Територіальна [НЕ]цілісність як благодійний внесок

Благодійність буває різною. Хтось прямує до того, аби держава виконувала свої зобов’язання перед громадянами, хтось оперативно вирішує проблеми біженців, хтось допомагає лікарням, паліативним хворим, дитячому розвитку. А хтось акумулює на своїх рахунках гроші від сусідніх країн, отримані під реалізацію найгірших сценаріїв. І хто його зна, який кінцевий результат закладено у стратегічні цілі фонда-мільйонера?

Нещодавно ми писали про Благодійний фонд «Закарпатський центр економічного розвитку «Еган Еде» з його конкурсами на гранти в 10 тис. євро, бізнес-планами на загальну суму понад 750 млн грн від селян-конкурсантів. Так от, нам стало теж цікаво, що це за благодійність, за шанс на яку треба платити, та хто там працює.

Трохи нагадаємо — Благодійний фонд «Закарпатський центр економічного розвитку «Еган Еде» заснований з метою надання соціальної допомоги різного плану угорським амбіціям на території України: безліч програм із надання фінансової допомоги майже в усьому — від допомоги на ведення господарства до допомоги малому та середньому бізнесу. Щоправда, кінцевими бенефіціарами зазвичай є громадяни України з подвійним громадянством — Угорщини. Джерелом фінансового натхнення цього благо-бізнесу є Угорщина. А тепер детально.

Відповідно до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», благодійний фонд є неприбутковою організацією. На усі свої адміністративні витрати (тобто офіс, заробітна платня і таке інше) фонд може витрачати не більш ніж 20% доходу, отриманого за поточний рік. Доходами Фонду можна вважати його активи, тобто все те, чим він може розпоряджатися з метою досягнення цілей свого існування. Проте й використання цих активів або коштів НЕ МОЖЕ цим цілям суперечити.

Визначимося з масштабами. Восени 2018 року фонд виплатив майже 177998 грн на допомогу співробітницям у зв'язку з вагітністю та пологами. Найбільшою сумою було 81752 грн на 1 вагітну. Розмір цієї допомоги становить майже 4 заробітні платні. Виплатити можуть як одним платежем так і частинами. (Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Розділ 2).

Це означає, що мати, яка отримала 81 тис. грн, мала зарплатню десь 20438 грн на місяць! Непогано, як для благодійного фонду. Чи, може, це дуже професійна колега, тоді й цього замало. Із загальної суми виплати по цьому виду допомоги бачимо, що щомісяця фонд витрачав мінімум 44500 грн на зарплатню на мінімум 2 співробітниць. Проводимо логічну операцію множення і маємо 534000 грн на рік, а це означає 2670000 грн — необхідний мінімум річного доходу нашого фонду для спроможності виплати таких грошей. А скільки ще там працює людей, окрім щасливих матусь? Скільки отримують керівники? Скільки ж грошей загалом за рік надійшло успішному благодійному фонду?

Якщо внесок для участі у конкурсі на грант у 10 тис. євро становить 2 тис. євро (тобто селянин вже має бути не бідним!), то з одного конкурсу у Фонді залишається мінімум 2 тис. євро від кожного учасника, який програв таки конкурс. А таких переможених учасників зазвичай більше одного. Куди ж ці гроші, оформлені як благодійні внески, йдуть? За Законом все має йти на благодійність згідно статутних цілей. Чи так це насправді? Треба питати в податкової. Адже це їхній хліб — контроль за доходами та витратами неприбуткових організацій. Але чомусь благфондом з мільйонними оборотами коштів не дуже цікавиться податкова.

Варто звернути увагу на те, що голова і один із засновників Фонду Брензович Василь Іванович є за сумісництвом засновником та керівником ще кількох організацій та товариств. Зокрема, він очолює Партію угорців України та «Товариство угорської культури Закарпаття». Останнє, у свою чергу, є засновником трьох закарпатських ЗМІ та кількох громадських організацій.

Таким чином, Василь Іванович створив своєрідну бізнес-групу пов’язаних між собою суб’єктів, де один суб’єкт тим чи іншим чином взаємодіє з іншим задля збільшення прибутку, у тому числі й тіньового, усієї групи. Крім цього, ця група прямо-непрямо відіграє вагому роль у дестабілізації політичної ситуації в Закарпатті. І ось чому.

Ми вже згадували КМКС «ТУКЗ» — товариство угорської культури Закарпаття, яке негласно керувало конкурсами на гранти Фонду. А є ще й Партія Угорців України «КМКС», а також Благодійний фонд «КМКС». Символіка, гасла, керівники та засновники у цих начебто різних юридичних осіб на диво схожі. Ось вам і приклад такої взаємодії. Далеко ходити не треба. А може це просто кохання? )

А от через діяльність таких організацій з групи Василя Брензовича здійснюється зміна політичної прихильності частки населення області на користь політичної партії, що сповідує «Угорську мрію», за кошти державного бюджету Угорщини.

Таким чином, діяльність усіх цих неприбуткових та інших організацій створює підґрунтя, на якому розпалюється очевидна загроза нашій територіальній цілісності та суверенності.

Навіть відвідавши офіційний сайт фонду, маємо проблему — вся навігація на сайті угорською мовою. Емблема фонду має кольори угорського прапору… Така собі міні-культурна експансія: хочеш розібратися — вчи мову.

На сайті Головного управління статистики в Закарпатській області, за останніми даними, зареєстровано 632 благодійні організації.

Перевірених з них тільки 19.

Тож не думаєте ви, що варто замислитись, що лише маленька частина благодійних організацій є чесна перед законом, й навіть готова йти на перевірку заради цього, а інші або просто існують «на папері», або існують абияк, незрозуміло одразу до чого, або (більшість) гатять греблю з мільйонів гривень! А податковій взагалі не до цього. На жаль! Адже потім, через таку професійну «халатність» у нас і тіньова економіка своїми масштабами з’їдає економічний потенціал України, й невизнані країни на нашій території з’являються, та не просто, а ще й у футбол грають!