Перейти до основного вмісту

Найстрашніші політики

Згадуйте цей текст щоразу, коли спостерігаєте блокування трибуни в Раді. #Трегубов

Хочу поділитися з вами особистим критерієм, відповідаючи якому, політик у моїх очах одразу стає непридатним. Закінчується як особистість і починається як дещо інше.

Критерій дуже простий: національний порядок денний має бути понад особистим. І понад регіональним. Простіше, політика визначають пріоритети.

Наприклад, один політик, який кував свою репутацію ще тоді, коли я пішки під стіл ходив, у моїх очах впав і розбився на друзки, що підозріло нагадують лайно, рівно тоді, коли підтримав регіоналів в одному ключовому голосуванні в обмін на збільшення бюджетних подачок для округу, де висувався. До речі, не допомогло. Округ був глибоко патріотичним і порив не оцінив, внаслідок чого до нового парламенту наш герой не потрапив. А осад залишився.

Інший політик для мене закінчився, не встигнувши початися, тоді, коли заявив, що Європі слід почекати з безвізом для України, бо інакше складно буде тиснути на керівництво країни, вимагаючи посилити антикорупційні заходи. За всієї моєї поваги до антикорупційних заходів, це було дуже прикре самогубство.

Треті — ім'я їм легіон — блокують трибуни перед голосуваннями ключових законопроектів, вимагаючи задовольнити забаганки їхніх партійних спонсорів. Будь-яке ключове голосування, чи то бюджет або ж ключове питання національної безпеки, вони розглядають із позицій «що ми з цього матимемо?»

Проблема навіть не в цьому, а в тому, що на голосування, з якого вони не матимуть нічого, вони просто принципово не прийдуть. Хоч би яке необхідне воно було для країни. Їм просто не можна відмовлятися від базового принципу. Одного разу «за так» проголосуєш — іншим разом не запропонують преференцій! Ні, ставки занижувати не можна. «Шаленчихо, мені так не вигідно».

Саме це є ключовою проблемою українського парламентаризму. Те, що будь-яке рішення має так чи інакше оплачуватися кожній фінансово-промисловій групі, котра «вклалася» в парламентську партію. Те, що змусити підтримати потрібний законопроект може або пряник у вигляді преференцій тому чи іншому олігархові, або батіг у вигляді адміністративного (а часом — кримінального) тиску або кількох тисяч дуже злих людей на площі перед Радою. Не працює сама політична логіка: тільки принцип «рука руку миє».

У цьому винні всі, ніде правди діти. Влада не зважилася на виборчу реформу. Політичні актори радісно продовжують грати за старими правилами. Але виборці мають право уважно стежити, хто з них грає за цими правилами найбрудніше.

Не стомлююсь повторювати: Янукович не був проросійським політиком. Певною мірою він був проукраїнським: як логічно зауважила свого часу Юлія Мостова, до національного суверенітету він ставився так само трепетно, як і герой «Чудової сімки», який стверджував, що банки в Техасі повинні грабувати техасці. Віктор Федорович ще будучи губернатором чинив спротив проникненню російського бізнесу в Донецьку область, а після, вже у статусі президента, одного разу здавши Севастополь під флот на примирення, довго не вівся на подальші російські пропозиції.

Але — рівно допоки його власна жадібність і недалекість поставила його в позицію, коли, крім росіян, ні до кого було йти за грошима для нового переобрання і можливості грабувати свій Техас ще чотири роки. Ну ось так склалося. І як будь-який нормальний опортуніст, Віктор Федорович обрав шлях зради. Не з любові до Росії, ні — просто через коронну регіональну прямоту і нескінченне жмотство він не зумів вихляти так довго і майстерно, як це робить Лукашенко.

Помилкою буде вважати, що в Україні є щиро проросійські політики, крім, можливо, Медведчука і відверто маргінальних персонажів. Їх немає. Так само, як і немає «чиїхось людей». Абсолютна більшість політиків в Україні — про-свої. Або стають такими, коли здобувають досить сили і ресурсів. У нас немає лояльних васалів — психологія не та, клімат не той, повітря не те, традиції не дозволяють.

Але ці про-свої завжди можуть грати на боці ворога, якщо він переконає їх, що це для них вигідно. Вони не менш небезпечні, ніж ворожі лоялісти, просто тому, що з ними легко домовитися. Легко поставити їх у ті умови, коли вони радісно пристануть на будь-яку пропозицію.

Наприклад, припустімо, що в Україні при владі політики-опортуністи, політики-популісти. Прізвища, бренди й офіційно декларовані програми не важливі, важливою є саме ця готовність поступитися національними інтересами заради особистих, зовнішньою політикою заради внутрішніх розборок. А тут, на тобі, світова фінансова криза, яка саме днями з’явилася на обрії. І цьому політику роблять ту саму пропозицію, яку свого часу зробили Віктору Федоровичу: любий друже, ми дамо тобі кеш, який дозволить протримати соціалку в країні ще деякий час, а там викрутишся. Для цього треба...

Ні, не здати країну відкрито, що ви.

Просто в наступному бюджеті скоротити витрати на армію. Це ж кілька цифр, хто їх прочитає? А якщо прочитають, спишеш на кризу. На необхідність рятувати бідних бабусь.

Просто не приїхати на певний саміт. Посилатимешся на справи. Захворієш, зрештою. Або вирушиш із дуже важливим офіційним візитом до Казахстану.

Просто тихо грохнути паливно-енергетичну диверсифікацію. За допомогою суто технічних моментів, через кілька заплутаних постанов Кабміну, які її унеможливлять.

Просто погодитися на оновлений мирний план щодо Донбасу. І потім скаржитися, що інша сторона не виконує зобов'язань, негідники такі.

Україна зараз перебуває в такому стані, що є сотні способів убити її непомітно, і десятки — вбити її пафосно, на видноті та під патріотичними гаслами.

Тому бійтеся опортуністів. Бійтеся їх не менше, а то й більше, ніж відкритих зрадників. Вони крастимуть на збитках і різатимуть корову заради одного рогу, вони вбиватимуть вас вашими ж руками — і не заради високих ідей, а просто заради дуже відчутних речей. Вони старанно триматимуть економіку країни в напівфеодальному становищі тому, що феодали щедрі, і старанно триматимуть свідомість громадян у стані постсовкової розгубленості тому, що такими громадянами зручно маніпулювати в передвиборний період.

Слідкуйте за голосуваннями в Раді і за блокуваннями трибуни. Відстежуйте щоразу, коли заради шкурних інтересів намагаються втопити весь курс країни. Порівнюйте поганих із нестерпними.

Гидко, бридко і, головне, дуже трудомістко. Я знаю, у вас є інші способи дозвілля.

Але, на жаль, у нас просто виходу немає.

Замість постскриптуму — невелика і не дуже ввічлива цитата з нашого улюбленого Роніна.

Вилкул, Новинский, Добкин, Труханов и Мураев в санкционных списках РФ это не совсем спецоперация по прикрытию своих...

Publiée par Кирилл Данильченко sur Mardi 25 décembre 2018
''отсканируй
и помоги редакции