Перспектива: земельна реформа та сільське господарство. Частина 1. Проблема готова, почнемо розтин
Примітка редактора. Ринок землі став скандальною темою, але дарма: для початку мораторій та його наслідки треба ретельно вивчити. Оскільки ми з вами зовсім не депутати, нам можна вивчати тему перед гучними заявами. Тож почнемо!
Наперед попереджаю: жодні опитування не повинні лякати своїми непередбаченими результатами. Це недоліки системи освіти, а не всього народу. Далі розповість Григорій Левченко.
Соціологічна каша
З 13 по 20 червня 2019 року Фонд «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова провів загальнонаціональне опитування щодо ставлення населення до ринку землі.
Згідно з цим опитуванням, половина населення України вважає, що людина, яка має у власності землю, повинна мати право її продати. Не згодні з цим 28% і ще 21% певної думки не має. Серед тих, хто має землю, 56% певні, що власник землі повинен мати право її продати, 33% дотримуються протилежної думки, а серед тих, хто землі не має, за право продажу виступають 46%, проти — 28%.
Трохи пізніше, з 4 по 9 жовтня 2019 року, соціологічна служба Центру Разумкова провела дослідження, в якому опитуваним серед інших ставили таке запитання: «Якби наступної неділі відбувався референдум стосовно запровадження ринку землі та скасування мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення, то як би ви проголосували?» Серед усіх опитаних 57,2% проголосували би за продовження мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення.
Отже, в першому випадку половина громадян України вважають, що треба дозволити продавати землю і лише 33% проти, а у другому за заборону виступають 57,2%. Напевне, причина цієї розбіжності не в тому, що за три місяці відбулися зрушення у громадянській думці, і не в тому, що дві поважні соціологічні служби припустилися помилок. Причина в тому, що населення відрізняє паї, які належать окремим громадянам, і землі, які належать державі. Негативне ставлення до продажу державної землі якраз і було визначальним для негативного ставлення населення до ринку землі в цілому. Очевидно, що досвід приватизації державних підприємств дає нашім людям вагомі підстави вважати, що державну землю продадуть за хабарі, і чесного продажу таких земель не буде.
Таким чином, проблему відкриття ринку землі треба розділити на дозвіл продавати паї і приватизацію державної землі. Як свідчать опитування, ставлення населення до першої частини цієї проблеми позитивне, а до другої — негативне. Уряд, президент і парламент припустилися не тактичної, а стратегічної помилки, не розділивши цю проблему законодавчо. Якби це було зроблено, вони не отримали б такого спротиву земельній реформі, який ще дасться взнаки в майбутньому. До невдалої стратегії при проведенні реформи треба додати дуже слабку аргументацію на її користь, адже від цього залежить сприйняття населенням реформи в цілому.
Мораторій під мікроскопом
Отже, давайте проаналізуємо, як впливає мораторій на продаж землі на розвиток українського сільського господарства. Передусім розглянемо такий важливий показник, як виробництво сільськогосподарської продукції.
Дані Державної служби статистики
Як бачимо, виробництво зернових з 1991-го збільшилося у 1,4 разу.
За цей самий період виробництво соняшнику зросло у 5,4 разу!
А от виробництво молока скоротилося у 2,4 разу.
Також скоротилося й виробництво м’яса на 46%, тобто майже наполовину.
А от виробництво яєць майже не змінилося, проти коливання в обсягах значні.
Який висновок можна зробити з цих даних? В Україні зменшується виробництво інтенсивних галузей і збільшується виробництво екстенсивних. Тут треба пояснити, що сільське господарство — це особливий вид економічної діяльності, в якому головним засобом виробництва є земля. Використовувати землю можна з різною інтенсивністю. Чим більше витрати праці й капіталу на одиницю площі, тим інтенсивнішим є сільське господарство. Чим вища інтенсивність, тим вищий дохід з одного гектару, і навпаки. Наприклад, землю можна використовувати для випасу худоби на природних пасовищах, а ґрунт зовсім не обробляти. Витрати на гектар при цьому будуть мінімальними, так само як і дохід з гектару. Більш інтенсивним буде вирощування зернових, бобових та олійних культур — пшениці, кукурудзи, соняшнику, ріпаку. Виробництво м'ясо-молочної продукції з вирощуванням кормів буде більш інтенсивним. Набагато більш інтенсивними будуть овочівництво, садівництво і виноградарство. Найбільш інтенсивним є тепличне господарство. Очевидно, що для економіки перехід до менш інтенсивних галузей — це погано, адже при цьому дохід із гектару суттєво зменшується, втрачаються робочі місця, бо витраті праці на гектар також падають.
