Криза опозиційної комунікації

Донедавна була популярна думка, що в опозиції бути легко. Ти не маєш реальної влади і можеш спокійно піддавати владу критиці, таким чином набираючи бали у суспільстві. Принаймні так є в цивілізованих країнах. Але українські сьогоденні реалії вносять свої правки.

Цей матеріал буде більш наповнений питаннями, як риторичними, так і не дуже, критикою влади та, можливо, певними порадами й закликами.

Сучасний політикум можна розділити на кілька частин — провладний (Слуга народу), «між розумними і красивими» (ВО Батьківщина, Голос, Опозиційна платформа за життя), ерзац-опозиція (Шарій, Портнов), та безпосередньо опозиція (Європейська солідарність, Демократична сокира, ситуативно ВО Свобода з Азовом та іншими правими націоналістичними групами). Перші, так склалось історично, мають майже усі важелі влади і намагаються прибрати оте «майже» шляхом прискорення місцевих виборів (включно з Києвом), перевиборів в об'єднаних територіальних громадах та заміни голів районних державних адміністраціях. Наступні перебиваються крихтами із служиного столу у вигляді керівних посад у комітетах, службах тощо, публічно не говорячи про опозиційність, але де-не-де критикують монокоаліцію, як от Батьківщина Тимошенко щодо ринку землі. Треті просто качають український інформаційний простір, стаючи ситуативними союзниками влади, але й вони (особливо Портнов, який нещодавно викотив умову Генеральному прокурору Рябошабці звільнити одну із його підлеглих та робить шоу із судових позовів проти п’ятого Президента України Порошенка) час від часу роблять опозиційні демарші. Ну і зрештою четверті — це класична опозиція, яка не намагається домовитись із владою, є системною і постійно опонує владі.

І вони у меншості. Принаймні кількісно.

Влада та навколовладні групи зараз несуть наступні тези.

1. Припинення війни за будь-яку ціну, мирні перемовини та консервація ситуації Хоча особисто мене від слова «війна» в контексті АТО/ООС тіпає, бо це скоріш локальний збройний конфлікт із використанням гібридної тактики і стратегії, аніж повноцінна війна в усіх сенсах цього терміну. Якби це була повноцінна війна, то ситуація була б абсолютно інша, аніж зараз чи у минулому, але це окрема тема.
2. При владі були бариги, що набивали кармани на війні, а ми не такі, ми молоді і перспективні. І починаємо імпорт електроенергії з Росії. Торгівля на крові? Ні, не чули.
3. Новій владі у спадок перейшла страшна корупція, і вони з цим борються.
4. Міжнародна спільнота нам мало допомагала і мало допомагає.
5. Діджиталізація, свобода, рівність і братерство (з Росією).

Опозиція ж далі тримається курсу Армовіру (Армія, мова, віра), який сприймається 15% населення, тобто дуже маленького сегменту виборців, без особливих спроб вийти за межі цього сектору та наростити підтримку.

Що заважає?

1. Незначний медіа-ресурс. Проти одного каналу «Прямий» є ціла група 1+1, «Інтер», ТРК «Україна», 112, ЗІК та інша пошесть. Так, є ще соціальні мережі, сайти, але там діють як ботоферми, так і філіали зазначених каналів та інших інформпомийок, які здатні за гроші розігнати все, що вам треба.
2. Негативний бек (це особливо стосується Європейської солідарності та Петра Порошенка), який був створений медіа за 5 років його каденції та напрочуд слабким медіа-менеджментом за ці роки. Слабким, якщо не сказати провальним та проваленим. Тут треба ще додати, шо фактично Петро Олексійович не виніс та не вивчив уроки проваленої президентської кампанії 2018-19, крім невеличких косметичних змін.
3. Немонолітність опозиції. Хто в ліс, хто по дрова. А коли разом — суперечки. Це мені нагадує помаранчевих та біло-блакитних. Група опозиційних сил проти моноліту. І ми знаємо, чим усе закінчилося.
4. Відсутність реальних кроків до виходу на нейтральні чи провладні сектори виборців. Армовір — це круто, але це не цікаво більшості населення, на жаль. Продовження війни (саме в такому формулюванні чи висновку) ще більш відштовхує. Орієнтація на середній клас чи бізнес-середовище — стратегічно правильно, але я не помітив ані у ЄС, ані у Д7 акцентованої інформаційної кампанії стосовно ініціатив Ради та Уряду по діджиталізації ФОПів. Так, окремі пости та виступи членів партій, але системної роботи немає. А це надзвичайно велике поле, і воно геть не пахане. Тема з податком на виведений капітал існує в режимі «мертві бджоли не гудуть».

Звісно, вуличні акції протесту — це саме те, правильний крок. Але що далі? Цілком можна повторити модель жовтих жилетів та щовихідні виходити на акції протесту (цього не потрібно і не буде, я впевнений), але чи здатні на це опозиційні сили? Запитання без відповіді. Водночас постійні акції протесту в сьогоднішніх умовах не зможуть вирішити проблеми, адже офіційний Київ відверто почав кампанію з дискредитації та медійної маргіналізації учасників протестів і самих протестів. Все почалося із фейкових оголошень про плату на мітингу, продовжилось про плату на блокпостах, акцентувалось на прес-гастро-марафоні президентом Зеленським і от днями голова фракції «Слуга народу», у минулому волонтер, Давід Арахамія теж наголосив на платності мітингів проти влади. Такі справи.

Я вже не кажу про те, що населенню України було глибокого та грунтово внесено тезу про те, що минула влада нажилася на АТО, «торгівлю на крові», дерибан Свинарчуків, нібито примусову українізацію, і тепер Армовір у них викликає більше роздратування, ніж позитивний відгук. А якщо до всього цього додати, що найбільш гучними та медійно помітними на всіх акціях є націоналістичні групи із відповідним образом та беком у більшої частини населення (і все це підтримується ЗМІ), то рівень відторгнення ви здатні оцінити самі.

Крім цього, на цій ниві також «живуть» і ті, кого я назвав «між розумними та красивими», а саме «Голос» та «ВО «Батьківщина» Тимошенко. Україномовні, «молоді та перспективні» одні та інші — з базою на сільське населення, «зубожінням» та іншими коміками. І всі ці сили борються за виборців яскраво вираженого патріотичного, право-націоналістичного та право-ліберального напрямку. Тоді як на полі нейтральних, «тих, хто втомився від війни», російськомовних чи білінгвівів, ностальгуючих за совком — «Слуга народу» та «Опозиційна платформа за життя» (читай — Партія регіонів на мінімалках) з іншим дріб'язком.

Висновки

Опозиція (ЄС та Д7) мають думати над тим, що і як донести до нейтральних та не своїх виборців, щось інше чи більше за Армовір та війну до переможного кінця. Так, можна просто грати на опозиційних настроях, активно критикувати відверто ідіотські ініціативи Ради та Уряду (і це працює іноді) але на цьому далеко не виїдеш. І навіть якщо дочекатися розчарування (а воно потроху збільшується), то важливо не прогавити момент, коли розчарування буде у всіх і вся. Тоді всі будуть складати слово Щастя з букв Ж,О,П,А.

З Днем Захисника України!

Слава Україні!

Героям Слава!