Помста
«Про помсту говорили в кав’ярнях. До помсти закликали солідні професори в університетах. Помста була темою екстреного засідання уряду».
Перепрошую, це згадалось про Ізраїль та його вміння пам’ятати. Ви ж хочете свій Моссад? Хочете, щоб вороги були знайдені у калюжі крові та ще чогось неприємного? А хочете, аби ті з воєнних злочинців, хто вижив, дні рахували до «не вижив»?
Силова структура сама себе не збудує. Тому, якщо ви дійсно хочете цього, потрібен запит. Не журналіста в прокуратуру, а суспільний. І гучний.
Запит знадобиться, аби втілити ваше бажання в реальність шляхом політики. Адже будь-яка влада хоче підіграти своїм громадянам. Навіть обманюючи їх. Ну так уже у нас усередині зашито: треба якось подобатись іншим. А тут має сподобатись ваша ідея.
Хочете помсти? Говоріть про неї всюди. Пишіть про помсту частіше, ніж про будь-що.
Кажіть про це не лише вдома на кухні. Ваше завдання, якщо ви самі зголоситесь – зацікавити якомога більше людей навколо. Кожного, кого зможете.
Тут трохи легше. Багато хто цього хоче – просто не знає, чи доречно це.
А ви вкажете шлях.
Ми не тільки хочемо помсти. Ми здатні перевершити орієнтир, який зараз здається настільки далеким. Адже славетний Моссад витрачав на свої операції роки та цілі десятиліття. Шукав обережних і вбивав надто розслаблених. Ви ж розумієте, що є шанс почати ще ліпше?
Цілі Моссаду точно не робили селфі. Не палили геолокацію. Не відправляли додому крадену пральну машинку, засвітивши контакти. Але ж їх усе одно знайшли та вбили.
Я не кажу, що нам буде набагато легше. Але часу на пошуки точно витрачатиметься менше. Якщо хочете приклад – коли якесь падло глумилось над нашим військовим, його паспортні дані були відомі вже до кінця доби.
Проти нас воюють печерні люди. Жорстокі й неймовірно відсталі, останнім краще скористатись.
Для цього треба зробити помсту не разовою акцією, а громадським інтересом. Щоб про наш біль теж говорили в кафе. Щоб його заносили кур’єри разом із поштою та діловими документами. Щоб наливали його разом із кавою, несли на видні місця. Щоб ваш заклик ніколи не залишався без відповіді, прямо як крик «Слава Україні!».
Православний свариться та бикує, коли його просять зняти ікону? Не смійтесь. Якщо ви зараз щирі, ваша нова ікона – помста. Тільки без терактів, будь ласка.
Навіщо розмінювати такий біль на дріб’язок. Це тільки для балачок. Можу запевнити, поки що нових Басаєвих я в нас не помічав, а без них ліпше не починати навіть таке. Що тут про нашу службу помсти казати. Це не тероризм, це проти терористів.
Чому теракти не спрацюють? А ви уявіть себе шахідом або організатором.
По-перше, воєнні злочинці все одно не потраплять вам до рук першими. Навіть із математичних розрахунків. Відповідно, у вас великий ризик загинути, вбивши трьох таксистів та шаурм’є за прилавком. Для цього вас готували? Ні.
По-друге, терористи реально не матимуть розуміння (я не про визнання) у світі. А толкова спецслужба – матиме, бо її боятимуться розсердити навіть самі терористи.
По-третє, тут шкодить самодіяльність. Будь-яка.
Начебто нічого складного. Але написати все ж було варто. Інакше те, що я розписав, охрестять примітивним Моссадом та ржатимуть із цього. Не для цього розпинався.
Має бути певна система. Її самотужки не збудуєш, для цього необхідні люди. Запит на помсту – те, що виведе тему за рамки розмов або самодіяльності. Це важливо. Перші кроки, що вирішують, чи є майбутнє в цієї ідеї.
Не двіж-паріж на вольових якостях, що видихнеться за місяць. Бо якщо ви хочете якісний результат, знадобляться профі. Де їх шукати? Якщо емоції перевищують конструктив – у «Портері», чи що? Та вони там пивко якщо й п’ють, то точно не з вами чи мною. Дам підказку: профі клюють на міцні, гарно сколочені проекти.
А нам потрібен цілий орган. Служба.
Саме служба, бо для неї вже мають бути реєстри – настільки багато в нас жертв, за яких треба мститись. Вони не заслужили, щоб про них забули. І за кожного Росія має заплатити втричі дорожче, якщо не вп’ятеро.
Дівчина із сусідньої квартири, що на нервах вискочила з Києва на малолітражці та натрапила на ДРГ. Дідусь із Харкова, який замість пенсії отримав ракету. Діти, які так і не виросли зі свого взуття. Або військові, які наприкінці лютого не знали, як же круто ми вистоїмо. Вони все одно спромоглися на подвиг. Тоді вони змогли, щоб колись змогли інші.
Пам’ятаєте, хлопець себе з мостом підірвав у перші дні війни? Це й для нього. І не «тільки», а «й».
Ви їхніх імен не знаєте, а за них уже треба мститись. Бо це були наші. Багато наших. Тож будь-яка дія має бути спланованою та якісною. Треба, аби помстою дихала ціла держава, і тоді цей процес уже не зупинить ніхто. Жодна влада. Ані стара, ані будь-яка нова.
А держава – громіздка штука, без підсрачника не допетрає.
Ну так вріжте за всіх.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!