Нам потрібне польсько-українське порозуміння, а не гарні та порожні декларації

Хоча поляки та українці — сусіди на мапі, хоча українську мову дедалі частіше чути на вулицях польських міст, ми насправді не дуже багато знаємо одні про одних. У Польщі та в Україні відбуваються процеси, які радикально змінюють наші держави та впливають на взаємодію між нами. Однак, на жаль, знань про сусідів у процесі не додається. У найкращому разі ми користуємось застарілими штампами. У практичному вимірі це робить нас вразливими не тільки до російських провокацій, а й — що більш небезпечно — до справжніх, не інспірованих ззовні непорозумінь, до поглиблення природних напружень. Усе це відбувається, коли в нашій частині світу ми стоїмо перед найбільшими за десятиліття викликами, а польсько-українські відносини найбільш інтенсивні в історії. Тому з ініціативи поляків, які живуть в Україні, ми починаємо проект взаємного діалогу на інтернет-сторінках двох відкритих, динамічних і молодих організацій у Польщі та Україні. Наш намір — передусім дізнатися про взаємне ставлення, амбіції та інтереси; вивчити підґрунтя для потенційної співпраці, а не просто проголосити її на рівному місці.

Роками взаємодією між нашими країнами керували ліві сили. Вони навели контакти вже давно, але, як ми бачимо, у практичному вимірі нічого з того не вийшло. Старі еліти «міжнародної співпраці», які роками живуть у золотій вежі з грантів, виявилися відірваними від власних суспільств. Побудовані ними схеми взаємодій не можуть бути використані в часи, коли відносини між нашими націями стають відчутно інтенсивнішими. Незважаючи на добрі наміри, вони не здатні прокладати мости між країнами. Представляючи середовище із чітким світоглядом, але також маючи великий досвід представлення поглядів, що лежать за межами наших інформаційних бульбашок, Ягеллонський клуб і «Петро і Мазепа» ініціюють співпрацю, якої бракувало у «більш зрілих» колах польського та українського правого крила.

Хто ми

Ягеллонський клуб — це польське середовище молодих республіканських публіцистів, експертів, громадських та політичних активістів. Ми створили портал klubjagiellonski.pl, експертний think tank Центру аналізу Ягеллонського клубу, реалізуємо проекти патріотичної громадянської освіти, призначені для школярів. Щодня ми працюємо в декількох великих містах Польщі: Варшаві, Кракові, Познані, Вроцлаві, Гданську, — але наша діяльність набагато ширша. Тільки один із наших проектів (мобільний додаток Pola, що сприяє економічному патріотизму та підвищенню обізнаності споживачів) об’єднує понад півмільйона користувачів — більше одного на кожну сотню громадян нашої країни! — які використовують його під час щоденних покупок.

Члени нашої асоціації працюють у державних установах, ЗМІ та бізнесі. Деякі з наших друзів також беруть участь у партійній політиці. Водночас наша діяльність спрямована на підтримку спільних цінностей і суспільного блага, а не тієї чи іншої партії. Ми політичне середовище, але не партійне. Іноді ми вкладаємо палицю в колеса влади, коли вони керується виборчими інтересами, а не спільним інтересом поляків. За часів попереднього, ліберально-центристського уряду, ми ефективно протестували проти поразки держави під час виборів до місцевих органів влади 2014 року (надзвичайно небезпечної, хоча на Заході ще ніхто не висловився голосно про спроби Росії втручатися у виборчі процеси наших країн). Із такою ж рішучістю (і з таким же відчутним успіхом) торік ми заблокували спробу змінити виборчий закон правлячою правою партією, оскільки така зміна сприяла б лише її виборчому результату.

Ми намагаємося підтримувати максимально широкі можливості для діалогу, намагаємося бути почутими. Ми все ще можемо говорити з різних боків барикад, дедалі більш підпорядкованих партіям, і поляризованих ЗМІ. Аналогічно, на наших сторінках можна знайти думки не тільки близькі до настроїв двох найбільших політсил, а й позиції представників як соціальних лівих, так і лібертаріанців, або національних правих.

Тому ми віримо, що наші читачі й ті, хто співчувають, хоча, можливо, і відрізняються за своїми настроями та поглядами на польсько-українські відносини, також вивчатимуть думки подібного, незалежного і відкритого для різних поглядів, правого середовища України виважено та із зацікавленням.

Чим є Україна для Польщі?

Упродовж майже трьох десятиліть Україна — це найважливіший, поряд із Німеччиною, сусід Польщі. Я не експерт із польсько-українських відносин, але, мабуть, завдяки тому можу краще описати, чим для пересічного учасника публічної дискусії в Польщі є Україна.

