Стабільність і робота на оборону: ТОП-50 прибуткових держпідприємств

YouControl з’ясував, у яких сферах працюють ТОП-50 найприбутковіших держпідприємств, як довго вони на ринку і де розташовані, а також чи стабільно вони демонструють таку успішну роботу.

Наразі в Україні налічують майже 3,2 тис. державних підприємств. Для порівняння, в Польщі їх, за даними 2016 року, було лише трохи більше ніж 300. У переважній частині європейських країн підприємств, де держава володіє більшою часткою, — лише по декілька десятків. А у США, Австралії чи Японії їх можна перелічити на пальцях рук. Схоже, напрям руху для України очевидний, і влада теж має плани щодо реформування сфери управління держвласністю. Частину держкомпаній планують віддати на приватизацію, тим паче, що нещодавно список заборонених для цієї процедури установ скасували. Якісь підприємства ліквідують чи реорганізують. Зміни в держсекторі відбуватимуться роками. А доти вони працюватимуть, як і раніше — одна частина із вражаючими збитками, а інша — з навіть дуже непоганими прибутками.

Нещодавно Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства оприлюднило перелік 50 державних компаній із найбільшим показником чистого прибутку за перше півріччя 2019 року. У ньому є багато гучних назв: «Укрзалізниця», «Нафтогаз», «Укрпошта», «Енергоатом», «Антонов», аеропорт «Бориспіль», декілька обленерго тощо. Але цікаво, в яких сферах здебільшого працюють найприбутковіші держпідприємства? Як довго вони на ринку та в яких куточках України розташовані? А чи стабільно вони працюють «у плюс» і які загалом особливості їхньої роботи? Відповіді на ці питання шукали аналітики системи з перевірки контрагентів YouControl та галузеві експерти.

Транспортників та енергетиків найбільше серед успішних держпідприємств

Одразу 18 держкомпаній із ТОП-50 дотичні до транспортного ринку й аж 6 із них працюють за КВЕД «Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устатковання». Водночас 5 найприбутковіших держпідприємств здобули «статки» на розподіленні електроенергії, ще трійка — на її виробництві, двоє — на передачі й одне — на торгівлі. Тож ця сфера разом із тепловою енергетикою «зібрали» 12 успішних держкомпаній. Далі йде промисловість, найбільше підприємств якої працюють над виробництвом зброї та боєприпасів.

Якщо ж звернути увагу на загальний прибуток компаній за певними галузями, то лідером стане сфера управління, до якої належить «Нафтогаз». Лише його прибуток у майже 24,3 млрд грн і перше місце серед ТОП-50 найуспішніших держпідприємств не залишив шансів нікому. Це доводить і те, що розташоване на другій сходинці «Укренерго» за рівнем прибутку відстає у 13 разів.

Чому ж у ТОПі представлені саме ці сфери діяльності, а не інші? Пояснення пропонує кандидат економічних наук, викладач Запорізького національного університету Костянтин Денисов: «У ТОП-50 є багато енергетичних і оборонних підприємств. Перші є природними монополістами, другі мають високий попит на свою продукцію з огляду на війну проти Росії та експортний потенціал української зброї». Також, на думку експерта, своє місце в рейтингу посіли й ті держпідприємства, що займаються виробництвом унікальної (ДП «Антонов», поліграфкомбінат «Україна») чи високотехнологічної продукції (КБ «Луч»).

Цікаво й те, кому підпорядковують найуспішніші ДП (держпідприємства). З огляду на війну, яка триває вже 5 років, не дивно, що органом управління одразу 20 установ із ТОП-50 є «Укроборонпром». Серед цієї двадцятки є «Антонов», «Артем», «Укрспецекспорт», «Спецоборонмаш» тощо. Ще 9 держпідприємств підпорядковані Фонду державного майна України (серед них декілька обленерго, «Одеський припортовий завод» тощо) й 6 — Мінінфраструктури.

Зосереджені в столиці та вже не новачки

Більшість, а саме 27 держпідприємств із ТОП-50, зареєстровані в Києві. Однак частина з них має різноманітну географію підрозділів. Серед них — «Енергоатом» (майже 20 підрозділів, зокрема потужні атомні станції в Запорізькій, Хмельницькій та Рівненській областях), «Укрзалізниця» (приблизно 40 підрозділів), «Укрпошта» (майже 30 підрозділів). А от столичний «Укрспецекспорт» має представництва навіть у Пакистані, Китаї, Алжирі та Єгипті.

А серед українських регіонів, окрім Києва, найуспішніші держпідприємства найчастіше представляли Миколаївську та Харківську області.

«База» держпідприємств в Україні сформувалася в 1990-х роках, тоді ж була зареєстрована більшість підприємств із ТОП-50 найприбутковіших. Із 1991 до 1999 року було створено 33 компанії з 50. 12 держпідприємств «родом» із 2000-х років, а п’ятірка взагалі зареєстрована у 2010-х роках. Та частини компаній — новачки лише на перший погляд.

