Про антикорупційну істерію. Заключна частина

Відразу попереджаю, що цей текст не рекомендовано читати вагітним жінкам, людям із нестійкою психікою, українцям, які не розуміють причино-наслідкового зв’язку.

Апологети антикорупційної політики повинні нарешті усвідомити, що високий рівень корупції в Україні — лише наслідок існування політичної системи, орієнтованої на ренту, що сформувала патронажно-клієнтарні відносини в українському суспільстві. Коли більшість громадян України економічно залежні від держави, коли не працюють соціальні ліфти, коли бюрократи розв’язують твої проблеми лише після того, як простимулюєш їх грошима, тоді боротьба з корупцією абсолютно неефективна. Бо корупція в Україні — це породження системи неопатримоніалізму, яка існує на всьому пострадянському просторі. Щоб успішно боротися з корупцією, передусім потрібні якісний державний апарат і незалежні інституції, що є можливим, лише коли існує сильна держава.

Дуже показовий для України досвід Грузії, де, незважаючи на всі антикорупційні успіхи, до влади повернулася стара еліта. Програш Саакашвілі був зумовлений низьким рівнем життя в Грузії, де показник безробіття був і залишається вищим, ніж в Україні. До того ж Саакашвілі не створив у Грузії незалежних інституцій, що дало змогу грузинському олігарху Бідзіні Іванішвілі швидко встановити контроль над державними органами влади. Антикорупційний досвід Грузії, Румунії та Вірменії, де до влади прийшов антикорупціонер Нікол Пашинян, після чого відбулось очищення силових структур та було засуджено декілька відомих проросійських політиків, засвідчує, що в суспільствах, де домінують цінності виживання через низький рівень життя населення, завжди буде високий рівень корупції.

Його зниженню найбільше сприяє не антикорупційне законодавство і не створення антикорупційної інфраструктури, а послаблення бюрократичного тиску та стрімкий економічний розвиток, що спричиняє розширення середнього класу, зацікавленого в захисті своєї приватної власності за рахунок існування правової держави.

Антикорупційні активісти через власне марнославство були цинічно використані Кремлем та українськими олігархами, для того щоб знищити репутації україноцентричних політиків, які ефективно протидіяли як Кремлю, так і українським олігархам, руйнуючи їхні корупційні схеми. Використовуючи постійні корупційні скандали в Україні, за допомогою дезінформації Кремлю вдалося скомпрометувати Петра Порошенка. Унаслідок чого збільшився вплив прокремлівських колаборантів із «ОПЗЖ» та прийшли до влади «зелені» маріонетки олігархів.

Цікаво, що жоден із відомих в Україні антикорупціонерів не заявляє про необхідність демонополізації, без проведення якої неможливо суттєво знизити рівень корупції. Боротьба з корупцією в нашій країні фактично перетворилась на суцільну імітацію, яку ведуть заради політичного хайпу.

Показовим для України також є приклад післявоєнного розвитку Італії, де відбулося справжнє економічне диво, у результаті якого економіка країни перетворилася з аграрно-індустріальної на одну з найбільш індустріалізованих у світі. В Італії було реалізовано кейнсіанська модель розвитку, застосування якої дало можливість вивести цю державу на друге місце у Європі за середньорічними темпами зростання виробництва. Економічному розвитку Італії найбільше сприяла допомога США, яку здійснювали відповідно до плану Маршалла, завдяки чому вдалося відновити основні галузі промисловості. Високий рівень корупції та значне посилення в післявоєнний період мафіозних кланів не стали на заваді італійському економічному диву. Можна лише уявити, що очікувало би на Італію, якби американці, замість надання масштабної економічної допомоги за планом Маршалла, головним своїм пріоритетом на Апеннінському півострові визначили боротьбу з корупцією.

Чи потрібно в Україні боротися з корупцією? Звичайно, так. Проте нинішні методи, які застосовують для боротьби з корупцією, абсолютно неефективні. Коли антикорупційні заяви не супроводжуються стратегічним баченням розвитку України, вони перетворюються на демагогію й інструмент, який використовують політичні авантюристи.

Боротися з корупцією не можна лише за допомогою гасел, бо, врешті-решт, після антикорупційної істерії настане важке похмілля для більшості громадян України.