Литва — імунітет проти російської пропаганди

Відносини Литви з Росією традиційно були важкими. Так, Литва стала першою радянською республікою, яка оголосила про свою незалежність і таким чином започаткувала розпад наддержави. Але якщо в 1990-і роки Литва ще розглядалася Росію як близького союзника, то з приходом до влади Путіна все змінилося. Настороженість у Литві викликала війна у Грузії 2008 року, а з початку української кризи, після анексії Криму 2014 року країна остаточно перейшла у стан підвищеної недовіри до північного сусіда. Згідно з опитуванням, проведеним міністерством закордонних справ, майже дві третини населення вважають Росію найнебезпечнішою і найбільш недружньою державою серед сусідніх країн. Майже кожен п'ятий житель Литви і зовсім побоюється російського вторгнення.

І знову триває інформаційний бій...

Але вважати, що Росія відступилася від намірів поборотися за Литву, було б докорінно невірним. З погляду геополітичного розташування з усіх прибалтійських держав Литві, мабуть, пощастило найменше. Вона затиснута між російським ексклавом Калінінградською областю та союзником Росії Білоруссю, а її столиця Вільнюс розташована просто на кордоні. Входження Литви до НАТО ще більше заохотило Росію. Вона перекинула десятки тисяч солдатів, озброєних системами ППО, артилерією, ракетами і танками до Калінінградської області та Західного військового округу. А широкомасштабні російські військові навчання «Захід», в яких брали участь близько 100 тис. солдатів, показали, що Росія розглядає Литву як найважливіший елемент натовської військової стратегії. За легендою росіяни відпрацьовували бойове завдання звільнення території Білорусі, яку нібито займе НАТО. Однак литовське керівництво вважає, що насправді в ході навчань симулювали захоплення Литви. Під час навчань одним із завдань було взяття Сувалкського коридору, в якому стратеги НАТО вбачають найслабше в географічному плані місце в Прибалтійському регіоні. Це пов'язано з тим, що в цьому випадку існує небезпека, що росіяни зможуть налагодити постачання Калінінграда суходолом і відріжуть прибалтів від решти Альянсу. І в Альянсу немає коштів протидіяти цьому, позаяк на морі у росіян навколо Калінінграда є близько 60 військових кораблів, а південну частину вони можуть фактично закрити за допомогою своїх систем ППО. З минулого року в Литві перебувають 1,2 тис. солдатів під керівництвом бундесверу, який надав 500 власних військовослужбовців. Підтримка населенням присутності НАТО в Литві величезна, Росія ж, навпаки, не в захваті від посилення присутності військ НАТО.

Гібридна війна в розпалі

Після того як війська НАТО з'явилися в Литві, російська пропагандистська машина запрацювала на повну потужність. Москва доносить свої меседжі до жителів Литви завдяки державним і проросійським новинним і розважальним програмам. Цілих 60% телевізійних кабельних каналів, доступних у Литві, — це російськомовні програми, що відображають політику і точку зору Москви, попри той факт, що дише близько 12% населення країни у 2,8 млн осіб розмовляє російською. Дезінформація також розповсюджується за допомогою державного російського новинного агентства «Спутник» і соціальних мереж.

Слід зазначити, що з часів виборів у США 2016 року російські операції з дезінформації стали більш витонченими, ніж будь-коли. Останніми роками в Литві дійсно постійно відбувалися інциденти, що класифікуються сьогодні як «гібридна загроза». Це хакерські атаки на урядові мережі, кібератаки на енергетичний і банківський сектори, поява фейкових новин.

Так, невдовзі після перекидання перших військ до Литви з'явилося неправдиве повідомлення про те, що німецькі солдати нібито зґвалтували молоду дівчину, однак історія не справила в Литві враження. У литовських ЗМІ викрили й іншу фальшиву історію, поширену російськими агентами впливу: нібито американський військовий автомобіль збив на смерть дитину під час нещодавніх військових навчань у Литві. Ця історія, здається, отримала певний розвиток у соцмережах, допоки її не викрили. Ясно, що головною метою «вкидання» фейків була дискредитація натовської присутності в Литві.

Фейкові новини з Росії торкнулися представників усіх гілок влади, таких як, наприклад, міністр оборони Литви Раймундас Каробліс. Так, внаслідок зламу російськими хакерами литовського новинного сайту були поширені неправдиві чутки про те, що Каробліс — гей і був звинувачений у сексуальних домаганнях.

Зараз основним інформаційним трендом російської пропаганди є просування хибної історії, що заперечує саме право на існування країн Балтії. Так, проросійські ЗМІ активно поширюють інформацію про те, що Клайпеда (третє за величиною місто в Литві) нібито ніколи не входила до складу країни, а це був подарунок Сталіна після Другої світової. Інше інформаційне «вкидання» — столиця Вільнюс не повинна належати Литві, бо між Першою і Другою світовими війнами вона була окупована Польщею. Зрозуміло, цю історію Росія використовує як привід, спрямований на дестабілізацію ситуації в регіоні.