Що там за кордоном
Цей висновок можна підтвердити даними Світового банку, згідно з якими додана вартість сільськогосподарського виробництва в Україні становила у 2018 році на гектар $440, у той час як у Польщі — $1100, у Бразилії — $1400, в Німеччині — $1700 та у Франції — $2450. Таким чином, ми отримуємо від землі у 2-3 менше, ніж могли б.
Чому це відбувається і який зв'язок з мораторієм на продаж землі? Головна причина скорочення інтенсивних галузей сільського господарства — надзвичайна концентрація земель. В Україні у 2018 році працювали 40333 сільськогосподарських підприємств, які мали 20005,2 тис. га (Сільське господарство України. Статистичний збірник 2018. Київ. 2019, таб. 6.2 с. 168). Отже, на одне підприємство в середньому мало 496 га. Водночас у Нідерландах на одне підприємство в середньому припадає 27,4 га, в Італії — 12 га, у Німеччині — 58,6 га, у Франції — 58,7 га, а у Великій Британії — майже 95 га. Звісно, густота населення в Європі висока, але навіть у США в середньому одна ферма має 169 га.
Тільки у Австралії, країні, яка займає цілий континенті і в якій густота населення становить 3,3 чоловіка на км² (в Україні — 73 чоловіка на км²) на одне сільгосппідприємство припадає 2287 га землі (кількість підприємств 150212, площа сільгоспугідь — 343,6 млн га). Проте в Австралії з 343,6 млн га сільськогосподарських угідь 275 млн га (80%) є натуральні пасовища («Food, Fibre & Forestry Facts». A SUMMARY OF AUSTRALIA’S AGRICULTURE SECTOR 2017, National farmers’ federation, р.13), тому що ці землі дуже сухі і для іншого використання не придатні. Це яскравий приклад екстенсивного використання земель, за якого для господарювання на величезних площах достатньо невеликих затрат праці й капіталу.
Так само і в Україні господарства, які мають великі площі угідь, використовують їх із низькою інтенсивністю. Коли землі дуже багато, хазяйнувати можна, тільки наймаючи робітників, і тут виникає проблема контролю за їх працею. Саме в польовому господарстві, де практично все механізовано, контроль власника можливий на великих площах. Сьогодні для цього навіть не потрібно об’їжджати поля на джипі, можна слідкувати за роботою з дрона чи навіть із космосу. Водночас неможливо ефективно контролювати працівників там, де багато ручної праці, що якраз характерно для інтенсивних галузей сільського господарства.
На відміну від розвинених країн, де на фермах у середньому працюють 2-3 людей, наприклад у Нідерландах — 2,86, у Німеччині — 2,48, у Великій Британії — 2,35, у Франції — 1,92, у Іспанії — 1,85, навіть у тій самій Австралії з її величезними просторами припадає в середньому 2,02 на одну ферму (304200 працюючих у сільському господарстві за кількості підприємств 150212 (Food, Fibre & Forestry Facts, р. 10, 13), в Україні ж кількість тільки найманих працівників, не рахуючи власників, становить 474600 (Сільське господарство України, таб. 6.4, с. 170), що при загальній кількості сільськогосподарських підприємств 40333 (Сільське господарство України таб. 6.2 с. 168) дає нам 11,8 робітників у середньому на одне підприємство. Тому саме в Україні проблема контролю робітників є найбільш важливою і вирішують її за рахунок впровадження екстенсивних галузей.
Отже, скорочення інтенсивних галузей за рахунок екстенсивних спричинене можливістю мати великі площі земель, які набагато вигідніше обробляти екстенсивно. Дійсно, рентабельність вирощування зернових у середньому за п’ять останніх років становить 23%, а рентабельність вирощування соняшнику за цей самий період сягає 50%! Водночас вирощування великої рогатої худоби на м'ясо для підприємств збиткове, і збитки в середньому за 5 років складають майже 18% на рік (Сільське господарство України таб. 6.6, с.172). Чи можна дивуватися в такому разі тому, що у структурі виробництва сільськогосподарської продукції продукція рослинництва у 2,8 разу більше, ніж тваринництва, і становить 73,7%, в тому числі зернові й технічні, а це переважно соняшник і ріпак, — 51,3% (Сільське господарство таб. 2.12, с.48). Але якщо ми порівняємо структуру виробництва України та країн Європи, то виявиться, що такої великої частки зернових і технічних немає в жодній європейській країні. Так, у Великій Британії ця частка становить 18,2%, у Німеччині — 20,7%, у Франції — 21,4%, в Італії 9,3%, а в Нідерландах — лише 2,1%!
Постає питання — чому такі високорентабельні для України культури в Європі вирощують набагато менше? Про це поговоримо в наступній статті.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!