1. У найбільших групах польської політичної сцени існує консенсус щодо необхідності підтримки української державності, демократії та прозахідного курсу. 1991 року Польща стала першою країною у світі, яка визнала незалежність України. 2004-го Варшава була не набагато менш помаранчевою, ніж сам Київ. 2008 року саме Польща та Швеція представили, а потім ефективно лобіювали в інституціях ЄС Східне партнерство — проект, який привів до підписання Угоди про асоціацію з Україною та безвізового режиму для українців. 2013-го польські політики, у тому числі Ярослав Качинський, були першими іноземними політиками на Євромайдані, а роком пізніше вони привозили гуманітарну допомогу для українських солдатів, що воювали на фронті. На момент написання цього тексту польські парламентарі були одними з небагатьох, які проголосували проти повернення Росії до Парламентської Асамблеї Ради Європи. Приклади можна множити.
2. Усе це пов’язано з тим, що польське бачення України є набагато старшим, ніж сучасні Польща та Україна. За часів радянської влади про Україну, нашу складну спільну історію та майбутні відносини вільної Польщі з вільною Україною в польській емігрантській пресі відбулися численні дебати. Зрештою, переважила ідея затвердження кордонів, сформованих після Другої світової війни, відмови від будь-яких територіальних претензій та польської підтримки незалежності України, Білорусі та Литви як противаги російському імперіалізму. Це мало гарантувати безпеку, процвітання та інтеграцію із Заходом не лише Польщі, а й її східним сусідам. Однак відмінності між еміграційною теорією та посткомуністичною практикою виявилися значно більшими, ніж очікувалося.
3. Для багатьох у Польщі несподіванкою виявився рівень «совковості» в Україні. У Польщі протистояння радянському режиму у 1980-х роках було масовим. До опозиційного руху «Солідарність» належало 10 мільйонів людей. Поляки інколи екстраполювали суспільні настрої, наявні в Польщі, на суспільства колишніх радянських республік, у тому числі й Україну. Реальність виявилася іншою. Проте польські еліти визнали, що будівництво нової, нерадянської України треба підтримувати якомога більше. У рамках цього було визнано, що можна тимчасово закрити очі на явища, які не обов’язково корисні з польської точки зору, такі як історичні питання, що і неодноразово було предметом суперечок у Польщі (так, у Польщі про Волинську різанину згадували завжди — див. пункт 7).
4. Упродовж багатьох років сприятливий клімат взаємин і згадування про стратегічне партнерство не змогли наповнити якісним змістом взаємних відносин і справжньою співпрацею. Економічне співробітництво існувало в невеликих масштабах. Контакти між суспільствами були обмежені лише до кількох ліволіберальних кіл, не тільки нерепрезентативних для наших суспільств, а й таких, які їх боялися. Це перешкодило щирому примиренню щодо історичних питань і накопичило проблеми, які нам треба сьогодні розв’язати.
5. Те, що відбувається зараз — криза настроїв у польсько-українських відносинах, а не криза цих відносин. Польща постійно підтримує Україну. Порожні кліше замінені реальною співпрацею та взаємозалежністю. На відміну від багатьох старих держав Європейського Союзу, Польща наполягає, що Росія повинна відповідати за порушення міжнародного права — відповідати у вигляді санкцій, а не згоди на будівництво «Північного потоку – 2». У першому кварталі цього року Польща обігнала Росію, ставши найбільшим імпортером українських товарів. Експорт польської продукції до України також постійно зростає. Українські трудові мігранти працюють у Польщі, а грошові перекази від них дали змогу пом’якшити економічні наслідки російської агресії. Польсько-литовсько-українська бригада діє в Любліні, а у Яворові біля Львова польські солдати тренують українських, щоб ліпше протидіяти російській агресії.
6. Польща — це не Угорщина, а «Право і справедливість» — не «Фідес». У текстах Ягеллонського клубу ми часто і рішуче критикували правлячу партію в Польщі, але у випадку питання України не можемо погодитися із закидами проти цієї політсили та ширше — польських правих. Упродовж багатьох років вона була головним осередком підтримки для України. Безперечно, те, як поляки дивляться на Україну, визначене їхнім ставленням до Росії. Це традиційно було однією з причин ідентифікації «правих» у Польщі. Одним з елементів, який досі формувався і має й надалі формувати польських правих, є реалістичний (заснований на принципі дуже обмеженої довіри) підхід до більш сильного сусіда, який, хоча і тимчасово ослаблений, не втратив своїх імперських амбіцій. Підтримка України — логічний наслідок цього. Виняток — ​​невеликі популістські праві кола. Проте ми повинні усвідомлювати, що вони використовуватимуть кожну кризу в польсько-українських відносинах для свого зростання.
7. Історичні питання для нас важливі. Вони заслуговують на окрему статтю у рамках нашої співпраці. Тут слід зазначити, що в Польщі є консенсус щодо оцінки Волинської різанини. Навіть найбільші польські друзі України завжди пам’ятали про Волинську трагедію. Це питання не обговорювали так часто у взаєминах, щоб не перешкоджати дерадянизації України, а не тому, що ми нагадали собі її лише після Революції Гідності. Порушення Польщею питання Волинської різанини не має антиукраїнського чи проросійського виміру. Йдеться про вшанування пам’яті жертв (наразі Україна — єдина держава у світі, яка забороняє ексгумацію поляків) і розв’язання питань нашої складної спільної історії.
8. Зрештою, реальна присутність сотень тисяч українських громадян на польському ринку праці та вулицях польських міст — велика можливість і водночас великий виклик. Для нас це перша зустріч із масовою імміграцією до нашої країни і, певним чином, можливість побачити себе в дзеркалі, тому що, за всіх відмінностей у причинах цієї міграції, є і багато спільного з тим, як наші співвітчизники опинилися в Західній Європі, емігрувавши десять років тому. Для наших підприємців ваша імміграція до Польщі — це просто благословення. Нарешті, це важлива можливість оцінити в цьому дзеркалі те, що нам удалося в Польщі, і зрозуміти, що ми можемо похвалитися і поділитися нашими досягненнями: економічними успіхами, інститутами, безпекою. Але це також ризик — виникнення напруг, які, якщо не говорити про них чесно, відкрито і без політичної коректності, можуть спричинити довгострокове погіршення настроїв між нашими націями.

