Обмін. Справедлива ціна?

Група «Чорна рота», харківські терористи, фігуранти справи 2 травня в Одесі.

Чому цих людей збираються обміняти?

Це вимога Путіна.

Навіщо виконувати вимогу Путіна?

Мотивації урядової команди можуть бути різними:

• хтось із них свідомо працює на ворога України (це або «щурі», або зрадники в прямому сенсі)
• хтось щиро вважає, що повернення полонених — це велика місія на благо українського народу, для виконання якої усі засоби добрі (й недоречно посилається на приклади США та Ізраїлю)
• хтось готовий на будь-які кроки заради особистих політичних дивідендів (рейтингів, піару, слави, влади, грошей…)
• хтось просто не здатен адекватно оцінити наслідки своїх дій, бо не спроможний планувати далі завтрашнього дня і мислити ширше меж власного кабінету (це більшість виконавців, а також громадяни, які аплодують «поверненню наших хлопців»).

Та хоч би якою була мотивація, сумарний результат однаковий: уряд України готується видати урядові Росії людей, яких не можна видавати в жодному разі.

Чому цих людей принципово не можна обмінювати?

• Вони громадяни України. Вони злочинці та зрадники, і за це їх судять в Україні за українським законодавством. А видача злочинців державі-агресору не може бути ані методом покарання, ані способом помилування. Віддаючи наших засуджених у розпорядження РФ, Україна фактично передає Путіну право їх судити або милувати — себто поступається частиною своєї державної судової юрисдикції.
• Вони не мають відношення до нормандських домовленостей. У Парижі велися переговори про обмін жертвами російсько-українського конфлікту, який почався із захоплення Криму. Україна планує отримати саме цих людей. Росія натомість вимагає видати їй осіб, причетних до злочинів абсолютно іншої категорії (не військових), які відбулися ще до анексії Криму. Спроба поміняти злочинців на військовополонених та політв’язнів — це не просто підміна понять. Це небезпечний прецедент, який у подальшому може дозволити Путіну «витягувати» з українських судів і навіть тюрем практично будь-кого, обіцяючи обмін на «наших хлопців».
• Вони фігуранти справ із надважливим ідеологічним навантаженням. Засудження винних у загибелі Небесної Сотні, як і покарання решти терористів і зрадників — це один із символів сучасної української держави. Це символ справедливості. Це символ правосуддя. Це один із символів перемоги Революції Гідності. Крім того, це один із пріоритетів політики та судової діяльності пост-Майданного періоду. Обнулити ці судові справи означає відмовитися від результатів їх розгляду. Відмовитися від досягнень Революції Гідності. А заразом передати Путіну право визначати, якою має бути «справедливість» в українській державі.
• І нарешті — будь-яка поступка вимогам Путіна є кроком до капітуляції. Чого б не вимагав і що б не обіцяв кремлівський диктатор — поступатися йому не можна, бо він діє виключно у власних інтересах, а його інтереси принципово протилежні потребам України.

Навіщо ж Путіну цей обмін?

• Можна припустити, що дехто із цих людей цікавить його особисто (як Цемах), але скоріш за все, це остання з його мотивацій.
• Він відверто плює в очі українським патріотам та Україні як державі, обманом змушуючи добровільно відмовитися від одного з найбільш принципових досягнень останніх років.
• Він демонструє усьому світові залежність української держави від Росії в судовій, політичній та дипломатичній сферах, неспроможність сучасного українського уряду до самостійних рішень, а також відсутність у більшості українців чітких політичних та ідеологічних уявлень.
• Він стимулює загострення ситуації всередині України, знаючи, що патріотичне суспільство вже давно на межі терпіння, і штовхнути його на силове протистояння з представниками уряду за допомогою найманих провокаторів та корисних ідіотів стає дедалі простіше.
• Він сприяє дискредитації команди Зеленського як усередині України, так і у світі, чим поступово готує як українське суспільство, так і міжнародну спільноту до сприйняття передчасної зміни політичних еліт у нашій державі як природної і навіть необхідної.

Висновок простий: запланований обмін є черговим кроком до капітуляції, який не принесе українській державі нічого, крім посилення соціального й політичного напруження та наростання агресивних дій з боку Росії.

Я не вважаю таку ціну адекватною платою за повернення наших полонених та політв’язнів. Не тому, що цинік, а тому, що реаліст.