Якщо врахувати, що Росія не лише нарощує і без того значний бойовий потенціал у Калінінграді, але «з метою протидії можливому нападу з Європи» розміщує три нові дивізії в європейській частині Росії та дві авіаційні бази в Білорусі, йдеться вже не про формальну, а про реальну загрозу. В таких умовах Литва небезпідставно побоюється, що кампанія, спрямована на те, щоб переписати історію, може бути спрямована на підготовку грунту для можливого нападу, як це було з російськими виправданнями анексії Криму в березні 2014 року і вторгненням на Донбас. Тоді російські функціонери вклали багато часу і енергії у створення кримського пропагандистського міфу, який включав відродження терміну з царської епохи «Новоросія», використовуваного для опису районів східної України. Це слівце використав Путін у 2014 році і воно було покликане підтвердити право Москви застосувати військову силу проти сусіда. Лідер ЛДПР Володимир Жириновський взагалі вважає, що східна частина Литви має відійти до Білорусі, а західна — до Росії. Фейкові акаунти у Facebook репостять мапи Балтійського регіону, де на місці розташування Литовської республіки зображені аналоги терористичних організації ДНР і ЛНР в Україні, створені Москвою за підтримки місцевих сепаратистів. Хоча ці «карти» і видаються фахівцям абсурдними, пересічні громадяни погано знаються на таких речах і при «правильному» просуванні вони можуть виглядати дуже переконливо.

Головним ворогом російської пропаганди є президент Литви Даля Грібаускайте, яка відверто озвучує неприємну для Кремля правду. Наприкінці вересня 2018-го канал «Росія 1» розродився півгодинним «документальним фільмом» під недвозначною назвою «Хазяйка Литви». У півгодини ефірного часу бійці російської пропаганди примудрилися впхнути і «мітинг за незалежність Литви» проти ЄС і НАТО, і засилля гомосексуалістів (згадали про парад ЛГБТ у Вільнюсі), і знамениту в Литві теорію змови про «клан педофілів», і тему «диктату влади», і «русофобію», і еміграцію як показник того, що Литва занепадає. Згаданий фільм перш за все примітний тим, що його можна розглядати як певну антологію сучасної російської пропаганди, спрямованої проти «загниваючого Заходу» загалом і Литви зокрема.

Подібні інформаційні кампанії циркулюють як на російському телебаченні, так і в соціальних мережах: кремлівські діячі ставлять під сумнів право Литовської республіки на існування і намагаються переконати аудиторію в тому, що в цій балтійській країні нібито порушують права російськомовного населення.

Оптимістичні висновки

Країни Балтії зіткнулися з впливом кремлівської пропаганди набагато раніше, ніж більшість інших держав. Проблему шкідливого інформаційного впливу Росії обговорюють уже досить широко в таких державах, як США, Німеччина, Франція, Україна, Польща, Угорщина. І Литва знайома з цією небезпекою не з чуток.

Однак чи означає це, що Литва більшою мірою стійка до шкідливого інформаційного впливу РФ, ніж інші країни Балтії?

Згідно з рейтингом стійкості держав Східної та Центральної Європи до кремлівської пропаганди, який підготували аналітичні центри «Ukrainian PRISM» (Україна) і «EAST Center» (Польща) серед країн Балтії Литва лідирує у стійкості до впливу кремлівської пропаганди на населення. Це пояснюється кількома факторами. По-перше, на відміну від Латвії та Естонії, в Литві налічується не так багато російськомовних жителів (12%). По-друге, інформаційний простір Литви менш чутливий до каналів кремлівської пропаганди. Наприклад, до ТОП-10 найпопулярніших телевізійних каналів країни потрапив лише один пов'язаний з російським інформаційним простором канал — Перший Балтійський, який посів останній рядок рейтингу.

Дослідження також показало, що в Литві не користуються популярністю й інтернет-ЗМІ, що поширюють ідеологічно ангажовану інформацію, такі, як Baltnews або литовська версія горезвісного Спутника. Литва також практикує тимчасове блокування мовлення російських телевізійних каналів у кабельних мережах у тих випадках, коли вдається викрити ці канали в порушенні законодавства Литовської Республіки. Найчастіші подібні порушення — пропаганда війни (особливо в контексті українських подій), а також використання мови ненависті. Останнім часом місцева влада припинила мовлення вже чотирьох телеканалів через їхні пропагандистські загрози для національної безпеки.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що Литві вдалося сформувати відповідні структури, які тепер професійно займаються боротьбою з російською пропагандою. При цьому боротьба ведеться не лише на державному рівні — громадянське суспільство саме починає боротися з цим явищем. Ключовим інструментом у боротьбі з проросійською дезінформацією стало навчання литовських громадян тому, як слід виявляти і фільтрувати пропагандистські продукти Москви.

І сподівання на те, що після того, як Грібаускайте залишить пост президента Литви в середині 2019 року, її політика щодо Росії істотно зміниться — радше зі сфери фантастики. Литва занадто близько знаходиться до Росії, щоб заплющувати очі на прояв агресивної політики Кремля до найближчих сусідів.

Тому якщо в деяких країнах Центральної та Східної Європи зараз знову спостерігається зрушення убік Росії, то в Литві таке немислиме.