Наприклад, потяги «Укрзалізниці» всім нам знайомі десятиліттями, а дата створення компанії, відповідно до реєстру — 2015 рік. Насправді ж уряд 2014 року видав постанову, якою створив публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» шляхом злиття Донецької, Львівської, Південної, Одеської, Південно-Західної та Придніпровської залізниць, а також кількох інших установ. І лише 21 жовтня 2015 року відбулася державна реєстрація держкомпанії. А ось, наприклад, ДП «Адміністрація морських портів України», створення якого 2013 року стало результатом реформи морської галузі України, є правонаступником двадцяти інших компаній-старожилів.

Більшість стабільно прибуткові та займаються експортом

28 державних підприємств із ТОП-50 найприбутковіших потрапили до переліку за І півріччя 2019 року не випадково — це стабільний результат їхньої роботи. Всі вони впродовж 2013–і2018 років були прибутковими, нехай іноді навіть із мінімальним «плюсом» у роботі.

Водночас в п’ятдесятці є й ті, хто три чи навіть чотири роки із п’яти проаналізованих працювали зі збитками. Серед них:

• «Укрпошта»;
• «Одеський припортовий завод»;
• «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»;
• «Херсонська теплоелектроцентраль».

Тож ці та інші держкомпанії, що були збитковими 1–2 роки протягом 2013–2018 років, або переглянули стратегію роботи, або відбулися інші зміни, що дали їм змогу стати більш успішними. Однак і передчасних висновків робити не варто. Потрібно дочекатися завершення фінансового року, щоб остаточно зрозуміти, чи вийшли вони на нову траєкторію прибутковості.

Вагому роль у позитивних фінансових показниках могло відіграти те, що більшість ТОП-держпідприємств займаються міжнародною торгівлею. Упродовж 2018 року 25 компаній експортували свою продукцію за кордон. Причому семеро з них робили це в мільярдних обсягах («Антонов», «Турбоатом», «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», СЗФ «Прогрес», «Укрспецекспорт», «Спецтехноекспорт», НВКГ «Зоря»-«Машпроект»). Протягом І півріччя 2019 року 23 із 50 держпідприємств експортували свої товари. Перелік тих, у кого дохід від нього за 6 місяців перевищив мільярд, — майже такий же, що й за 2018 рік, окрім «Турбоатома». Ці шість експортерів найбільше продавали зброю, літальні апарати, двигуни та інші комплектуючі, а також різноманітні руди.

П’ята частина вчасно не виплачує зарплату, а одне — банкрут

Виявляється, прибутковість — не показник відповідальності державних підприємств. 10 компаній із ТОП-50 упродовж 2019 року мали зарплатні борги, частина яких накопичувалася і тягнулася місяцями. Найбільшими боржниками виявилися «Одеський припортовий завод», «Херсонська ТЕЦ», «Укрзалізниця» , «Адміністрація морських портів України» та «Запоріжжяобленерго». Протягом року в різні періоди з’являлася інформація, що вони мали борги понад 1 млн гривень перед своїми працівниками.

Незважаючи на успішність роботи, податки теж не всі поспішають сплачувати. 44 компанії боргів наразі не мають, а ось у шести, станом на 1 жовтня 2019 року, вони є. Серед боржників опинилися «Запоріжжяобленерго», «Харківобленерго», «Херсонська ТЕЦ»,«Київський автомобільний ремонтний завод», «Київ-Дніпровське МППЗТ» та «Укрпошта». Загалом вони винні податковій майже 878 млн грн.

Та найцікавіша ситуація склалася з «Київським автомобільним ремонтним заводом». Щодо нього є відомості у справі про банкрутство. Причому «Повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури» з’явилося ще 2014 року. Відтоді підприємство активно розпродає майно і навіть вийшло в прибуток у І півріччі 2019 року.

Що загалом впливає на рівень прибутку держпідприємств?

«Висока прибутковість окремих держкомпаній забезпечується винятковим монопольним становищем на ринках зі сталим попитом на їхні товари та послуги. Іншою причиною успішності деяких держпідприємств є прихід нових команд менеджменту, які зуміли перебудувати бізнес-моделі на більш життєздатні з точки зору прибутковості. Також слід згадати про сприятливі ринкові умови, що склалися в окремих галузях. До прикладу, прибутковість ДП "Міжнародний аеропорт Бориспіль" зросла в тому числі і завдяки безвізовому режиму та нарощенню пасажиропотоку», — пояснив кандидат економічних наук, фінансовий аналітик YouControl Роман Корнилюк.

Водночас, за словами експерта, більшість інших компаній держсектору не здатні продемонструвати високі показники прибутковості. Так відбувається через операційну неефективність, непрофесійність менеджменту або його свідоме небажання поліпшувати ефективність через корупційну складову. Крім того, часто дії більш ефективних конкурентів із приватного сектору не сприяють нарощенню частки ринку та доходів таких компаній.

