходів з агітації перед незаконними виборами, що відбулися 12 листопада.

Так, 23 жовтня в Донецьку відбувся форум «Русский мир и Донбасс: от сотрудничества к интеграции образования, науки, инноваций и культуры», у якому взяли участь ватажки «ДНР» і «ЛНР» Денис Пушилін і Леонід Пасічник, а також окремі офіційні особи РФ, такі як депутат Держдуми Андрій Козенко, керівник Інтеграційного комітету «Росія – Донбас» (виходець із Криму).

На форумі Пушилін заявив, що «мы встали за русский мир, который у нас пытались отнять пришедшие к власти в Киеве фашисты». Депутат Держдуми сказав, що «интеграция Донбасса с Россией неизбежна». Але, як відомо — все це лише «опіум для народу». Насправді завдання, яке Пушиліну поставили Сурков та його міньйони — це поступова реінтеграція окупованих територій назад у лоно України, яка буде змушена вишукувати кошти для відновлення розграбованих підприємств Донбасу.

А ось «Русскому центру», в разі виконання завдання Пушиліним, відведена роль ракової пухлини, як і фондам Лужкова у Криму, які функціонували й отримували інвестиції від консульства РФ в Сімферополі. Така ракова пухлина, замість питань культурного, мовного, наукового та іншого співробітництва, повинна буде забезпечити просування та утримання в інформаційному просторі заздалегідь розроблених в АП РФ наративів і міфів.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...