#КримЧий? Кого слухає півострів

Минуло майже шість років від моменту спроби анексії Криму Російською Федерацією. У Києві продовжують називати півострів тимчасово окупованою територією, у Москві наполягають на тому, що Крим — це Росія, і питання закрите раз і назавжди.

Протистояння двох держав розгортається в політичній площині, де перевага однозначно залишається за Україною, в економічній — в якій Кремль завдав нашій країні кількох відчутних контрударів, та, зрозуміло, в інформаційній.

Чи зник Крим із загальноукраїнського дискурсу і якій зі столиць кримчани вірять більше — ці питання належать до «клятих». А без правильного розуміння того, в чиє інформаційне поле — російське чи українське — більше інтегрований півострів, не може бути й мови про розробку адекватної стратегії розв’язання кримської проблеми.

Строки і тренди

Задля отримання можливої (хоча й не єдиної вірної) відповіді звернімося до інструменту Trends, що його надає Google. Цей алгоритм допомагає відслідковувати найбільш поширені пошукові запити і розгортати отримані дані в часі та просторі. Звичайні люди можуть брехати юристам і лікарям, чиновникам і соціологам, страховим агентам і священикам, навіть самим собі, але пошукові машини вони обманюють вкрай рідко.

Єдина проблема тут полягає в тому, що чимало мешканців України та Росії використовують Яндекс замість Google, втім, поправку на це ми врахуємо пізніше.

Релевантність отриманих результатів ми забезпечимо аналізом запитів за ціле десятиліття — з 1 грудня 2009-го по 1 грудня 2019 року. Таким чином ми отримаємо у вибірці дані за чотири повні роки українського управління Кримом, переломний рік анексії та «особливого періоду» (2014-й) і за майже повні п’ять років російського адміністрування у звичайному режимі. Це дозволить нам побачити, наскільки тісно був прив’язаний півострів до загальноукраїнського інформаційного простору та наскільки віддалився від нього зараз.

Кому Крим?

Розпочнемо із пошукового запиту «Крым» російською мовою з території України, позаяк він включає у себе максимальну кількість варіантів словосполучень із ключовим словом.

Як можна побачити, цікавість до півострова у 2010-2013 рр. була сезонно-циклічною, тож і графік виглядає хвилеподібно. Чотири роки поспіль російськомовні українці цікавилися Кримом найбільше в липні, найменше — у грудні, що не потребує додаткових пояснень.

Рік 2014-й став шоковим — відповідно змінився і рівень інтересу: у березні того року півостровом цікавилися вдвічі більше людей, ніж на максимумі будь-якого курортного сезону. Але навіть якщо не враховувати анексії, літній пік у серпні теж нікуди не подівся.

Далі бачимо додатковий «зубець» березня 2015 року — сплеск запитів до першої річниці подій, і «звичайний» літній пік у червні. Після цього — ні, не провал, а зменшення інтересу до Криму до довоєнного рівня, ну і нарешті — вихід на таку саму сезонну циклічність, хіба що з меншою амплітудою. Ну і не може не впасти в око поступове зниження значень кількості пошукових запитів: за «української» доби перед 2014-2015 рр. вони становили в середньому 44,25% від максимуму, а в останні чотири роки російського панування — 43,5%.

Але вкрай важливо зауважити, що переважну більшість запитів «Крым» російською мовою генерували власне кримчани — 100 балів, і севастопольці — 45 балів (ні, це не «чурівщина», так Google показує, що севастопольці шукали Крим удвічі рідше за кримчан).

Українські регіони сходу і півдня (Донецька, Херсонська, Запорізька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська і місто Київ) давали лише по 3 бали від кримського показника (тобто на 100 запитів «Крым» з Криму припадало лише 3 — з Херсонщини), інші — ще менше.

Тож тепер слід було взятися за пошуковий запит «Крим» українською мовою за решти рівних умов.

На відміну від запиту російською, запит українською розподілявся значно рівномірніше: 100 балів у Львівської області, 71 — у Хмельницької, 53 — власне у Криму, 26 — у Дніпропетровської, і навіть Донецька область із Луганською мали 12 і 9 балів відповідно.

Якщо до березня 2014 року картина принципово не відрізнялася, то починаючи вже з червня Крим фактично випав з порядку денного населення материкової України: ледь помітний сплеск на першу річницю подій — і на тому все. Хоч би яких зусиль докладали українська влада, медіа та громадські організації, зацікавленість півостровом в україномовних українців впала до рівня зим 2010-2013 рр. Немає курортного сезону — немає до чого виявляти інтерес.