«Окрім розміру ринку та наявності конкурентів для таких ДП велике значення має декілька факторів. Це і якість активів, і можливість затверджувати та реалізовувати інвестиційні програми на оновлення чи розширення активів, і можливість крос-субсидування (неприбуткової за рахунок прибуткової) діяльності, а також отримання частки виторгу в іноземній валюті. Що цікаво, доволі велика частка успішних ДП — це саме ПАТ, АТ та ВАТ. Отже, корпоративне управління також має вагоме значення для успіху на ринку», — переконана керівник проектів «Ежіс Україна» Оксана Затворницька.

Те, що вагому роль відіграє саме керівництво, підтверджує ще один експерт і наводить додаткові умови успішності чи протилежного результату. «Різна доля державних підприємств обумовлена неоднаковими можливостями топ-менеджменту, призначеного Кабміном, і різними інтересами фінансових груп, які стоять за менеджментом державних підприємств. Якщо топ-менеджмент хоче вивести надприбутки з-під оподаткування в офшори, таке підприємство стає “збитковим”», — пояснив провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Андрій Мартинов.

Чи є прибутковість головною для ДП та куди рухатися реформам?

Державні підприємства не завжди першочерговою метою мають саме заробіток якомога більшої кількості грошей. Часто перед ними стоять важливіші, навіть стратегічні завдання. Наприклад, такі державні підприємства, як «Укрзалізниця» чи «Укрпошта» виконують важливу соціальну (комунікативну) функцію, на думку Андрія Мартинова. А за словами Оксани Затворницької, мета діяльності цих компаній та їхні цільові показники мають корелюватися із цілями державної політики (рівність доступу до інфраструктури, безпека цих об’єктів, впровадження інновацій).

«Звичайно, не для всіх державних компанії прибуток — головна мета. Наприклад, компанія, що обслуговує населення, не повинна закладати в тариф надприбуток за кошт самого ж населення. Проте орієнтовані на експорт, наукоємні компанії, що представляють інтереси держави за кордоном, мають бути прибутковими та надприбутковими», — зазначив кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки Київського міжнародного університету Віталій Опанасюк.

Тож куди мають рухатися реформи цих підприємств? До пошуку кращого менеджменту, реорганізації чи все ж до приватизації? Наскільки далекоглядно та логічно стратегічно важливі держкомпанії віддавати у приватні руки? І чи взагалі знайдуться охочі в них інвестувати?

«Якщо є зацікавлені фінансово-промислові групи в купівлі, наприклад, атомних станцій, вони їх обов'язково додадуть до своїх бізнес-імперій. Причому питання безпеки, вчасної амортизації обладнання будуть принесені у жертву. Треба бути обережним із приватизацією природних монополій. Наприклад, такою монополією є "Трансгаз", адже неможливо (це коштуватиме 100 млрд дол. і 15 років) побудувати конкурентну наявній газотранспортну систему. Звичайно, таке майно може бути непотрібним, якщо не буде контракту на транзит газу. Водночас капіталізація такого підприємства дорівнюватиме ціні брухту. На подібні підприємства навряд чи можна знайти стратегічного інвестора», — переконаний Андрій Мартинов.

Та навіть якщо покупець знайдеться, чи є гарантії, що приватизація принесе кардинальні позитивні зміни підприємству?

«Не завжди зміна форми власності несе в собі розвиток. Приклад – “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” зі списку ТОП-50. Це унікальне підприємство з виробництва алюмінію, що було продано російському бізнесу, доведено ним до банкрутства, а згодом повернуто Україною в державну власність. Реформа державних активів може йти двома шляхами: зміна форми власності або зміна моделі управління. Останнє передбачає перегляд нормативів фінансової політики (сьогодні ДП платять до бюджету 75% свого чистого прибутку, що зменшує їхні можливості для інвестицій), системи управління (скасування їхньої підпорядкованості багатьом органам управління), принципів оплати праці й преміювання керівництва (запровадження підходу “плата за результат, а не діяльність)», — пояснив кандидат економічних наук, викладач Запорізького національного університету Костянтин Денисов.

Водночас є й інші приклади, коли держава мала згубний вплив на свою власність і не давала їй можливості розвиватися. Тож у таких випадках чи не найкращий вихід — саме приватизація? «Економічна історія Північної Кореї, Куби, Венесуели свідчать, що держава як власник неефективна через реалізацію ризику колективної безвідповідальності при одночасному забезпеченні високої корупційної ренти для зацікавленого кола осіб. Не варто боятися продавати приватним інвесторам навіть рентабельні компанії, оскільки новий власник буде особисто зацікавлений у нарощенні прибутковості й ефективності. Як результат — менше корупції, нові робочі місця та наповнення дохідної частини державного бюджету», — запевнив Роман Корнилюк.