Інтелектуальна катастрофа. Як німецькі ЗМІ оцінили Зеленського

Від редактора. Дякую колегам із Інформатора за чудовий переклад статті. Маю надію, вони не образяться за підзаголовки - структура наших матеріалів поступово наближається до єдиного стандарту, під який доводиться підлаштовувати навіть запозичені статті.

• Новий президент
• Ласкаво просимо до реальності
• Як баран на нові ворота?

Команда Володимира Зеленського впевнено йде до всесвітньої слави. Цього разу найвеличніший лідер сучасності привернув увагу німецьких журналістів. Видання Taz охрестило президента України героєм серіалів, який може розібратись лише у російських комедіях — як оминути таку інформаційну переможеньку?

Новий президент

У квітні 2019 року народ України обрав нового президента. Володимир Зеленський, комік і телевізійний продюсер без політичного досвіду, значно обійшов Петра Порошенка. А влітку його партія “Слуга народу” здобула абсолютну більшість в українському парламенті. І ось уже деякий час Україна знову перебуває у великих медійних заголовках. Хоча даний круговорот має відношення майже виключно до телефонної розмови американського і українського президентів, і їх можливого впливу на внутрішню політику американської держави.

Однак не слід забувати, що в телефонній розмові йшлося про протитанковому зброю для українських військових, з метою протистояння російській агресії. Також необхідно згадати про нинішні поступки українського президента по відношенню до Путіна, за допомогою яких він хоче зрушити в мертвої точки переговори щодо питання східної України. Багато українців скептично ставляться до подібного роду поступок, у першу чергу ті, які виступали на Майдані за демократичне громадянське суспільство, серед яких численні письменники і представники інтелігенції.

Скептицизм пов’язаний зі сприйнятливістю інтелігенції до гри з фантастикою, віртуальними світами і медійними капсулами. Вибір Зеленського президентом і є такого роду грою з віртуальною реальністю. У телевізійній сатирі “Слуга народу” Зеленський грає роль злегка неотесаного вчителя історії, якого дратує політика, і який постійно відпускає лайливі висловлювання, які таємно знімають і викладають в YouTube його учні. У результаті, недосвідченого, але чесного вчителя обирають президентом, який починає боротьбу з корупцією та олігархами.

• Читайте також: Гліб Корнілов. Образ Зеленського як айсберг. Три джерела та три складові частини

Це красива історія, про яку попереджають українські автори Юрій Андрухович, Оксана Забужко та Сергій Жадан. І у квітні герой серіалу був обраний у якості справжнього кандидата на пост президента. Зеленський і його команда дуже успішно розробили ілюзорний світ, в який вони, мабуть, самі вірять.

Ласкаво просимо до реальності

Однак пробудження і зустріч з реальністю можуть дуже розчарувати народ. Благо інтелектуальної діяльності Інтелігенції годі було занадто захоплюватися урядом, особливо якщо вони поділяють їх цінності. Критика в ставленні до уряду і всього того, що воно робить, і є, власне, користю інтелектуальної діяльності. Зміна політичних еліт здійснюється, проте, через більшість електорату. У рідкісних випадках грають роль при цьому представники інтелектуальних меншин. Президент Зеленський поводиться як президент, тісно пов’язаний з народом, і тому теми, які залучають інтелектуалів і митців, здаються йому ледь очевидними або серйозними.

Зеленський є президентом споживачів

Про деякі він чує і бачить взагалі вперше. Він не може з ними спілкуватися, і негативне ставлення переважної більшості української інтелігенції до президента цілком можна охарактеризувати висловлюванням: “Дивиться, як баран на нові ворота”. І дійсно, Зеленський стикається з масою подій, людей і ситуацій, які українське суспільство вже пережило або переживає в даний час, і які багаторазово прокоментовані представниками інтелігенції. Але складається враження, однак, що він все це чує і бачить в перший раз.

Зеленський є президентом споживачів, які не хочуть нічого підпускати надто близько до зони свого комфорту. І суть проблеми навіть не в тому, що він виходить на політичну арену як новачок. За винятком апаратника Леоніда Кравчука, жоден з українських президентів не був професійним політиком. Українське суспільство в даному відношенні є нетрадиційним. Мова скоріше йде про те, що президентськими виборами суспільство продемонструвало поведінку споживача.

Очевидним фактом є те, що споживачі присутні в більшості, і їх інтереси, звичайно ж, пов’язані не тільки з рекламою або твердою зарплатою, регулярною відпусткою, низькими цінами на електроенергію, теплопостачання, і подібними речами. Споживачі не хочуть бойових дій, ліквідації індивідуальних і колективних травм, вони не хочуть мати справу з соціальними проблемами, мати справу з соціальними заворушеннями, в тому числі і в майбутньому, вони не хочуть нічого підпускати надто близько до зони свого комфорту.

Як баран на нові ворота?

Це, звичайно ж, грубе узагальнення. Тому, повернемося до суспільної ролі інтелігенції. Вона повинна загальнодоступним формулювати критичну точку зору на поточні політичні події, і, всупереч поширеній споживчій поведінці, застосовувати соціальні та культурні цілі.

Нинішній президент України – людина з абсолютно іншим соціально-культурним кодом. У нього мало спільного з культурними цінностями європейських політиків. У той час як багато європейських політиків, принаймні, вдають, що розділяють культурну пам’ять з інтелігенцією і діячами мистецтв своєї країни, і можуть розуміти суть дебатів про соціальні і культурні цінності, український президент не має про це ніякого поняття.

• Читайте також: Микола Медвідь. Агентство правильних новин

Він дивиться на це, як баран на нові ворота. Він посилається на російських комедійних акторів. А чи чув він коли-небудь що-небудь про українських дисидентів Івана і Надію Світличних? Це інший вид спілкування і мови. Письменники і інтелігенція працюють з мовою. Коли вперше зустрічаєш людину, чуєш не тільки те, що він говорить, але також звертаєш увагу на те, як він це говорить.

Те, як президент говорить і як він спілкується, неприйнятно для більшості представників інтелігенції України. Це мовне і інтелектуальне насильство. Провину за те, що це могло статися, відчувають представники інтелігенції та діячі мистецтв. Вони зляться на себе і на інших, їм соромно за свою країну і, перш за все, за себе.