Однак такі графіки поодинці порівнюють дані лише в межах одного запиту. Якщо ж ми побудуємо в одній системі координат графіки одразу за обома запитами, то картинка стане ще виразнішою.

Отже, як видно, до анексії запитів українською мовою про півострів на піку було і так майже удесятеро (!) менше, ніж російською, а після неї україномовні запити зникли ледь не взагалі.

Таким чином, ми можемо ствердно відповісти на перше «прокляте» питання — так, тема Криму мешканців материкової України після анексії майже перестала турбувати; червоні «хвилі» у 2016-2019 рр. на графіку генерували переважно самі кримчани.

До речі, з цим висновком повністю корелюють і дані про перетин адміністративної межі АР Крим, надані на наше прохання Міністерством у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. У 2015 році через три пункту перетину пропущено в обидва боки понад 3,1 млн людей, у 2016 — 2,7 млн, у 2017 — 2,5 млн, у 2018 — 2,4 млн, у поточному році — трохи більше 2 млн. Тенденція хоч і повільна, проте невідворотна: скоро до Криму з українців їздитимуть самі лише кримчани.

А що там у росіян?

Тепер збудуємо графік пошукового запиту «Крым» російською мовою з території Росії за аналогічний період.

Отже, рівномірна хвилеподібність графіку спостерігається і до, і після 2014 року — зі зрозумілих причин, — але за доби російського контролю кількість запитів суттєво зросла. Якщо пікові значення у 2010-2013 рр. складали в середньому 12,5% від максимуму, то упродовж 2016-2019 рр. — уже 31,5%, і суто візуально тенденції до зниження не спостерігається.

Ну і щоб розібратися остаточно, порівняємо кількість запитів «Крым» з Росії та «Крим» з України за минуле десятиліття — виключивши «Крым» з українського пошуку, ми відсікаємо півострів, залишаючи материкову частину країни.

Очевидно, що перед анексією кількість запитів з Росії та материкової України була майже однаковою, натомість після 2014 року росіяни почали виявляти інтерес до півострова в середньому удев’ятеро (!) частіше за україномовних українців.

Якщо ми додатково накладемо графік запитів «Крым» з Криму, то картина принципово не зміниться — кримчани цікавилися малою батьківщиною в середньому більше (27) за росіян (9) та решту українців (2) і до, і після анексії

Із ким по дорозі Криму?

Наступним кроком порівняємо популярність запитів «Украина» и «Россия», зроблених за десятиліття з території Криму та Севастополя російською, зрозуміла річ, мовою. Слід ще раз нагадати, що ці терміни стосуються не лише країн як таких, а включають у себе усі пошукові запити щодо України чи Росії.

Бачимо, що Україною у 2010-2013 рр. мешканці півострова цікавилися приблизно разів у 12-14 більше, ніж Росією, потім у травні 2014 року графіки перетнулися і відтоді Росія становить для кримчан та севастопольців інтерес у 2-3 рази більший за Україну (період з липня по грудень 2015 р. відображається нерелевантно через технічні проблеми самого Google — в реальності не було жодного осіннього провалу та максимуму листопада-грудня). Також примітним є загальне зниження пошукової активності після 2014 року, що пояснюється і більшим поширенням на півострові Яндексу за рахунок Google, і суттєвим обмеженням свободи слова як такої.

Лідери та тренди

Іншим, значно складнішим і точнішим способом визначення ступеню інтеграції Криму до українського/російського інформаційного простору є аналіз лідерів та трендів пошукових запитів в Україні в цілому, в Росії та окремо мешканців півострова. Лідери пошуку — це запити, які користувалися найбільшою популярністю в абсолютних цифрах, тренди — які зростали найшвидше у відносному вираженні.

Першу оцінку ми зробимо для періоду з 1 січня 2010-го по 1 січня 2014 року, другу — для періоду з 1 січня 2015-го по 1 січня 2019 року.

Результати виглядають наступним чином:

Пошукові запити: лідери/тренди
(01.01.2010 — 01.01.2014)

Для початку викреслимо спільні для всіх трьох колонок слова в обох категоріях, знехтувавши їхнім ранжуванням, а також виключимо унікальні запити, які існують лише в однині.

