Сулеймані та Зульфікар Ісламської революції

8 січня вночі на території Ірану впав літак компанії «МАУ», на борту якого перебували 167 пасажирів, серед них 11 — українці. Якщо до цього вся увага Інтернет-спільноти була прикута до американсько-іранського конфлікту, то тепер настав час, коли в ситуації має розібратись кожен українець.

США vs Іран: передісторія конфлікту

Іран у сучасному його вигляді постав у 1979 році, коли після масових протестів було повалено владу монарха (шаха), проголошено ісламську республіку. Для збереження стабільності режиму в країні був створений Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) — військова гілка виконавчої влади, одним із п’яти підрозділів цього Корпусу командував нещодавно загиблий Сулеймані.

Відразу після перевороту в Ірану загострилися стосунки не лише зі Штатами, а й з більшістю сусідів та СРСР. Повністю дипломатичні відносини були розірвані, коли 4 листопада 1979 року було захоплено посольство США, тоді американські дипломати перебували у полоні 444 дні.

Через рік починається іраксько-іранська війна. Тодішній правитель Іраку Саддам Хусейн жадав скористатись дестабілізацією сусіда і захопити багаті на нафту регіони. Протягом усіх 6 років війни він користувався великою підтримкою європейських країн, Штатів та СРСР. Та, врешті-решт, Ірану вдалося зберегти «статус-кво»: за результатами мирного договору кордон між державами залишився незмінним.

З того часу в очах всього світу Іран намагаються зробити «останнім бастіоном зла» та головним терористом світу. Зокрема, країною «Осі зла» Іран назвав Джордж Буш. Іран, у свою чергу, позиціонує себе як «головний оплот у боротьбі з американським імперіалізмом».

Уся ця ситуація сильно ускладнюється ядерним питанням. У 2015 році США, Іран, Росія, Китай, Велика Британія, Франція та Німеччина уклали угоду, за умовами якої Іран обмежує свою ядерну програму і зобов’язується не виробляти ані ядерної зброї, ані збагаченого урану для неї. У 2018 році Трамп заявив, що США одноосібно виходять з домовленості. Тим часом Іран не припиняв вироблення збагаченого урану, наполягаючи, що це робиться виключно для електроенергетики країни. А 5 січня 2020 року іранське телебачення транслювало офіційну заяву Ірану про недотримання жодних умов з ядерної угоди 2015 року.

Сулеймані

Касем Сулеймані з тих людей, про яких більшість дізнається після їх смерті, і поки всі після цього знайомства вирішують, оплакують вони його чи святкують, ми розберемося, ким він був і за що помер. За життя він був командиром іранського спецпідрозділу «аль-Кудс», який входить до складу Корпусу вартових Ісламської революції, що є військовою гілкою виконавчої влади в Ірані, у свою чергу спецпідрозділ «аль-Кудс» відповідає за зовнішні операції. Головне завдання «аль-Кудс» сформувати навколо Ірану дружні бойові та парамілітарні рухи, що він успішно і виконував.

Касем Сулеймані народився на південному сході Ірану в сім’ї фермера, його брат був старостою і колишнім генеральний директором Тегеранської організації, що займалась тюрмами. Свою дорогу на політичній і військовій арені почав з лав Революційної гвардії після закінчення іранської революції, що повалила шаха. По-справжньому проявив себе під час ірансько-іракської війни після вторгнення до Ірану Саддама Хусейна. Спочатку командував ротою, яку сам набрав і тренував, пізніше став командиром 41-дивізії. Після очолив рідну провінцію та боровся там із транзитом опіуму з Афганістану. З 1998 року очолював «аль-Кудс».

Діяльність Сулеймані та його підрозділу врешті надала Ірану, і самому командиру зокрема, масштабного впливу на Близькому Сході. Сулеймані описують як «найпотужнішого оперативного діяча на Близькому Сході». Саме цій людині приписують чи не найвагомішу роль у протидії впливу Заходу і конкретно США на Близькому Сході. Сулеймані з певним хизуванням восени 2019-го заявив про своє перебування у Лівані під час Ліванської війни 2006 року, він сказав, що був там у ролі наглядача. Він відіграв свою роль і в сирійському конфлікті, у 2012-му Сулеймані від імені влади Ірану підтримував уряд Башара Асада.

3 січня 2020 року Касема Сулеймані ліквідували за допомогою ракет американських безпілотників біля аеропорту Багдада. Разом із ним під час обстрілу загинули ще 7 людей.

Сучасна криза: як повторюється історія

Вже багато десятиліть Близький Схід нагадує порохову бочку, у якій постійно відбуваються конфлікти різного ступеню інтенсивності та масштабу. Сто років тому таким регіоном були Балкани, де сараєвське вбивство переросло у Першу світову війну. І доки до кінця не зрозуміло, чи стане Сулеймані, про вбивство якого ми писали вище, аналогом Франца-Фердинанда, чи це буде лише новий виток «холодної війни» між глобальним Сходом і Заходом. Важливо розуміти головні причини розвитку цього конфлікту.

Почнемо зі Штатів, які ліквідували Сулеймані. Виступаючи у ролі глобального світового гегемона, Америка має набагато більше важелів впливу на світову політику, ніж усі інші країни. У тому числі нічого їй не заважає використовувати ці важелі впливу для впливу на свій електорат.

