Антрацит з окупованих територій... у Китаї?

Холодна війна поступово розгортається, ворушачи свої повільні шестірні. Але для них так чи інакше потрібне паливо. Так у столиці Китаю завершилося щорічне засідання так званих «двох сесій» — Всекитайських зборів народних представників і Всекитайського комітету Народної політичної консультативної ради.

Цього року захід був із розряду «доленосних». На ньому обговорювали план на чотирнадцяту п’ятирічку (2021–2025).

Що впадає в очі? Китай не став брати на себе зобов’язання досягти піку викидів, наприклад, до кінця п’ятирічки. Найімовірніше, він продовжить будівництво вугільних електростанцій, одного з найпотужніших джерел забруднення атмосфери — і це незважаючи на величезні інвестиції в альтернативні джерела енергії (такі як вітрові генератори, сонячні панелі, ядерні станції).

Частка невидобувних ресурсів у загальному споживанні енергії має досягти 20% — і це до 2025 року. Раптом що, торік ця частка становила 15,9%. Як бачите, зростання не надто вражає.

Китайська промисловість, як і раніше, потребує величезних обсягів сталі, цементу, алюмінію, виробництво яких неможливо забезпечити за рахунок альтернативної енергетики. П’ятирічний план передбачає зниження споживання електроенергії на 13,5% на одиницю ВВП і зобов’язує скоротити кількість вуглекислого газу також на одиницю ВВП на 18%.

А оскільки економіка Піднебесної збільшуватиметься, — хоча й не такими темпами, як раніше, — подібне скорочення може мати чисто символічний ефект. Наприклад, заплановане шестивідсоткове зростання ВВП 2021 року практично зводить нанівець перераховані вище обмеження щодо зменшення викидів СО₂. А на думку деяких фахівців, навіть збільшить викиди на 10% до 2025 року.

Згідно зі звітом Китайської національної вугільної асоціації, через економічне зростання попит на вугілля в країні до 2025 року залишатиметься високим і його споживання збільшиться на 6% порівняно з початком п’ятирічки. Якщо в планах 13-ї п’ятирічки були вимоги щодо зниження частки споживання вугілля під час виробництва енергії, то зараз цього показника взагалі нема.

І тут треба подивитись на те, як росіяни швидко почали «лягати» під китайський попит. Так, наприклад, голова «Роснефти» і відповідальний секретар президентської комісії з ПЕК Ігор Сечін підняв на рівень президента РФ питання про розширення Східного полігону для вивезення безпрецедентних 195 млн тонн вугілля до 2025 року.

Всі експортери, по суті, заплатять за постачання вугілля до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Їм доведеться відійти в бік і почекати відвантаження своєї продукції. Уряд РФ заради збільшення експорту вугілля на Схід готується помітно перекроїти правила доступу вантажовідправників до залізниць.

Так, бізнес зможе укладати з РЖД довгострокові контракти на перевезення на умовах обов’язкової передоплати. Такі угоди дадуть можливість вугільним компаніям вивезти свою продукцію на Схід.

Майбутні довгострокові договори з передоплатою отримають найвищий пріоритет серед неважливих і невійськових перевезень — вищий, ніж у перевезень нафти, зерна, контейнерів і т.п. При цьому право на експорт вугілля буде надано передусім східним регіонам: Бурятії, Якутії, Забайкальському, Приморському та Хабаровському краям, Амурській і Магаданській областям та Єврейській АТ.

І тут треба нагадати, що китайська компанія «Цзінань» створить у Якутії підприємство з виробництва металургійного коксу. 4 березня вона підписала угоду з місцевою владою. Інвестор із КНР вкладе в будівництво майданчика майже 5 млрд юанів (трохи більше ніж 57 млрд рублів).

Передбачувана потужність заводу — 4 млн тонн на рік. Сировинним джерелом буде якутське коксівне вугілля. «Цзінань» розглядає два варіанти: або налагодити власний видобуток, або брати вугілля у місцевих компаній.

А ще згадаємо те, що до цього масштабного підживлення Китаю підключили і ЗС РФ:

модернізація БАМу і Транссибу — один із найбільших інфраструктурних проектів у РФ. Його перший етап передбачає збільшення 2021 року провізної спроможності БАМу і Транссибу в напрямку морських портів і прикордонних переходів Далекого Сходу до 144 млн тонн. Реалізація другого етапу розвитку Східного полігону дасть можливість наростити пропускну спроможність магістралей до 180 млн тон за рік до 2024-го.

Але до чого тут Україна та окуповані території? А весь нюанс у тому, що для китайських станцій та металургії чудово може підходити український антрацит, висококалорійне вугілля. Саме антрацит Пекін закуповуватиме в Росії для власних потреб. Для цих обох країн видобування антрациту з окупованих територій дуже вигідне.

Зокрема, електростанції «доньки» «Газпрому» — компанії «ОГК-2» — купують український антрацит у шахт, які перебувають на окупованій територій, за ціною у середньому 30 доларів за тонну, коли ринкова вартість удвічі або й утричі вища. А в Абхазію вугілля взагалі постачають дещо дешевше — по 27 доларів за тонну.

Після демаршу України стосовно «Мотор-Січі» та пожвавлення українсько-японських відносин є велика ймовірність того, що Пекін не зупиниться на одному лише Криму, куди він нещодавно відправив делегацію з потенційними інвестиціями. Фронт ширшає, тепер є всі можливості забрати ще й наші надра. Які підуть виключно на розбудову військового потенціалу НВАК, що зростає буквально не днями, а годинами.

Ми вже в цій «війні» задіяні. І далі буде тільки запекліше.