Відтак побачимо, що кримчани мають з українцями 3 спільних запита-лідера (враховуючи і цілковиті збіги, і неповні за формою, але тотожні за змістом), з росіянами — лише один. Серед спільних запитів-трендів у Криму з Україною 8, з Росією — також 1.

Взявши середнє між стабільно-популярним та свіже-цікавим, можна зробити висновок, що мешканцям АРК український порядок денний був цікавішим за російський у співвідношенні 5,5:1.

Повторимо процедуру для другого періоду.

Пошукові запити: лідери/тренди
(01.01.2015 — 01.01.2019)

За аналогічною методикою отримуємо наступні результати. У запитах-лідерах ситуація змінилася на протилежну: лише 1 спільний для Криму з Україною, натомість 4 — з Росією. Серед запитів-трендів спільних кримсько-українських — 2, кримсько-російських — чи то 3, чи то 4 (залежить, як рахувати «Гру престолів»), причому видно, як Крим «наздоганяє» тренди, що вже втратили актуальність у Росії.

Водночас відчутно збільшилася кількість унікальних кримських запитів порівняно з попереднім періодом: 4 і 8 лідерів і трендів відповідно у 2010-2013 рр. та 7 і 18/19 — у 2015-2018 рр. Отже, у середньому російський порядок денний домінує в Криму над українським у пропорції чи то 2,3:1, чи то 2,7:1, хоча вони обидва разом узяті нищівно програють місцевим інтересам.

Таким чином, відповідь на друге «прокляте» питання виявилася дещо несподіваною: так, російські тренди останніми роками переважають на півострові над українськими, що й очікувалося, але в цілому Крим ніби занурився у власні проблеми та радості, не надто озираючись навкруги.

А що там з Яндексом?

Хоча Яндекс не надає аналогічного до Google інструментарію, опосередковано можна оцінити і його аудиторію. За наявними даними, з 2010-го по 2015 рік частка Яндекса в Рунеті коливалася від 50 до 55%, Google — 35-40%, натомість з 2016-го по 2019 рік російський пошуковик упав до 41%, американський піднявся до 55%.

Тож не буде великою помилкою стверджувати, що дані Яндекса в цілому є співмірними із даними Google.

Як же їх виміряти? По-перше, просто порівняємо дані із запиту «Крым» з двох пошукових машин за 2018-2019 роки — Яндекс Wordstat не дає можливості зануритися глибше.

Попри окремі деталі, усі піки та усі долини цілком збігаються, тож ми можемо бути упевнені, що типові користувачі Яндекса у своїх уподобаннях не надто відрізняються від типових користувачів Google.

По-друге, звернімося до інструмента N-gram, розробленого Яндексом для Національного корпусу російської мови. Там за запитом «Крым» збудуємо графік за 2010-2016 рр. (за 2016-й і далі, на жаль, дані не оброблені), який матиме наступний вигляд.

Корпус мови враховує не запити користувачів, а частоту згадок слова у виданнях, зокрема і періодичних, точніше відносну частоту вживання за певний рік. Вона визначається як кількість вживань слова за рік, поділена на обсяг корпусу за цей рік і помножена на 1 мільйон. Тут не видно сезонних коливань, але чітко прослідковується головна тенденція — приголомшливе зростання популярності слова «Крым» у 2014-му та повернення за рік до попередніх показників. Порівняймо із результатами з малюнку 4. Google показує зростання запитів людей про Крим з території Росії з 11 у липні 2013-го до 100 у березні 2014 року, тобто у 9 разів; Яндекс підраховує, що кількість згадувань у книжках та пресі зросла у 2014 році із 7,8 до 75,2, тобто у 9,6 разів. Це не звичайний збіг, а демонстрація того, що користувацькі пошуки та газетні згадки взаємозалежні одні від одних.

Таким чином, не існує жодної підстави вважати, що зроблений вище аналіз за допомогою Google Trends не відображає дійсність через неврахування даних з Яндекса.

У підсумку

Те, про що так довго говорили українські патріоти, на жаль, стало реальністю.

По-перше, на сьогодні Крим майже повністю випав з порядку денного українців, що мешкають на північ від Перекопа. І хоча ЗМІ та активісти продовжують свою інформаційну боротьбу, пересічного мешканця тема півострова вже не збуджує.

По-друге, кримчани здебільшого випали з українського інформаційного поля, не так інтегруючись у російське, як зациклюючись на власних проблемах.

Жодна концепція повернення Криму під владу України не може бути актуальною без урахування цих обставин.