Чим для Ягеллонського клубу є Україна?

Ми могли б написати багато чого про те, чим для нас як спільноти є Україна, але я думаю, що найкраще розкажуть наші тексти, яких за останні шість років ми створили десятки. Нам немає чого приховувати — кожен читач «Петра і Мазепи» може їх прочитати з допомогою Google Translate або друга, який знає польську мову.

Ми описали дилему, з якою зіткнулася Україна 2013 року, вибираючи між двома союзами. Ми сподівалися, що Україна вибере Європейський, і думали про те, як Росія у рамках неоімперської політики спробує цьому завадити. Ми уважно спостерігали за подіями на Євромайдані і слухали українців, які казали, що вони хочуть, щоб в Україні було так, як у Польщі. Ми були раді, що перемога Майдану та Україна у Європі — це кінець імперії Путіна, і ми закликали скористатися можливостями, які виникли, на благо наших обох нації.

Нас перелякала російська агресія в Криму, ми усвідомлювали серйозність ситуації і не розуміли, чому Західна Європа її не усвідомлює. Ми обмірковували, як припинити війну на Донбасі, і вірили, що Україна може перемогти.

Ми захоплювалися українським суспільством щодо його здатності мобілізуватися перед російською агресією і яким символом були для нас БПЛА з краудфандингу, і переживали погіршення економічних умов та відсутність реформ, які були одним із постулатів Майдану.

Ми думали, як допомогти Україні.

Аналізували, чим був український націоналізм у 1930-х роках і чим він став після Євромайдану. Ми наближали знання про Волинську різанину та реакції українців на фільм «Волинь». І також визнали, що як поляки ми не завжди були тільки жертвами.

І знову питали, як допомогти Україні.

Ми шукали причини кризи у відносинах між Польщею та Україною і постулювали нове відкриття. Ми досліджували українську трудову міграцію до Польщі і заявляли, що обидві сторони скористаються нею.

Ми запитали, чи може комік бути президентом України, а коли вже дізнались відповідь, то обговорювали, що станеться і чи буде він керувати незалежно від своїх олігархічних патронів.

Це далеко не всі наші статті про Україну, але вони вже показують, чим для нас вона є і що вона нас дійсно цікавить. Нарешті, вірячи в потребу відкритих дебатів, ми не боялися чесно говорити з тими, хто має менш тепле ставлення до України та українців, ніж це домінує серед польських правих.

Що далі?

Ми ініціюємо цей проект не з романтичної взаємної симпатії, а радше через реалістичне переконання, що не втечемо від себе, і не повинні цього робити. Цього зробити не дадуть нам як масштаб взаємних зв’язків, так і географічна близькість. У нас є вибір, як будемо співіснувати. Спільна історія показує, що за відсутності взаєморозуміння кожен чорний сценарій імовірний. Незважаючи на існування спільних інтересів, ми неодноразово втрачали шанси та сварилися. На радість імперії зі Сходу. Останні п’ять років довели, що формула наших «декларативних» відносин не діє. Незважаючи на найвищий у нашій історії рівень співпраці, клімат відносин між нашими країнами важко вважати задовільним.

Не вплинуть на це подальші декларації еліт про дружбу та мрії про спільні інтереси. Нам потрібне не тільки нове відкриття, а й нова модель співіснування і співпраці, адаптована до мінливої ​​реальності та масштабу викликів. Насамперед нам потрібен щирий і відкритий діалог, ефектом якого має бути ліпше взаєморозуміння свідомої громадськості. Діалог і розуміння на веб-сторінках, які є реальними центрами публічних дебатів, а не закритих форумів і урядових конференцій. Прямий діалог між лідерами думок, а не нескінченні розмови між тими же нішевими експертами впродовж 25 років. Напевно, це буде легше зробити ідеологічно схожим середовищам, які говорять подібною мовою. Я сподіваюся, що інші польські та українські середовища наслідуватимуть наш намір і розпочнуть прямий обмін ідеями.