Політика — це заплутана гра, де немає місця чесності. Трамп, який сьогодні каже, що у США найкраща в світі армія і що все під контролем, ще у 2011-2013 роках звинувачував Обаму, який, на його думку, влаштував загострення на Близькому Сході для свого переобрання на другий термін.

Також варто згадати історію політичної традиції Штатів:

• У грудні 1998 року почалася операція «Лис пустелі» — військова кампанія США та Великої Британії проти Іраку. Паралельно, за два місяці до цього, Біллу Клінтону ініціювали імпічмент за зловживання владними повноваженнями. Опитування показали, що військову операцію проти Саддама Хусейна підтримують 70% американців. Скоріше за все, це і стало головною причиною провалу процедури імпічменту.
• У 2012 році, протягом підготовки до чергових виборів президента, Обама чинив санкційний тиск на Іран. Результат нам відомий — його обрали на другий строк.
• У 2020 році в Америці відбудуться чергові вибори президента. Паралельно з цим у грудні минулого року Трампу оголосила імпічмент нижня палата парламенту. Попри те, що 56% американців (в тому числі й республіканців) проти війни з Іраном, цей конфлікт може зіграти Трампу на руку.

Тепер розберемося з Іраном. Країна, яка позиціонує себе головним супротивником Америці в регіоні, тим не менш, має ряд дуже серйозних проблем.

Напруга на Близькому Сході і тиск безпосередньо на Іран зростали пропорційно до наближення дати американських виборів, хоча факторів, які впливали на вчинки Трампа і його адміністрації, було набагато більше. Іноді це набувало комічного характеру: у листопаді 2018 року Дональд Трамп і Касем Сулеймані обмінялись погрозами у дуже незвичному форматі:

У вересні 2019 року по нафтопереробному заводу в Саудівській Аравії було завдано атаки дронами, що призвело до підвищення ціни на нафту на 12%. Тут Трамп теж звинуватив Іран у диверсії, на що останній відповів погрозами ракетних ударів по військових базах Штатів.

Але, попри доволі самовпевнену риторику, немає підстав вважати, що Іран є незалежним геополітичним гравцем. Нещодавно з’явилася інформація, яка є підтвердженням цієї думки.

Згідно з останніми договорами між Китаєм та Іраном, китайські компанії отримують ледь не монополію на іранські нафтові та газові родовища.

Понад те, розробку цих родовищ та видобуток корисних копалин охоронятимуть китайські спецпризначенці. Тобто військові Китаю перебуватимуть на території Ірану, аби «захищати» іранську нафту та газ від іранців.

В обмін на це китайці інвестують в іранську промисловість близько 400 мільярдів доларів. Зрозуміло, що Іран знаходиться під санкціями, тому шукає варіанти партнерства з країнами, які ворогують з умовним «Заходом». Проте, за таких умов Іран може дуже легко стати ледь не колонією. І тоді вся боротьба проти «західного імперіалізму» закінчиться тріумфом на іранській території імперіалізму далекосхідного.

Паралельно не можна забувати і про складну ситуацію в самому Ірані, де кілька місяців тому тривали масові криваві протести проти правлячої коаліції. Через це влада навіть повністю відрізала доступ до Інтернету по всій країні, щоб хоч якось загасити полум’я народного незадоволення. А претензії іранців до влади банальні — бідність, нераціональні витрати бюджету, корупція.

То кому вигідні заворушення за Близькому Сході? Парадоксально — але майже всім.

На 2020 рік Китай оголошений загрозою №1 для НАТО. І Пекін зараз бажає силового вирішення міжнародних задач.

Що стосується Росії, то вона давно вже спрямовує величезні ресурси на війну. Інакше Кремлю гайки.

Під Іраном — величезна зона впливу на Близькому Сході, яку він не збирається віддавати американцям без бою. А вони, у свою чергу, готові за нього битись.

Туреччина, як ми вже бачимо, також перейшла до активних воєнних дій — Курдистан, Лівія, Сирія.

Навряд чи відсидиться у спокої Ізраїль, там і в мирні часи завжди напіввійна.

Тому ракетний удар по військовій базі американців — лише кульмінаційний момент холодного протистояння. Притому ми вже говоримо не про конфлікт двох держав, але про боротьбу двох полюсів інтересів у світі. І чим це закінчиться — досі невідомо.

Цікавою деталлю цієї головоломки стає падіння літака «МАУ» вночі 8 січня на території Ірану. На борту літака було 167 пасажирів, серед них 11 — українці. Причини авіакатастрофи достеменно не відомі. Дуже низьку ймовірність мають версії про нещасний випадок чи диверсію, адже літак перевіряли перед рейсом, а сама аварія відбулась дуже близько від аеропорту. Версії з терактом розглядати теж рано. Але стає зрозуміло, що ця авіакатастрофа при нинішньому розкладі не може бути випадковою, і так чи інакше Україну свідомо хочуть втягти в цей конфлікт, або ж зробити першою жертвою.

І от відбулося звернення Дональда Трампа до американської нації. Слова 45-го президента Америки були продиктовані суспільними настроями: вже раніше ми зазначили, що половина американців проти війни з Іраном. Тож не дивно, що головні слова промови звучали так: «Ми готові до миру з Іраном».

Схоже, Третя світова відкладається. А ті, хто дочитав статтю до кінця, тепер свідомі щодо геополітичної ситуації на Близькому Сході.