Наш німець «Лефті»
Колись до українських козаків їхала європейська еліта, голодна до бойового досвіду та справжньої воїнської слави. Зараз часи інші, та дещо не змінилось. Тому сьогодні ми розповімо вам про нашого німецького захисника «Лефті».
Це воїн у третьому поколінні, який зараз чудово зменшує популяцію російських загарбників. А ще його добрі слова насправді означають надзвичайно багато — на відміну від численних сучасників теоретиків, «Лефті» знає точно: коли зло б’є по невинних людях танками та ракетами, самих лише добрих слів буде замало.
Він прибув до нас 2023 року. На той момент «Лефті» виповнилось лише 19 років. Так він почав шукати, де може застосувати свої навички (та здобути нові). Вибір припав на 1-й Інтернаціональний легіон оборони України.
— Служба в піхоті не така вже й важка, коли поруч із тобою є правильні люди, — так хлопець описує свою щоденну рутину.
Дехто народжується, аби служити й захищати тих, хто цього потребує. Дехто вважає, що принести користь можна іншими способами. Та інколи життя не залишає тобі вибору: ти або допомагаєш зі зброєю в руках, або робиш замало. «Лефті» точно з першої категорії.
— Я був у чудовій фізичній формі. А оскільки походжу з військової родини, — і батько, і дід служили в армії, — із дитинства мріяв стати солдатом. Вирішив втілити це бажання, захищаючи Європу, свободу та невинних людей, ніж просто сидіти в армії, яка не веде активних дій, — згадує воїн.
Мрія збулась доволі швидко, і сидіти без бойових дій довго не довелось. Майже одразу після базової підготовки «Лефті» відправили до Торецька — одного з найгарячіших напрямків фронту. Це стало для нього справжнім хрещенням вогнем.
Відтоді він безперервно перебуває на передовій. Нині воює на Харківщині, де запеклі бої не вщухають ані на день. За цей час він здобув значний бойовий досвід, а деякі епізоди врізалися в пам’ять особливо глибоко. Мабуть, уже назавжди.
— Одного разу мій побратим вистрілив із РПГ із нашого укриття по ворожій позиції. Ось так, крізь наше «вікно» прямісінько у їхні «двері». Постріл був ідеальний, просто неймовірний, — згадує німець.
Бути піхотинцем — справжнє випробування. Сьогодні над головою постійно гудуть дрони, спереду та за спиною без упину працює артилерія, а на землі наступає російська піхота. Бої стали ще жорстокішими. Попри це, «Лефті» щиро любить свою справу. Він бачить, що його зусилля приносять результат.
— Я ж бачу, що справді допомагаю. Це значно полегшує мою роботу. Велику роль відіграють і люди навколо, — підкреслює «Лефті», дивлячись на побратимів поряд.
Це не та історія, де знайомитись із нашим народом воїну довелось уже на фронті. Ще живучи в Німеччині, «Лефті» часто спілкувався з українцями. Ця війна для нього ніколи не була чимось далеким чи абстрактним. На відміну від багатьох іноземців, він знав про неї ще з 2014 року, уважно стеживши за подіями.
Водночас його історія не є типовою для німців. На жаль, серед них багато хто залишався байдужим навіть після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.
— Чимало людей у Німеччині сприймають цю війну з великої відстані, тому насправді не розуміють її. Для декого я здаюся трохи божевільним через те, що вирішив приїхати сюди. Та попри це, більшість підтримує мене. Ставиться з повагою. Навіть якщо не здатні повністю відчути, що тут відбувається насправді, — пояснює піхотинець, дещо задумавшись.
Хоча «Лефті» виріс у військовій родині, його мати — надзвичайно миролюбна людина. Вона ненавидить війну. Її можна зрозуміти: мабуть, жодна матір добровільно не відправила б свою дитину на фронт. Тим паче, на таку безжальну війну.
— Однак мама вважає, що моя присутність тут — правильний вибір. Служба включає широкий спектр завдань. Вона особливо цінує її гуманітарний вимір. Допомогу цивільним, лікування поранених. Батьки підтримують мене в цьому рішенні, і я щиро вдячний за цю сімейну опору, — всміхається «Лефті».
Аби продовжити сімейну військову традицію, колись він їхав в Україну вже майже готовим до справжніх боїв. Попереду було набуття реального бойового досвіду. Тепер, коли із цим усе в порядку, молодий німець ділиться з майбутніми легіонерами практичними порадами: як урятувати власне життя та знищити ворога.
— Іншим я б точно порадив готуватися насамперед фізично. Особливо розвивати витривалість і силу. Не обмежуйтеся тренуванням зі штангою. Вчіться переносити людей і важке спорядження. Важливо тренувати силу хвату, а ще зміцнюйте нижню частину тіла, особливо ноги. Як? Ну, ходіть у походи з рюкзаком, звикайте багато рухатися пішки, — починає свою лекцію воїн, згадуючи свої перші бої.
Втім, жодна фізична форма не компенсує психологічну підготовку. І добре, що, попри молодий вік, наш «Лефті» це розуміє, обов’язково пояснюючи ці аспекти іншим.
— Ви маєте тверезо усвідомлювати, на що погоджуєтеся. Це війна. Завжди існує ризик поранення або навіть загибелі. До цього слід бути готовим морально, — сухо додає німець.
Бути піхотинцем в Україні — багатогранна справа. Щоб ефективно виконувати свої завдання, доведеться опановувати різні ролі. Наприклад, допомагати пораненим. Тому, перш ніж вступати до лав Легіону, наш герой радить пройти хоча б базову медичну підготовку.
— На передовій піхотинець часто виконує функції медика. Це один із ключових обов’язків. Поранені трапляються скрізь, і не лише серед наших військових. Іноді страждають і цивільні. Особисто мені дуже допомогла медична підготовка, яку я пройшов перед приїздом сюди, — згадує він свій попередній досвід.
На думку «Лефті», знадобляться і практичні навички — від швидкого орієнтування на місцевості до вміння керувати технікою. А ще, звісно, володіння різними видами озброєння.
— Я пройшов підготовку із широким спектром зброї. Та найчастіше працюю з M4A1, обладнаною підствольним гранатометом M320. Це американська платформа, з якою мені найбільш зручно. Ще навчався стріляти з «калаша». Все-таки вони себе зарекомендували як проста й надійна зброя. Ще вмію вести вогонь із різних кулеметів, — прикинув німець, коли ми запитали його про це.
«Лефті» — природжений боєць. Зараз щиро закоханий в армійське життя. На даний момент, коли питаєш його про майбутнє, хлопець зізнається: поки що бачить себе лише у війську. Поруч із побратимами. І там, де щодня зростає як професіонал.
Бо як планувати далеке майбутнє, коли воюєш у найбільш кривавій європейській війні з часів Другої світової? Це марна справа. Проте «Лефті» знає напевне, що його місце тут — аж до останнього моменту боротьби:
— Я залишусь за будь-яких обставин. Поки не загину або отримаю поранення, яке позбавить мене можливості бути піхотинцем. Ну, або поки війна не завершиться. Немає нічого такого, що змусило б мене припинити воювати, — чесно заявляє він наприкінці бесіди. І це, мабуть, найсильніший момент.
Дізнайтеся більше про Інтернаціональні легіони оборони України та про те, як до них доєднатися, на офіційному сайті за посиланням.
